00.00.0000
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 3. Заборона катування

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: «Ісаєва проти України»: Ефективний судовий захист у випадку жорстокого поводження не обов`язково повинен мати кримінально-правовий характер (ст. 3 Конвенції, заява № 35523/06, від 04.12.2018 р.)

Справу розпочато за заявою громадянки України Н.Ісаєвої щодо стверджуваного порушення Україною ст.ст. 3,6 Конвенції внаслідок завдання шкоди здоров`ю Заявниці під час перебування у психіатричному закладі, та нездійснення протягом розумного строку належного розслідування і відшкодування за заподіяну шкоду.

У 1998 році, під час перебування в Слов'яносербсьому психоневрологічному інтернаті Луганської обласної ради (надалі - притулок), Заявниці було завдано тяжких тілесних ушкоджень (струс мозку, перелом щелепи і носа, численні порізи на обличчі) іншою пацієнткою, Б. Згодом Заявниця почала втрачати зір. У 2007 році судово-медичною експертизою було встановлено, що втрата зору стала наслідком завданих у 1998 році травм.

Прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи як щодо Б., оскільки вона була недієздатною внаслідок психічного розладу, так і щодо санітарів притулку, які виявили недбалість і не залишили пацієнтів без нагляду, оскільки вони формально не могли розглядатися як «посадові особи» у значенні КК України. Невдовзі Б. померла. Через 5 років преставником Заявниці було здійснено повторну спробу порушити кримінальну справу, проте суд відмовив з тих обставин, що рішення прокуратури 1998 року не було оскаржено, а Б. померла. Дане рішення було залишене в силі судом апеляційної інстанції та Верховним Судом України.

Після набрання чинності КПК України 2012 року, Заявниця звернулася до міліції із заявою щодо притягнення санітарів до кримінальної відповідальності. Згодом провадження було припинено з тих самих причин, що і у 1998 році. Заявниця такж зверталася із цивільним позовом до притулку, з вимогою відшкодувати їй матеріальну (витрати на лікування) і моральну шкоду, завдану внаслідок недбалості санітарів. Заявниця також стверджувала, що просила не поселяти її в одній кімнаті з Б. з огляду на агресивну поведінку останньої, проте її прохання не було враховане. Заявниці було присуджено моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн., проте відмовлено у відшкодуванні матеріальної шкоди. Згодом Заявниця звернулася з іншим позовом щодо отримання компенсації за втрату працездатності та витрат на лікарські засоби; позов було задоволено, Заявниці присуджено 44 130,00 грн. та щомісячні виплати.

ЄСПЛ наголосив, що на державу покладено обов`язок щодо забезпечення кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, дотримання прав і свобод, гарантованих Конвенцією, в тому числі шляхом захисту від порушень з боку приватних осіб. Стаття 3Конвенції вимагає здійснення ефективного офіційного розслідування жорстокого поводження, навіть якщо воно здійснювалося приватними особами. Національні органи повинні вживати розумних заходів задля забезпечення доказів у справі, зокрема шляхом допиту свідків, збору доказів та ін.

У даній справі ЄСПЛ розглядав чи було застосовано на практиці передбачені законом засоби правового захисту, чи було притягнуто винних до відповідальності, чи забезпечено відшкодування шкоди потерпілому. ЄСПЛ відзначив, що встановити законність відмови прокуратури у порушенні кримінальної справи проти Б. на даний момент немає змоги. Відсутність відповідного національного законодавства щодо притягнення санітарів до відповідальності за недбалість унеможливила порушення кримінальної справи.

Водночас, ЄСПЛ наголосив, що ефективне судочинство не обов`язково передбачає застосування саме кримінально-правових засобів захисту, якщо порушення прав Заявниці з боку санітарів не було навмисним. ЄСПЛ встановив, що притулок не здійснив ефективне розслідування дій санітарів, не притягнув їх до дисциплінатрної відповідальності.

Водночас, у межах цивільних справ, які тривали близько 15 років, на користь Заявниці було стягнуто значну суму компенсації, а суди встановили факти, пов`язані із завданням Заявниці ушкоджень. На думку ЄСПЛ, зазначені обставини є достатніми, аби вважати, що цивільний процес привів до бажаного результату, винних було встановлено і притягнено до відповідальності.

З огляду на вказане, ЄСПЛ чотирма голосами проти трьох дійшов висновку, що статтю 3 Конвенції не було порушено.

Судді Ганна Юдківська,Пауло Пінто де Альбукерке, Петер Пачолай не погодилися із вказаним рішенням,. Судді у окремій думці зазначили, що на державу покладається особливий обов`язок щодо забезпечення прав осіб, які перебувають в уразливому становищі. Відшкодування шкоди притулком в цивільному порядку не можна вважати достатнім заходом захисту порушених прав Заявниці. Винних осіб так і не було встановлено і притягнуто до відповідальності, жодних заходів для попередження таких порушень у майбутньому - не вжито. З огляду на вказане, на думку суддів було порушено статтю 3 Конвенції .

ЄСПЛ не розглянув скаргу Заявниці за статтею 6 Конвенції, оскільки Урядом було запропоновано Заявниці компенсацію у розмірі, який є звичайним для подібних справ. Водночас ЄСПЛ наголосив, що у разі несплати Урядом коштів, провадження у цій частині може бути відновлено.

Аналізуйте судовий акт: «Корнейкова та Корнейков проти України»: Тягар доказування у справах за скаргами на неналежні умови тримання під вартою покладається на Уряд (ст. 3 Конвенції, заява № 56660/12, від 24.06.2016 року)

Заявниками у даній справі є вагітна жінка, яка була затримана за підозрою у вчиненні розбою, та її син, народжений під час утримання заявниці під вартою. У своїй заяві заявниця стверджувала про неналежні умови її утримання в пологовому будинку та неналежному поводженні при пологах (приковування наручниками), а також невідповідні умови утримання в камері СІЗО для проживання та догляду за дитиною (проблеми з водопостачанням, погане харчування, нерегулярні прогулянки на свіжому повітрі), а також про неналежний рівень надання медичних послуг.

У своєму рішенні ЄСПЛ повторив, що на державу покладено обов’язок забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув’язнення охорона здоров’я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (див. рішення у справі «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia). При цьому аналізуючи проблему місця проживання дітей, народжених в СІЗО, Суд зазначив, що належна охорона життя та здоров’я таких дітей є безпосереднім обов’язком держави, оскільки їхнє перебування з матір’ю під вартою зумовлене лише їхнім юним віком, коли розлучення з матір’ю є неможливим.

Досліджуючи матеріали справи Суд повторив, що зважаючи на труднощі в отриманні доказів на підтвердження своїх скарг на неналежні умови тримання під вартою, достатньо очікувати від заявників надання детального викладу фактів та надання мінімально можливих доказів на підтвердження своїх скарг (див. рішення у справі «Віслогузов проти України»). У той же час весь тягар доведення покладається на Уряд, ненадання яким переконливих доказів щодо побутових умов тримання під вартою може призвести до висновку про обґрунтованість твердження заявниці (див. рішення у справах «Губін проти Росії» та «Худойоров проти Росії»).

Проаналізувавши матеріали справи, Суд прийшов до висновку про недостатність харчування заявниці, що само по собі свідчить про порушення статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Кадікіс проти Латвії (№ 2)» (Kadikis v. Latvia (no. 2)), заява № 62393/00, п. 55, від 4 травня 2006 року, та «Степуляк проти Молдови» (Stepuleac v. Moldova), заява № 8207/06, п. 55, від 6 листопада 2007 року). Також Суд встановив, що умови тримання заявниці не були належними з санітарно-гігієнічної точки зору, а також те, що кількість прогулянок не була достатньою. Суд підкреслив, що у випадку годуючої матері ці питання набувають особливої ваги, а отже, сукупність усіх зазначених факторів спричинила заявниці фізичні та психічні страждання, які становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження з нею та її дитиною.

Щодо питання належного надання медичної допомоги Суд зазначив, що органами мало бути забезпечене повне фіксування стану здоров’я особи, що перебуває під вартою, та її лікування, а також оперативність і точність діагностування і надання допомоги, та в окремих необхідних випадках - регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів (див. п.149 рішення). Окрім того, на державні органи покладається обов’язок довести, що були створені умови, необхідні для фактичної реалізації призначеного лікування чого у даній справі державою доведено не було.

Зважаючи на встановлене вище, Суд дійшов висновку про порушення статті 3 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: Зізнання обвинуваченого та інші показання отримані в результаті катування чи жорстокого поводження є недопустимими доказами та вилучаються з доказової бази обвинувачення із направленням справи на новий розгляд (ВСУ у справі № 5-455кс(15)16)

Жахлива але дискусійна справа про застосування катувань до двох вбивць засуджених до довічного позбавлення волі. Внаслідок доведеного жорстокого поводження працівниками міліції обвинувачені зізналися у вбивстві за попередньою змовою двох жінок та її малолітнього сина та пограбуванні їх будинку. Було пограбовано всього 1500 доларів та забрано три житті. Слідчий під час досудового розслідування та національні суди проігнорували факт катування обвинувачених і використали їх зізнання як доказ при ухваленні вироку.

Надалі засуджений оскаржив вирок в ЕСПЧ, який одноголосно без зауважень постановив рішення у справі «Зякун проти України», де встановив порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – «заборона катувань» у відношенні засудженого, що є безумовною підставою для перегляду вироку Верховним Судом України в порядку, передбаченому пунктом 4, ст. 445 КПК України. (2012р.)

ЕСПЛ встановив факт, що засуджений отримав тілесні ушкодження перебуваючи під контролем працівників міліції. Зокрема, ЕСПЛ звернув увагу на те, що засуджений до контакту із працівниками міліції не мав тілесних ушкоджень , а після його затримання не було проведено медичного огляду. Скарга засудженого на катування розглядалась тим самим слідчим, у провадженні якого перебувала кримінальна справа про вбивство жінок та дитини, тому була проігнорована. Натомість слідчий отримав від засудженого зізнавальні показання, які стали базою для обвинувачення. ЕСПЧ вважає, що зізнання отримане під тортурами, повинне вилучатись з доказової бази обвинувачення та не враховуватись національним судом при ухваленні вироку. Цього зроблено не було.

Цією постановою ВСУ вирок про довічне позбавлення волі у відношенні одного із засуджених було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Слід додати, що до постанови ВСУ додано три окремих думки суддів не згодних із таким рішенням. А також, важливо, що тепер вже обвинувачений залишився за гратами, оскільки ВСУ не змінив обраний раніше запобіжний захід –«тримання під вартою» і відніс це до компетенції суду першої інстанції при новому розгляді.

Таким чином, ВСУ врахував рішення ЕСПЛ і формально виконав усі вимоги цієї поважної інституції. Проте, чи є таке рішення правильним – залишається дискусійним. Адже мабуть у доказовій базі були і інші докази винуватості вбивць отримані без істотних порушень вимог процесуального закону. І можливо їх було б і досить для залишення вироку про довічне позбавлення волі у силі. Без врахування «вибитого» зізнання…

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: