28.05.2016
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Наручники на камеру: яке має бути законне затримання особи та роль слідчого судді

Тенденция к проведению задержания без определения следственного судьи представляет угрозу правам человека

В научных кругах бытует пословица: «Каков бы ни был хороший уголовный процессуальный закон, в руках невежды он становится инструментом политической расправы». Последние события в стране показывают, что исключительное право государства на принуждение не во всех случаях применяется в соответствии с требованиями Уголовного процессуального кодекса. Как следствие, имеем примеры задержаний непосредственно во время заседания Правительства или в стенах Верховной Рады, причем - без соответствующего определения следственного судьи. Проанализируем, как такие показательные задержания согласуются с обеспечением прав лиц, предусмотренных ч.1 ст.208 УПК.

Нова концепція

Як відомо, під час розроблення КПК 2012 року враховувався світовий досвід забезпечення прав та свобод людини. Зокрема, це стосувалося й проведення затримань у чітко визначених випадках: безпосередньо після скоєння злочину та за наявності обставин, які свідчать про те, що особа щойно скоїла злочин. Адже КПК 1960 року дозволяв правоохоронним органам затримати особу незалежно від того, скільки часу після скоєння нею злочину минуло.

Численні звернення до Європейського суду з прав людини зумовили необхідність перегляду усталеної практики. Крім того, однією з рекомендацій Венеціанської комісії, яка міститься у висновку щодо проекту КПК, було визначення виключних підстав та умов затримання особи без ухвали слідчого судді, суду з урахуванням практики ЄСПЛ. Зокрема, в разі затримання особи безпосередньо після скоєння нею злочину та якщо є підстави вважати, що саме ця особа щойно скоїла злочин. У висновку ВК наголосила, що «нова концепція затримання вимагає адекватної інтерпретації та імплементації, посилення захисту прав і законних інтересів підозрюваних та обвинувачених осіб, забезпечення рівності та змагальності сторін обвинувачення і захисту, збільшення ролі суду на стадії досудового розслідування».

Вспомните новость: Взятка на полмиллиона. Новые подробности дела судьи Бурана, устроившего стрельбу при задержании

З огляду на ці рекомендації в КПК було визначено підстави та умови затримання особи без ухвали слідчого судді, суду. В окремій нормі встановлені обов’язки слідчого судді щодо захисту прав людини, в тому числі затриманих осіб.

Водночас практика застосування КПК засвідчує, що положення ст.206 не стали дієвим механізмом для унеможливлення свавілля органів влади та дотримання прав людини і мають більшою мірою декларативний характер.

Підстави для затримання

Стаття 208 КПК визначає лише 3 випадки, коли уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у скоєнні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі. При цьому стороні захисту не надається право оскаржити такі дії. Адвокат може лише вимагати від прокурора перевірити його обгрунтованість (п.6 ч.3 ст.42 КПК).

У випадку встановлення обставин, що дають підстави вважати затримання незаконним, захисник, керуючись вимогами стcт.42, 206, 208 КПК, управі звертатися з відповідною скаргою до слідчого судді, оскільки будь-яке позбавлення волі повинне здійснюватися не тільки згідно з основними процесуальними нормами національного права, але також відповідати цілям ст.5 Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод, тобто захищати людину від свавілля властей. Так, з аналізу ст.208 КПК випливає, що поняття «безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення» як підстава для затримання хоча законодавчо не врегульоване, проте об’єктивно передбачає невеликий проміжок часу, який минув після скоєного злочину. Звісно, поява у КПК такої норми не мала на меті встановлення будь-яких обмежень у часі уповноваженій на затримання особі, оскільки кожна подія злочину та кожний випадок є різними та унікальними за обставинами. Однак у будь-якому випадку мова йде лише про кілька годин після вчинення кримінального правопорушення, а не про місяці та роки. Водночас застосування поняття «щойно вчинила злочин» має місце тоді, коли часова й просторова ознаки перебування особи щодо події та місця вчинення кримінального правопорушення дають підстави запідозрити її в цьому, а тим більше якщо затримання проводиться потерпілим чи очевидцем події.

Вспомните новость: Как судья Алексей Буран стрелял по оперативникам НАБУ (видео)

Міжнародний досвід

Вимога щодо «безпосередності» у світовій практиці затримань не нова. Її можна тлумачити за аналогією з правилом «присутності» (in the presence requirement) в американській моделі затримання без дозволу суду.

Так, відповідно до сталої судової практики США вважається, що підставою затримання без дозволу суду є випадки, коли кримінальне правопорушення вчинене у присутності особи, яка проводить затримання. При цьому Верховний суд федерального округу Мінесота (Minnesota v. Dickerson (91—2019), 508 U.S. 366, 1993) роз’яснив: вимога про те, що злочин має бути скоєно в присутності особи (правило «присутності»), яка здійснює арешт, сконструйована ліберально: достатньо, щоб про злочин громадянину стало відомо через його сенсорне сприйняття.

Однак Верховний суд Айови (Rife v. D.T. Corner, Inc., 641 n.W.2d 761, Iowa 2002) наголосив, що таке тлумачення є надто ліберальним. Адже в такому випадку особа матиме право затримувати будь-кого, якщо вона зі слів третьої особи зробить висновок про факт скоєння злочину. Тому ВС Айови категорично вказав, що особа, котра проводить затримання без дозволу суду, повинна особисто спостерігати за поведінкою затримуваного, яка свідчить про те, що ця особа скоює злочин.

Ці правові позиції лише підтверджують правильність думки про неправомірність деяких затримань у нашій державі.

Користуйтесь консультацією: Адміністративне затримання органами внутрішніх справ: що потрібно знати

Реалії правозастосовної практики

Аналіз практики застосування положень ст.208 КПК, а також анонсовані гучні затримання високопосадовців свідчать про те, що КПК використовується, по-перше, як інструмент залякування, а по-друге, як засіб створення ілюзії протидії злочинності.

Так, за статистичними даними Генеральної прокуратури, рівень злочинності за останній час підвищився на 45%. І це навряд чи можна пояснити тим, що звернення до правоохоронних органів почастішали через зростання довіри до них. Причина інша й банальна — зростання рівня злочинності.

Натомість стало нормою проводити затримання в порядку ст.208 КПК усупереч вимогам щодо «безпосередності» та за відсутності підстав, які свідчать про те, що особа щойно скоїла злочин. Наприклад, затримання службової особи державного підприємства «Одеська залізниця» за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК, який стався 4 роки тому. Аналогічним порушенням є затримання одного з народних обранців у парламенті, за результатами розгляду скарги якого Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ визнав незаконними такі дії з підстав порушення норм кримінально-процесуального законодавства.

Попри такі випадки порушення прав людини, зокрема при затриманні згідно зі ст.208 КПК, установлення судовими органами їх незаконності, керівництво правоохоронних органів продовжує ігнорувати вимоги національного та міжнародного законодавства. Приміром, затримання в стінах Верховної Ради з одягненням спеціальних засобів (кайданок) судді, якого Національне антикорупційне бюро викрило в одержанні неправомірної вигоди. Чи може воно бути законним через півмісяця після скоєння злочину? Навряд чи. Прогнозую, що й це затримання буде визнане таким, яке проведене з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства.

Втім, на моє переконання, у зв’язку з політичною доцільністю на такі істотні зловживання правоохоронні органи не реагують. Адже осіб, винних у незаконному затриманні, мають притягати до кримінальної відповідальності. І такі приклади є, але показові затримання високопосадовців залишаються без належної уваги з боку прокуратури.

Враховуючи нехтування встановленим у п.2 ч.1 ст.208 КПК правилом «безпосередності» та «щойності», пп.1 та 2 ч.1 ст.208 КПК не слід уважати достатнім правовим регулюванням порядку затримання без ухвали слідчого судді в умовах, коли законодавчі норми застосовуються правоохоронними органами «у зручний спосіб». Останні не завжди хочуть діяти відповідно до закону, наприклад отримати дозвіл на затримання з метою приводу для обрання запобіжного заходу. Адже за таких умов втрачається ефект показовості для формування громадської думки щодо системної протидії корупції.

Згадайте новину: НАБУ: Одеський суддя при затриманні під час отримання хабаря 500 тис. грн. застосував вогнепальну зброю проти детективів і втік!

Права й обов’язки слідчого судді

Механізм судового контролю за забезпеченням прав затриманого повинен гарантувати реалізацію цих прав у кримінальному провадженні й передбачати дієві процесуальні засоби.

Відповідно до ст.206 КПК слідчий суддя має певні права та обов’язки щодо захисту прав людини, серед яких:

• право постановити ухвалу, зобов’язавши будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав затриманого;

• обов’язок постановити ухвалу, зобов’язавши будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити її до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення волі;

• обов’язок звільнити особу з-під варти за відсутності правових підстав для позбавлення її волі;

•вжити необхідних заходів для забезпечення права на захист особи, яка позбавлена волі.

Слідчий суддя зобов’язаний діяти в порядку, передбаченому ч.6 цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі обставини дають підстави для обгрунтованої підозри щодо порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.

Користуйтесь консультацією: Вас зупинила на дорозі нова поліція? Ваші права. Пам'ятка водію.

Гарантії, що ігноруються бездіяльністю

Незважаючи на те, що положення ст.206 КПК викладені досить чітко, на практиці слідчі судді рідко застосовують їх, фактично залишаючи недієвими. Ці норми передбачають активну ініціативну правозастосовну діяльність слідчих суддів, спрямовану на захист прав особи, безпідставно позбавленої волі або такої, що зазнала насильства під час затримання чи тримання під вартою.

Водночас трапляються випадки, коли слідчий суддя реагує на незаконне затримання в порядку, встановленому ст.206 КПК, через 10—14 днів після одержання таких відомостей. Також нівелюється практичне значення передбачених КПК процесуальних гарантій, про що свідчать факти порушення строків вручення затриманій особі повідомлення про підозру та повідомлення центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Статистичні дані моніторингу дії КПК також демонструють бездіяльність слідчих суддів щодо обов’язку захисту прав людини, зокрема під час кримінального процесуального затримання.

Досить рідко застосовується ст.206 КПК, в якій передбачено загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини. За інформацією судової адміністрації, кількість скарг на незаконні дії органів досудового розслідування, що розглянуті у 2015 році, зросла на 13,3%. Водночас показник щодо визнання незаконними затримань на підставі ст.206 КПК не змінився.

Читайте статтю: Допуск адвоката до участі в проведенні обшуку згідно КПК України

Так, відповідно до щорічної доповіді уповноваженого ВР з прав людини за 2015 рік у 27,3% випадків слідчі судді не досліджують питання стосовно строку доставлення до суду з моменту фактичного затримання особи. У 18,2% випадків затриманий доставляється до слідчого судді з перевищенням 60-годинного строку. В деяких випадках слідчі судді не вивчають обставини та підстави затримання, що спонукає правоохоронні органи зловживати своїми повноваженнями та порушувати процесуальні права громадян.

Досить поширеною є практика, коли доставлення затриманого до слідчого судді взагалі не забезпечується впродовж тривалого часу.

Однією з причин неефективного застосування положень ст.206 КПК та, відповідно, відсутності належної реакції на порушення прав затриманих є те, що судді відчувають тиск. Адже правоохоронні органи практикують у випадку неприйняття суддею так званого потрібного рішення внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про завідомо неправосудне рішення.

Як один із засобів судового контролю за забезпеченням прав затриманого повинен виступати інститут автоматичної судової перевірки підстав та законності затримання особи. Автоматичний характер такого контролю необхідний для досягнення мети цього положення, оскільки особа, яка, наприклад, зазнала жорстокого поводження, може бути нездатна подати заяву до суду про перегляд правомірності її ув’язнення.

Читайте статью: Что думают судьи о статье 375 КК Украині «Постановление судьёй (судьями) заведомо неправосудного приговора, решения, определения или постановления»

Європейські засади судового контролю

На необхідності автоматичного судового контролю за забезпеченням прав особи в кримінальному провадженні наголошує і Європейський суд з прав людини. Так, у справі T. W. v. Malta (рішення від 25.04.99, заява №25644/94) він наголосив, що «здійснювати судову перевірку підстав для тримання під вартою треба не тільки негайно, а й автоматично… Не можна її ставити у залежність від попереднього подання заяви утримуваної особи. Така вимога не тільки змінила б характер захисту, передбаченого у п.3 ст.5 конвенції, який не є тотожним тому, що встановлює п.4 ст.5, і гарантує право ініціювати провадження з метою перевірки правомірності тримання під вартою в судовому порядку… Вона могла б навіть позбавити сенсу гарантію, передбачену п.3 ст.5: оборонити особу від довільного позбавлення волі, забезпечивши обов’язковість незалежного судового нагляду за актами позбавлення волі».

Так само у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (рішення від 10.03.2010, заява №4785/02) ЄСПЛ, підтримуючи свою позицію у справі Harkmann v. Estonia (рішення від 11.07.2006, заява №2192/03), повторив, що «п.3 ст.5 конвенції гарантує особам, які затримані або взяті під варту за підозрою у скоєнні злочину, захист від свавільного чи безпідставного позбавлення волі. Пункт 3 ст.5 конвенції має на меті забезпечення негайного й автоматичного судового контролю за затриманням особи поліцією чи адміністративним затриманням, здійсненим відповідно до пп.«c» п.1 ст.5 конвенції».

Законодавчі заборони

Як випливає із викладеного, механізм судового контролю за забезпеченням прав затриманого повинен гарантувати їх правомірну реалізацію й передбачати такі процесуальні засоби, які могли б створити умови для цього. Отже, український законодавець повинен насамперед створити інститут автоматичної перевірки засобами судового контролю підстав та законності затримання, що не залежатиме від попередньої скарги або заяви особи.

Зокрема, необхідно вказати часові межі доставлення затриманого до слідчого судді, а також встановити пряму заборону на тримання під вартою поза цими строками. Одночасно має бути запроваджена відповідальність за недотримання часового проміжку, передбаченого для доставлення особи до слідчого судді.

Доцільно встановити й пряму заборону на затримання, якщо про скоєння злочину стало відомо лише зі слів інших осіб, за відсутності явних ознак (слідів) кримінального правопорушення. Крім того, мають бути визначені допустимі методи й межі застосування сили під час затримання, а також обов’язок слідчого судді перевірити його законність, якщо цього вимагає затримана особа або її захисник.

Автор статті: ОЛЕГ ТАТАРОВ

Джерело: Закон і Бізнес

Згадайте новину: Зарплата нових суддів Верховного суду складатиме 50-70 тис. грн, - АП
 

2
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: