Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 34. Індивідуальні заяви

Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: «Гербей та інші проти України»: відмова у задоволенні клопотання особи, яка відбуває покарання, щодо надання їй копій документів з матеріалів кримінальної справи є перешкоджанням належному та ефективному розгляду (ЄСПЛ, ст. 34 Конвенції)

Заявники скаржилися на те, що органи влади відмовили їм у наданні можливості отримати копії документів, необхідних їм для обґрунтування їхніх заяв.

Так, перший заявник, відбуваючи покарання, у зв’язку зі зверненням до ЄСПЛ та на пропозицію останнього надати копії різних документів з матеріалів справи зробив декілька безуспішних спроб отримати копії необхідних документів. Лише через два роки, вже перебуваючи на свободі, перший заявник отримав деякі з документів, за винятком своєї касаційної скарги, та надіслав їх копії до Суду.

Другий заявник, для обґрунтування своєї заяви, подав до органів влади, у тому числі до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим, низку клопотань про надання йому доступу до матеріалів його кримінальної справи та можливості отримати копії різних процесуальних документів. Клопотання були відхилені як такі, що не мають законних підстав. Зрештою копії запитуваних документів, переважно судові рішення, було надано другому заявнику.

Третій заявник, у зв’язку з необхідністю надати ЄСПЛ копії кількох документів з матеріалів його кримінальної справи, у тому числі його апеляційну та касаційну скарги, фактично протягом року (в період з червня 2010 року по квітень 2011 року) звертався до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з декількома клопотаннями про надання копій цих документів. Та тільки у листопаді 2011 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області надіслав йому лише копію його апеляційної скарги, повідомивши, що у матеріалах справи його касаційної скарги не містилося.

Четвертий заявник також не зміг надати копій жодних необхідних документів, оскільки Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська, в якому зберігалися матеріали справи, відмовив йому у наданні до них доступу.

Розглядаючи дані скарги, ЄСПЛ встановив, що законодавство України не передбачало для ув’язнених осіб чіткої та конкретної процедури, яка давала б їм можливість після закінчення кримінального провадження отримувати копії документів з матеріалів справи чи переписуючи їх власноруч або за допомогою відповідного обладнання, або шляхом покладання на державні органи обов’язку робити такі копії.

Суд доходить висновку, що держава-відповідач не дотрималася своїх позитивних зобов’язань за ст. 34 Конвенції забезпечити заявників усіма необхідними засобами для того, щоб не перешкоджати належному та ефективному розгляду Судом їхніх заяв у період, коли вони відбували своє покарання, у зв’язку з тим, що національні суди відмовили заявникам у задоволенні клопотань щодо надання копій документів з матеріалів їхніх кримінальних справ.

Аналізуйте судовий акт: рішення у справі «Андрій Захаров проти України», заява № 26581/06, від 7 січня 2016 року, у якому ЄСПЛ зазначив, що Держава-відповідач не дотрималася свого позитивного обов’язку забезпечити заявника усіма необхідними засобами для проведення ЄСПЛ належного та ефективного розгляду його заяви у зв’язку з тим, що Апеляційний суд м. Києва відмовив у задоволенні клопотання заявника щодо надання йому копії його касаційної скарги та інших документів на тій підставі, що законодавство не передбачало право заявника на отримання копій матеріалів справи після закінчення кримінального провадження. ЄСПЛ констатував порушення ст. 34 Конвенції;

Рішення у справі «Урманов проти Росії», заява № 19857/09 від 11 жовтня 2016 року, у якому ЄСПЛ нагадує, що право на подання індивідуальної скарги відповідно до статті 34 Конвенції буде функціонувати ефективно тільки в тому випадку, якщо заявник зможе вільно спілкуватися (вести листування) з Європейським Судом, не відчуваючи жодного тиску з боку влади з метою змусити його чи її відкликати або змінити свої скарги. ЄСПЛ встановив, що, спровокувавши своїми діями чи бездіяльністю затримку кореспонденції ЄСПЛ для заявника, влада не забезпечила йому ефективний і вільний доступ до ЄСПЛ. Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що держава-відповідач не виконала своїх зобов’язань, передбачених ст. 34 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: Перебування „Придністровської Молдовської Республіки» під ефективним керівництвом і вирішальним впливом Росії обумовило визнання порушення нею Європейської Конвенції з захисту прав людини та основних свобод (№ 48787/99, Рішення від 8.07.2004)

По справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (Ilaşcu and Others v. Moldova and Russia, № 48787/99, Рішенні від 8 липня 2004 року) Європейський Суд з прав людини у Страсбурзі визнав владу Молдови та Росії винними у порушенні прав громадянина Ілашку та інших на території Придністров’я.

Заявниками стали чотири особи, три з них є громадянами Румунії, що проживали на території Придністровської Молдавської Республіки, частини Молдови відомої як Придністров’я, що у 1991 році проголосила свою незалежність. У цей час Ілашку був лідером Національного Фронту, що боровся за об’єднання Молдови з Румунією.

З 2 по 4 липня 1992 року заявники були заарештовані в своїх помешканнях у Тирасполі особами, що були зі знаками 14-ої Армії СРСР. Їм було висунуто звинувачення у антирадянській діяльності та незаконному супротиву легітимному керівництву Придністров’я під керівництвом Молдовського Народного Фронту та Румунії. Крім цього, їх звинуватили також ще у декількох злочинах, в тому числі двох вбивствах.

9 грудня 1993 року Верховний Суд Придністров’я засудив громадянина Ілашку до смертної кари та конфіскації майна. Інші учасники цієї справи були засуджені цим же судом до 12-15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Під впливом міжнародної громадськості страту замінили по життєвим ув’язненням.

ЄСПЛ постановив, що Молдова винна у невжитті необхідних заходів для захисту осіб, а Росія - у порушенні прав особи.

ЄСПЛ визнав порушення статтей 3 (катування та нелюдське поводження) та 5 (позбавлення свободи) Європейської Конвенції з захисту прав людини та основних свобод. Також визнано, що обидві країни порушили, зобов’язання статті 34 європейської Конвенції щодо можливі вільно та безперешкодно подавати скарги до Європейського Суду.

За рішенням Європейського Суду Росія має виплатити чотирьом заявникам понад 500 тисяч Євро, а Молдова має сплатити трьом заявникам по 70 тисяч Євро. Також держави зобов’язані негайно звільнити усіх позбавлених волі осіб.

Оцінюючи обставини справи Суд зазначив, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Щодо Російської Федераціі, то ця держава має розділяти відповідальність, оскільки територія Придністров’я фактично знаходилася під контролем Росії завдяки розміщеним там військовим частинам та військовим обладнанням, а також підтримці, що надавалася сепаратистам. Суд також зазначив, що Росія і надалі продає зброю владі Придністров’я в порушення домовленостей, а „Придністровська Молдовська Республіка» залишається під ефективним керівництвом чи принаймні під вирішальним впливом Росії і у будь-якому разі вона вижила завдяки військовій, економічній, фінансовій та політичній підтримці, що надається Росією”.

Це рішення безумовно має значення в контексті військово-політичної ситуації в Україні. Адже, так звані «ЛНР» і «ДНР» фактично є органами влади РФ і виступають як офіційні представники влади РФ. Між «ЛНР», «ДНР» і Росією є реальний зв’язок у формі контролю, керівництва та планування. Є безліч свідчень надання «ЛНР» і «ДНР» військової, матеріально-технічної, економічної та фінансової підтримки РФ, зокрема – шляхом направлення незаконних «гуманітарних конвоїв». Ефективний чи загальний контроль свідчить, що дії «ЛНР» і «ДНР» варто вважати діями регулярної армії Росії.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0