Здійснення відеоспостереження засуджених є необхідним засобом задля інтересів громадської безпеки, попередження злочинів та для захисту здоров`я і прав осіб (ВС КАС, справа № 460/1141/21 від 13.04.2023 р.)

Фабула судового акту: Позивач, який відбував покарання у вигляді довічного позбавлення волі, звернувся до суду із позовом до своєї виправної колонії в якому просив визнати протиправним втручання в його право на повагу до приватного життя - та зобов`язати колонію демонтувати камери відеоспостереження з камери, в якій його утримують. Покарання відбувалося позивачем в секторі максимального рівня безпеки для тримання чоловіків.

Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовили, посилаючись на те що позивач відбуває кримінальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі за скоєння особливо тяжкого злочину - з особами, які відбувають аналогічне покарання в багатомісній камері, тому втручання в його приватне життя шляхом цілодобового відеонагляду у відповідному приміщенні (за виключенням душової і туалетної кімнати) за цих обставин можна розглядати як необхідний захід в демократичному суспільстві задля інтересів громадської безпеки та попередження злочинів, а також для захисту здоров`я і прав інших осіб. Із цими висновками погодився і ВС КАС. Суд вказав наступне:

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно з ч.3 ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Частинами 2,4 ст. 7 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Так, згідно зі ст. 103 КВК України адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених. Адміністрація колонії зобов`язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Пунктом 1 розділу XXIII Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5 - визначено, що для забезпечення нагляду за поведінкою засуджених у відділеннях соціально-психологічної служби, локальних секторах, камерах, прогулянкових двориках, у місцях їх праці, їдальнях, клубах, медичних частинах та лікарняних закладах адміністрацією установ виконання покарань встановлюються відеокамери, про що засуджений інформується під підпис. Кут огляду відеокамер, які встановлені у жилих приміщеннях та камерах, не має охоплювати санітарні вузли. Забороняється встановлювати відеокамери у приміщеннях (камерах), в яких проводяться медичні обстеження (огляди) засуджених, особистий обшук з роздяганням, жилих кімнатах тривалих побачень, а також у лазнях, роздягальнях, душових та туалетних кімнатах.

Згідно з пунктом 1 розділу V Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 26 червня 2018 року № 2025/5 - система відеоспостереження забезпечує дистанційне візуальне спостереження за об`єктами виправної/виховної колонії, поведінкою засуджених, порядком несення служби персоналом виправної/виховної колонії. Автоматизоване робоче місце системи відеоспостереження встановлюється в центрі спостереження (на постах несення служби персоналом), кабінеті начальника, приміщенні чергової варти та черговій частині виправної/виховної колонії.

Так, у рішенні КСУ від 11 жовтня 2018 року №7-р/2018 зазначено, що втручання у конституційне право особи на приватне і сімейне життя шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди допускається, якщо воно передбачене законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таке вручання вважатиметься законним у разі наявності підстав в національному законі, а також за умови, що такий закон відповідатиме принципу верховенства права, закріпленому у частині першій статті 8 Конституції України. Таким чином, право на приватне життя не є абсолютним та у визначених законом випадках може бути обмежене державою. Однак, будь-яке втручання держави має бути виправданим, здійснюватися згідно із чинним законодавством, повинно бути необхідним у за для захисту інтересів національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, у цій справі, ВС прийшов до висновку, що: Встановлення камер є одним із видів вказаних обмежень і передбачене законодавством України, а саме -статтею 103 КВК України, пунктом 1 розділу XXIII Правил №2823/5. Із аналізу приписів КВК України, Порядку № 2025/5 та Правил №2823/5, вбачається, що спірне відеоспостереження здійснюється з метою запобігання втечам та іншим кримінальним правопорушенням, порушенням режиму, встановленого законом, а також для отримання необхідної інформації про поведінку ув`язнених. Вказані правові норми спрямовані на дотримання порядку у виправних установах, що сприяє застосуванню відповідних заходів безпеки - як персоналу установ, так і самих ув`язнених.

Враховуючи перебування позивача не в одномісній камері, а з іншими особами, колегія суддів зазначає, що наявність відеоспостереження попереджує можливість конфліктів, умисного протиправного заподіяння шкоди своєму здоров`ю, спроб самогубства для нападу на персонал та осіб, які відвідують установу, а в разі різкого погіршення здоров`я ненадання негайної медичної допомоги. Відключення відеокамер може призвести до ухиляння засуджених, враховуючи і позивача, від виконання розпорядку та унеможливить фіксацію правопорушень з боку засуджених, а в разі скоєння ними злочину - документування їх дій.

Забороняється використовувати відеокамери та портативні прилади для відеозапису:

• у лазнях, роздягальнях, душових і туалетах;
• у приміщеннях (камерах), де проводяться медичні обстеження засуджених та взятих під варту осіб, проводиться обшук із роздяганням;
• у кімнатах для довгих побачень;
• у кімнатах дитячих будинків при в`язницях, де годують дітей віком до 3 років.

Також пунктом 1 розділу ХХІІІ Правил №2823/5 передбачено, що кут огляду відеокамер, установлених у житлових приміщеннях та камерах, не повинен охоплювати санвузли.

Отже, вказані обмеження свідчать про відсутність постійного, тотального відеонагляду за засудженими. При цьому, здійснення відеоспостереження засуджених є необхідним засобом задля інтересів громадської безпеки, попередження злочинів та для захисту здоров`я і прав інших осіб.

Вищенаведений висновок відповідає твердженню ЄСПЛ, який у справі «Родзевілло проти України» (Заява №6128/12) вказав наступне: “Спостереження за поведінкою засудженого, хоча безперечно є втручанням, не є per se несумісним зі статтею 3 конвенції. Цей захід вживається з метою як забезпечення безпеки виправної колонії, так і захисту засуджених від ризику тиску або навіть фізичного нападу” (пункт 45 рішення).

Аналізуйте судовий акт: При розгляді справ про порушення правил паркування біля зупинок маршрутного транспорту обов’язковим є вимірювання дистанції. Відео з нагрудної камери доказом у даному випадку бути не може (ВС/КАС у справі № 199/1441/17 від 03.06.2020);

Медична карта потерпілого містить відомості, що стосуються персональних даних тому надається для ознайомлення іншій стороні лише за згодою потерпілого, або за ухвалою суду (ВС/ККС, № 751/8284/17,01.10.19);

Портнов наступає! Поширення персональних даних з метою розголошення інформації про порушення прав і свобод Є ЗАКОННИМ (Київський апеляційний суд у справі № 757/15585/20-ц від 14.12.2020 р.);

За відсутності відеозапису нагрудної камери патрульного, яка працювала під час виявлення правопорушення, та наявності наданих водієм фотознімків,твердження про неможливість встановити номерний знак, є недоведеним (ВС/КАС,161/7041/17,28.10.19).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 460/1141/21

адміністративне провадження № К/990/31366/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Полицька виправна колонія (76)» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року (головуючий суддя - Зозуля Д.П.), постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року (головуючий суддя - Довгополова О.М., судді: Гудима Л.Я., Святецький В.В.)

І. СУТЬ СПОРУ

1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Державної установи «Полицька виправна колонія (76)» (далі - відповідач, ДУ "Полицька виправна колонія (№76)", Колонія №76), в якому просив:

- визнати протиправним втручання відповідача в його право на повагу до приватного життя, гарантованого Конституцією України та статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція);

- зобов`язати Колонію №76 демонтувати камери відеоспостереження з камери, в якій утримують позивача, за для припинення протиправного втручання на повагу до приватного життя, гарантованого Конституцією України та статтею 8 Конвенції.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що адміністрація Колонії №76, встановивши камери відеоспостереження, порушила право ОСОБА_1 на приватне життя, визначене статтею 8 Конвенції, статтями 32 63 Конституції України. Позивач зазначає, що відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі в ДУ "Полицька виправна колонія (№76)", з 26 січня 2021 року за сумлінну поведінку його переведено з двомісної камери до багатомісного приміщення камерного типу. При цьому, на його думку, працівниками Колонії №76 протиправно здійснюється цілодобове відеоспостереження його камери необмеженим колом осіб різної статі, що є протиправним та грубим втручанням в його право на повагу до приватного життя.

II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. Вироком Апеляційного суду Рівненської області від 04 червня 2010 року ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі.

4. 09 грудня 2019 року на підставі наказу начальника ДУ «Полицька виправна колонія (№76)» №166/АГ-19 та згідно з актом №2 від 04 грудня 2020 року були встановлені технічні засоби нагляду і контролю, а саме відеокамери Partizan по 2 шт. в кожне багатомісне приміщення камерного типу.

5. З 26 січня 2021 року позивач відбуває покарання в секторі максимального рівня безпеки для тримання чоловіків до довічного позбавлення волі ДУ «Полицька виправна колонія (№76)».

6. На момент звернення до суду ОСОБА_1 перебуває в багатомісному приміщенні камерного типу в секторі максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі.

7. Вважаючи перебування у приміщенні із встановленими камерами відеоспостереження втручанням в право на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції, ОСОБА_1 звернувся до суду.

III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, залишеними без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

9. Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відеонагляд, який цілодобово ведеться в багатомісних приміщеннях камерного типу сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками засудженими до довічного позбавлення волі ДУ "Полицька виправна колонія (№76)", в тому числі і у тому, де відбуває покарання ОСОБА_1 , є доречним і виправданим заходом безпеки.

10. Також суди вказали, що оскільки позивач відбуває кримінальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі за скоєння особливо тяжкого злочину у багатомісному приміщенні камерного типу з особами, які відбувають аналогічне покарання, то втручання в його приватне життя шляхом цілодобового відеонагляду у відповідному приміщенні (за виключенням душової і туалетної кімнати) за цих обставин можна розглядати як необхідний захід в демократичному суспільстві за для інтересів громадської безпеки та попередження злочинів, а також для захисту здоров`я і прав інших осіб.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

15. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 через свого представника звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

16. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

17. Представник позивача зазначив у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 32 63 Конституції України та статті 8 Конвенції.

18. У скарзі наголошено, що поміщення позивача під постійним відеоспостереженням не ґрунтується на індивідуальному та вмотивованому рішенні з причин, які б виправдовували б такий захід у світлі переслідуваних законних цілей. Також представник скаржника здійснив посилання на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яким встановлено порушення статті 8 Конвенції, а саме: рішення у справах «Тростін проти України» (заява № 39758/05), «Горлов та інші проти Росії» (заява №27057/06 та 2 інші), «Херст проти сполученого Королівства» (заява №740025/01), «Ходорковсий і Лебедев проти Російської Федерації» (заяви №11082/06, №13772/05), «Котій проти України» (заява №28718/09), «Зосимов проти України» (заява №4322/06).

19. ДУ "Полицька виправна колонія (№76)" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. У відзиві вказано, що втручання у приватне життя позивача шляхом цілодобового відеонагляду у приміщенні (за виключенням душової і туалетної кімнати) за цих обставин розглядається як необхідність за для захисту інтересів громадської безпеки та попередження злочинів, оскільки ОСОБА_1 відбуває кримінальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі за скоєння особливо тяжкого злочину у багатомісному приміщенні камерного типу з особами, які відбувають покарання також за вчинення особливо тяжких злочинів.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

20. Статтею 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

21. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

23. Згідно з частиною третьою статті 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

24. Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

25. Частиною третьою статті 6 КВК України передбачено, що правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

26. Частинами першою, другою, четвертою статті 7 КВК України визначено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

27. Відповідно до частини першої статті 102 КВК України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

28. Згідно зі статтею 103 КВК України адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Адміністрація колонії зобов`язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.

Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

29. Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2018 р. за № 1010/32462; далі - Правила №2823/5).

30. Пунктом 1 розділу XXIII Правил №2823/5 визначено, що нагляд за засудженими є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань у виді обмеження та позбавлення, довічного позбавлення волі та арешту шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ виконання покарань.

Для забезпечення нагляду за поведінкою засуджених у відділеннях соціально-психологічної служби, локальних секторах, камерах, прогулянкових двориках, у місцях їх праці, їдальнях, клубах, медичних частинах та лікарняних закладах адміністрацією установ виконання покарань встановлюються відеокамери, про що засуджений інформується під підпис.

Кут огляду відеокамер, які встановлені у жилих приміщеннях та камерах, не має охоплювати санітарні вузли.

Забороняється встановлювати відеокамери у приміщеннях (камерах), в яких проводяться медичні обстеження (огляди) засуджених, особистий обшук з роздяганням, жилих кімнатах тривалих побачень, а також у лазнях, роздягальнях, душових та туалетних кімнатах.

31. Відповідно до вимог статей 102, 103 Кримінально-виконавчого кодексу України з метою забезпечення режиму у виправних та виховних колоніях, попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, а також порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання розроблений Порядок використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 26 червня 2018 року № 2025/5; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 липня 2018 р. за № 766/32218; далі - Порядок № 2025/5).

32. Згідно з пунктом 1 розділу V Порядку № 2025/5 система відеоспостереження забезпечує дистанційне візуальне спостереження за об`єктами виправної/виховної колонії, поведінкою засуджених, порядком несення служби персоналом виправної/виховної колонії.

Автоматизоване робоче місце системи відео спостереження будується на базі персонального комп`ютера або одного чи декількох відеореєстраторів.

Створення окремих робочих місць на базі персональних комп`ютерів, на які транслюється інформація від відеореєстраторів, забезпечує можливість формування резервних архівів даних, дублювання процесу спостереження з декількох робочих місць, розділення інформації від одного відеореєстратора на декілька робочих місць.

Автоматизоване робоче місце системи відео спостереження встановлюється в центрі спостереження (на постах несення служби персоналом), кабінеті начальника, приміщенні чергової варти та черговій частині виправної/виховної колонії.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

34. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах доводів касаційної скарги.

35. Спірні правовідносини виникли з приводу дій адміністрації виправної колонії щодо встановлення постійного відеоспостереження за засудженим у камері під час відбування кримінального покарання.

36. Судами встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання в секторі максимального рівня безпеки для тримання чоловіків до довічного позбавлення волі ДУ «Полицька виправна колонія (№76)».

37. На думку позивача, встановлення камер відеоспостереження є порушенням його права на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції та статтями 32 63 Конституції України.

38. Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність порушень прав позивача внаслідок встановлення камер відеоспостереження. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із цим висновком, з огляду на наступне.

38. Статтею 8 Конвенції та статтею 32 Конституції України визначено право особи на приватне життя. Частиною третьою статті 63 Конституції України передбачено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

39. Конституційний Суд України у рішенні від 20 січня 2020 року №2-рп/2012 визначив, що «право на приватне та сімейне життя» є засадничою цінністю, необхідною для розвитку людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.

40. У рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року №7-р/2018 зазначено, що втручання у конституційне право особи на приватне і сімейне життя шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди допускається, якщо воно передбачене законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таке вручання вважатиметься законним у разі наявності підстав в національному законі, а також за умови, що такий закон відповідатиме принципу верховенства права, закріпленому у частині першій статті 8 Конституції України.

41. Таким чином, право на приватне життя не є абсолютним та у визначених законом випадках може бути обмежене державою. Однак, будь-яке втручання держави має бути виправданим, здійснюватися згідно із чинним законодавством, повинно бути необхідним у за для захисту інтересів національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

42. Встановлення камер є одним із видів вказаних обмежень і передбачене законодавством України, а саме - статтею 103 КВК України, пунктом 1 розділу XXIII Правил №2823/5.

43. Із аналізу приписів КВК України, Порядку № 2025/5 та Правил №2823/5, вбачається, що спірне відеоспостереження здійснюється з метою запобігання втечам та іншим кримінальним правопорушенням, порушенням режиму, встановленого законом, а також для отримання необхідної інформації про поведінку ув`язнених. Вказані правові норми спрямовані на дотримання порядку у виправних установах, що сприяє застосуванню відповідних заходів безпеки - як персоналу установ, так і самих ув`язнених.

44. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відбуває кримінале покарання у багатомісному приміщенні камерного типу з особами, які відбувають аналогічне покарання (за вчинення особливо тяжких злочинів).

45. Враховуючи перебування позивача не в одномісній камері, а з іншими особами, колегія суддів зазначає, що наявність відеоспостереження попереджує можливість конфліктів, умисного протиправного заподіяння шкоди своєму здоров`ю, спроб самогубства для нападу на персонал та осіб, які відвідують установу, а в разі різкого погіршення здоров`я ненадання негайної медичної допомоги. Відключення відеокамер може призвести до ухиляння засуджених, враховуючи і ОСОБА_1 , від виконання розпорядку та унеможливить фіксацію правопорушень з боку засуджених, а в разі скоєння ними злочину - документування їх дій.

46. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відеонагляд засуджених також має обмеження, що встановлені у пункті 8 Порядку № 2025/5. Зокрема, забороняється використовувати відеокамери та портативні прилади для відеозапису:

-у лазнях, роздягальнях, душових і туалетах;

-у приміщеннях (камерах), де проводяться медичні обстеження засуджених та взятих під варту осіб, проводиться обшук із роздяганням;

-у кімнатах для довгих побачень;

-у кімнатах дитячих будинків при в`язницях, де годують дітей віком до трьох років.

47. Також пунктом 1 розділу ХХІІІ Правил №2823/5 передбачено, що кут огляду відеокамер, установлених у житлових приміщеннях та камерах, не повинен охоплювати санвузли.

48. Отже, вказані обмеження свідчать про відсутність постійного, тотального відеонагляду за засудженими. При цьому, здійснення відеоспостереження засуджених є необхідним засобом за для інтересів громадської безпеки, попередження злочинів та для захисту здоров`я і прав інших осіб.

49. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відеокамери, які встановлені у камері утримання ОСОБА_1 виведені лише на пост в приміщенні дільниці, де він утримується, контроль здійснює лише один співробітник чоловічої статі без можливості копіювання чи передачі даних, туалет та кімната для вмивання відгороджена в окреме приміщення стіною суцільного заповнення, де відсутні відеокамери.

50. Таким чином, Верховний Суд погоджується із судами попередніх інстанцій із тим, що відеонагляд, який цілодобово ведеться в багатомісних приміщеннях камерного типу сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками засудженими до довічного позбавлення волі ДУ "Полицька виправна колонія (№76) здійснюється згідно із вимогами чинного законодавства України і є заходом безпеки працівників виправної установи та ув`язнених, що перебувають у камері разом із позивачем.

51. Також колегія суддів зазначає, що вищенаведений висновок відповідає твердженню ЄСПЛ, який у справі «Родзевілло проти України» (Заява №6128/12) вказав наступне. Спостереження за поведінкою засудженого, хоча безперечно є втручанням, не є per se несумісним зі статтею 3 конвенції. Цей захід вживається з метою як забезпечення безпеки виправної колонії, так і захисту засуджених від ризику тиску або навіть фізичного нападу (пункт 45 рішення). У вказаній справі сторонами не оскаржувалось те, що камера знаходилась над зоною туалету. Суд встановив, що очікування щодо приватності особливо великі у місцях, які за своїм характером є приватними, такі як туалет.

52. У касаційній скарзі представник позивача наголосив, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень повинні були застосувати статтю 8 Конвенції із врахування відповідної практики ЄСПЛ. Аналізуючи рішення ЄСПЛ, на які є посилання у касаційній скарзі, Верховний Суд приходить до висновку, що правові висновки, сформовані у цих рішеннях, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

53. У справі «Тростін проти України» (заява № 39758/05) ЄСПЛ встановлено порушення статті 8 Конвенції через обмеження виправною установою кількості побачень ув`язненого із родичами. У вказаному рішенні зазначено, що держава не вжила необхідних заходів для забезпечення балансу між особистими інтересами заявника та інтересами держави щодо обмеження контактів засуджених із зовнішнім світом. Суд також вказав, що оскаржувані обмеження не були виправдані у тому, що стосується частоти та тривалості побачень з родичами, кількості осіб, яким одночасно дозволялося побачення, та способу проведення цих побачень. За цих підстав мало місце порушення статті 8 Конвенції.

54. У справі «Горлов та інші проти Росії» (заява №27057/06 та 2 інші) порушення статті 8 Конвенції полягало у тому, що особа перебувала у слідчому ізоляторі під постійним відеоспостереженням за його камерою операторів жіночої статті, що було принизливим, оскільки він був змушений роздягатися в межах видимості, що порушувало його права. Окрім того, ОСОБА_2 знаходився у слідчому ізоляторі, а не в установі виконання покарань, тобто, не був у статус засудженої особи, і на нього розповсюджувалось законодавство про попереднє ув`язнення, а не вимоги кримінально-виконавчого законодавства.

55. У справі «Херст проти сполученого Королівства» (заява №740025/01) ЄСПЛ надавав правову оцінку порушення вказаної статті Конвенції у розрізі утисків виборчого права ув`язненого.

56. У справі «Ходорковсий і Лебедев проти Російської Федерації» (заяви №11082/06, №13772/05) порушення статті 8 Конвенції полягало у відбуванні покарання особи у пенітенціарних закладах, розташованих за кілька тисяч кілометрів від помешкання заявників.

57. У справі «Котій проти України» (заява №28718/09) скаржник, звертаючись до ЄСПЛ із заявою про порушення статті 8 Конвенції, вбачав таке порушення у тому, що підписка про невиїзд та вилучення у нього закордонних паспортів становили незаконне та непропорційне втручання у його приватне та сімейне життя, яке значною частиною зосереджується в іншій країні.

58. У справі «Зосимов проти України» » (заява №4322/06) ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції внаслідок незаконного та свавільного проведення працівниками міліції обшуку в офісі, автомобілі та гаражі позивача.

59. Частиною першою статті 350 КАС України закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

60. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

61. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

62. Отже, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року - без змін, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

VIІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

63. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року №460/1141/21- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Судді О.В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська