30.01.2019 | Автор: ЮРИДИЧНА ФІРМА "ГАРО ТА ПАРТНЕРИ"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram youtube

Контроль за цільовим витрачанням аліментів: реформа в дії

Що таке «аліменти» і з чим їх їдять

Зокрема, законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 №2037-VIII внесено зміни до Сімейного кодексу, якими закріплено право власності дитини на отримані на неї аліменти. У положеннях чч.1 та 2 ст.179 СК в новій редакції передбачається:

• аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини;

• той з батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається ними виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини; неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Спірним є питання, що являють собою аліменти. Кодекс визначає поняття «аліменти» як кошти на утримання дитини (ст.181). Проте наразі на законодавчому рівні не встановлено, на які саме потреби можуть бути використані аліменти та що включає в себе поняття «утримання дитини». Відповідно, також не визначено, що саме включає в себе поняття «цільове призначення аліментів». Це значно ускладнює можливість установлення факту їх нецільового витрачання.

Наприклад, чи є цільовим витрачанням аліментів заправка за ці гроші машини, аби возити дитину в школу? Або використання аліментних коштів для оплати опалення у квартирі, де мешкає дитина? З одного боку, у цьому випадку забезпечується реалізація права дитини на комфортні умови проживання, на навчання, а з другого — ці гроші витрачаються не безпосередньо на утримання дитини. І це лише кілька з безлічі спірних питань, які виникають із приводу цільового використання аліментів на дитину.

У постанові Апеляційного суду Черкаської області від 5.07.2018 (справа №22-ц/793/1092/18) зазначено, що «виключного переліку того, на що повинні витрачатися кошти, законом не встановлено, але вони повинні бути спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, таких як харчування, лікування, гігієна, одяг, придбання речей, необхідних для розвитку й виховання дитини, реалізації її здібностей». Тож, як бачимо, визначення використання одержаних на дитину аліментів як цільового є досить неоднозначним і спирається на особисте переконання суду та/або органів опіки й піклування (служби у справах захисту прав дітей).

Частково вирішити це дискусійне питання спробували в липні 2018 року. Остання реформа Міністерства юстиції у сфері вдосконалення порядку стягнення аліментів і захисту права дитини на належне утримання розширила перелік прав не тільки дітей та одержувачів аліментів, а і їх платників. Однією з новел закону від 3.07.2018 №2475-VIII стало запровадження контролю за витрачанням аліментів. У разі наявності сумнівів щодо цільового використання аліментів відповідно до норм чинного законодавства передбачено, що їх платник має можливість захистити права та інтереси дитини шляхом звернення до відповідних органів з метою перевірки, чи цільовим є використання аліментів.

Інспекційні відвідування: ні порядку, ні інструкції

У ст.186 СК (у редакції закону №2475-VIII) визначено, що «контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей». За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати) такі відвідування здійснюються позапланово, але не більше ніж раз на 3 місяці.

Відповідно до ст.56 Цивільного кодексу органами опіки та піклування є районні, районні в мм.Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. На практиці питанням захисту прав дітей займаються служби у справах дітей, що діють при відповідних держадміністраціях.

Таким чином, платник аліментів, який вважає, що сплачувані ним суми використовуються не на потреби дитини, може звернутись із заявою до органу опіки та піклування щодо наявності факту нецільового використання коштів. І служба у справах дітей муситиме здійснювати контроль за витрачанням аліментів.

Якщо раніше в СК не було чітко визначено, в якому порядку та як часто може здійснюватися відповідний контроль, то після останніх змін у ст.186 СК передбачено, що визначення порядку та періодичності таких інспекційних відвідувань покладено на Міністерство соціальної політики.

Проте ні до, ні після внесення відповідних змін до СК уповноважений орган так і не розробив порядку чи інструкції, які б регламентували процес контролю за витрачанням аліментів, його періодичність і обсяг повноважень органів опіки та піклування в цій сфері.

Відсутність чітко визначеного переліку дій, які включатиме інспекційне відвідування, чи факторів, які є визначальними для оцінки того, цільовим чи нецільовим є витрачання аліментів, фактично призводить до того, що кожна служба у справах дітей здійснює таку перевірку в різному обсязі, дає висновок, спираючись на внутрішнє переконання. Оскаржити факт поверхової перевірки чи необґрунтованість висновку органу опіки та піклування фактично неможливо, оскільки за відсутності конкретно встановленого порядку немає і критеріїв для визначення правильності дій працівників органу опіки та піклування.

Одначе звинувачувати працівників служб теж не варто. Виконуючи таку перевірку, вони мають діяти обережно, щоб не перевищити своїх повноважень (обсяг яких при здійсненні контролю за витрачанням аліментів досі чітко не визначений). На сьогодні є лише Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою КМ від 24.09.2008 №866.

Працівники служб на запитання щодо регламентації порядку проведення перевірок використання аліментів зазначили, що єдиний врегульований механізм здійснення таких перевірок відсутній, а методи контролю визначаються індивідуально в кожній ситуації. Зокрема, за словами працівників служб у справах дітей, як раніше, так і тепер, після реформ, на практиці така перевірка зазвичай включає в себе проведення обстеження умов проживання дитини, надсилання запитів у навчальний та медичний заклади, де отримує послуги дитина. Також одержувачу аліментів пропонують самостійно надати підтвердження їх цільового використання (це можуть бути, наприклад, чеки, що засвідчують купівлю дитячого одягу, їжі).

Чим може допомогти суд?

То що робити, якщо платник аліментів уважає, що відповідні кошти використовуються не за цільовим призначенням? Є кілька варіантів дій.

Наприклад, можна звернутися до органів опіки та піклування із заявою про нецільове використання аліментів їх одержувачем. Як показує практика, тепер (як і до реформи) представники служби переважно проводять бесіди з отримувачем аліментів, перевіряють умови проживання дитини.

Також можна звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини з них на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку. Звертатися до суду бажано вже після звернення до органів опіки та піклування. Адже дуже часто у своїх рішеннях суди звертають увагу на те, що позивач не спробував урегулювати спір та перевірити, чи є використання аліментів цільовим, у той час як функцію такого контролю безпосередньо покладено на органи опіки та піклування.

До того ж єдиного переліку, що визначав би, які саме докази повинні бути надані суду для встановлення факту нецільового використання аліментних коштів, не існує. Усе визначається залежно від конкретної ситуації.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, визнати його таким, що є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини. Тож, якщо платник не погоджується з висновком органу опіки та піклування, він має право подати позов і навести свої аргументи щодо нецільового використання аліментів чи/та щодо необґрунтованості висновку.

При зверненні до суду необхідно також зважати на те, що довести факт нецільового використання аліментів украй складно. У чинному законодавстві відсутній перелік того, на що вони мають витрачатись, а тому й визначення того, які витрати слід уважати нецільовими, фактично відбувається за внутрішнім переконанням судді.

При цьому неправильне формулювання позовних вимог може звести нанівець усі зусилля, спрямовані на доведення нецільового використання. Наприклад, часто платник просить суд зобов’язати одержувача, який використовує аліменти не за цільовим призначенням, звітувати про те, на що витрачаються гроші. Однак у таких випадках суд правомірно зазначає, що вказаний обов’язок не передбачений законодавством, і відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Звернувшись до суду, необхідно бути готовим, що це досить тривалий процес, а доказування є дуже непростим через недосконалість чинного сімейного законодавства.

Переваги медіації: швидше й дешевше

Дуже часто впевненість у нецільовому використанні коштів одержувачем аліментів виникає через взаємну недовіру та відсутність діалогу між батьками дитини. Через власні образи тато й мама не можуть сісти та спільно вирішити питання щодо утримання дитини, а тому звертаються до суду й роками роздмухують конфлікт, витрачаючи нерви та кошти.

Медіація є процедурою альтернативного, добровільного врегулювання спорів, розв’язання конфліктів шляхом ведення переговорів між сторонами. Її перевагами в сімейних спорах є те, що результат медіації — досягнення компромісного результату, який задовольняє обидві сторони (тоді як при вирішенні спору судом завжди є переможець і сторона, яка програла).

Порівняно з вирішенням справи судом, яке може тривати не один рік, медіація дозволяє впоратись із конфліктною ситуацією набагато швидше. Медіатор спрямовує переговори в потрібне русло та допомагає сторонам почути одне одного, конструктивно обговорити конфліктні моменти та самостійно дійти до найбільш прийнятного для обох сторін рішення. Таким чином, сторони самі обирають і регулюють умови вирішення спору, а не віддають усе на відкуп суду.

Отже, наразі інститут контролю за використанням аліментів недостатньо регламентований, що значно ускладнює можливість захисту прав дитини на належне утримання. Відсутня й усталена практика, що давала би змогу визначити, як саме можна встановити факт нецільового використання аліментів.

Головне, батькам, як тим, котрі платять аліменти, так і тим, які розпоряджаються ними, варто пам’ятати, що дитина це не іграшка, а особистість зі своїми потребами й бажаннями. І якщо дорослі самі можуть забезпечити свої потреби та захистити власні права, то дитина потребує в цьому допомоги своїх мами й тата, а мирне розв’язання спорів збереже не лише ваші гроші та час, а й психологічне здоров’я вашого чада.

Автор статьи: Мария БАБИШЕНА, помощник юриста ЮФ «Гаро и партнеры»; Анна ГАРО, управляющий партнер ЮФ «Гаро и партнеры»

4189
Просмотров
4
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення