12.08.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Гонорар адвокату може бути невиплачен, якщо строк договору про надання правової допомоги закінчився до ухвалення вироку суду (ВССУ від 6 липня 2016р. у справі № 161/18522/15-ц)

Фабула судового акту: Справа – три відмовні рішення трьох інстанцій, які ілюструють відношення суддів до оплати послуг адвокатів. Між адвокатом та клієнтом було укладеного договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого розмір гонорару становить 20% від суми, яку отримує клієнт в рахунок відшкодування шкоди. За всю історію відносин клієнт сплатив фіксовану суму – 16 тис. грн, а 20 % згідно задоволеного цивільного позову разом з ухваленим обвинувальним вироком становили біля 320 тис. грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суди встановили, що строк дії договору про надання правової допомоги закінчився у 2014р, а вирок суду був ухвалений у 2015р., тобто сторони не продовжили строк дії такого договору. Тому оплати гонорару згідно ст. 29 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» бути не може. Отже, адвокати слідкуємо за моментом припинення договорів з нашими клієнтами.

Разом з цим на прикладі цієї справи ми можемо бачити, як суди контролюють гонорари адвокатів. Так суд апеляційної інстанції визнав (дивиться тут нижче), що чинне законодавство не містить заборони на визначення розміру плати (гонорару) за надані послуги (правова допомога) у вигляді відсотків від досягнутого кінцевого результату (фактично отримуваних сум). Однак при цьому визначений сторонами гонорар повинен відповідати вимогам ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Що таке розумний гонорар у нас поки що визначає суд, а не клієнт з адвокатом.

Аналізуйте судовий акт: У випадку відписки на адвокатський запит суд накладає штраф на посадову особу швидко та без обовязкової явки правопорушника (Святошинський районний суд м. Києва від 22 липня 2016р., суддя Миколаєць І. Ю.)

Адвокат має право НЕ платити податки як самозайнята особа, якщо він зареєстрований як ФОП і є платником єдиного податку (Постанова ВАСУ у справі К/800/44702/14 від 21 січня 2016р., судді Рибченко А. О., Лосєв А. М.,  Олендер І. Я.)

Відповідач після залишення судом позову без розгляду стягнув з позивача витрати на послуги адвоката при цьому розмір таких витрат суд визначив самостійно (ВГСУ від 20 липня 2016р.)

 

У х в а л а

іменем  україни

06 липня 2016 рокум.                                                                                                                                                                                         Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

                                                                                        

Кафідової О.В., Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,  

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання правової допомоги, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Волинської області від 14 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 14 листопада 2013 року між нею, як адвокатом, та відповідачем було укладено договір про надання адвокатських послуг, згідно з яким вона взяла на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а довіритель зобов'язувався приймати та оплачувати надану юридичну допомогу.

Згідно п.3.3 договору розмір її гонорару становить 20 % від суми, яку отримує відповідач в рахунок відшкодування завданої шкоди (задоволених вимог).

Вказувала, що вона виконала взяті на себе зобов'язання, що підтверджується актом виконаних робіт від 26 серпня 2014 року, а загальна сума за наданні послуги становить 327 447 грн 20 коп., при цьому відповідачем сплачено лише 16 760 грн 05 коп.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 своїх зобов'язань за вищевказаним договором не виконав та в добровільному порядку виконувати відмовляється, просила стягнути з останнього на свою користь заборгованість з оплати гонорару за наданні послуги в сумі 472 061 грн 61 коп., яка складається з: основної заборгованості у розмірі  310 687 грн 15 коп., 3 % річних в сумі 11 312 грн 43 коп. та інфляційних втрат - 150 062 грн 03 коп.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2016 рокуу задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 14 квітня 2016 рокускасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволення позову ОСОБА_4 відмовлено з інших підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасуватирішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що вирок суду, яким на користь ОСОБА_5 стягнуто майнову шкоду в сумі 1 612 326 грн, 20 % від якої мали становити розмір гонорару ОСОБА_4, набрав законної сили 19 листопада 2015 року, до цього часу не виконаний, а договір про надання правової допомоги, укладений між сторонами, є припиненим з жовтня 2014 року, а тому вимоги позивача є безпідставними та суперечать положенням ст. 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Крім того, судом зазначено, що відповідно до цієї норми Закону оплата гонорару у таких випадках може бути здійснена відповідачем за фактично виконану роботу до моменту припинення договору.

При цьому, актом виконаних робіт від 26 серпня 2014 року встановлено, що ОСОБА_5 за надання йому правової допомоги у кримінальній справі сплачено ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 16 760 грн 05 коп., а визначена в акті сума до сплати за надані послуги в розмірі 310 687 грн 15 коп. суперечить змісту договору, яким передбачено сплату відсотків після отримання відповідачем присуджених сум.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332336337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

         Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 14 квітня 2016 року залишити без змін.

         Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                О.В. Кафідова

                                                                           В.С.Висоцька

В.М. Колодійчук

 

  

Справа № 161/18522/15-ц Провадження № 22-ц/773/607/16

Головуючий у 1 інстанції: Гринь О.М. Категорія: 19 Доповідач: Антонюк К. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року                                          місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

     головуючого-судді - Антонюк К.І.,

     суддів - Свистун О.В., Овсієнка А.А.,

     при секретарі - Перебойчуку Р.В.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Хомич Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання правової допомоги, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_5 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання адвокатських послуг від 14.11.2013 року в розмірі 472 061,61 грн.

Позивач зазначила, що 14.11.2013 року між нею як адвокатом та відповідачем було укладено договір про надання адвокатських послуг, згідно з яким позивач взяв на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а довіритель зобов'язувався приймати та оплачувати надану юридичну допомогу.

Згідно п.3.3. договору розмір гонорару повіреного становить 20% від суми, яку отримує довіритель в рахунок відшкодування завданої шкоди (задоволених вимог).

На виконання умов договору, ОСОБА_3 надано правову допомогу у об'ємі та якості, що відповідає умовам договору, за період з 14.11.2013 року по 26.08.2014 року, що підтверджується актом виконаних робіт від 26.08.2014 року загальною вартістю 327 447,20 грн.

Відповідачем за надані послуги згідно договору було сплачено суму 16 760,05 грн. Тому, сума гонорару, що підлягає сплаті складає 310 687,15 грн.

Вказує, що нею робота була виконана у повному обсязі, але свої зобов'язання за договором відповідач відмовився виконувати, тому загальна заборгованість ОСОБА_3 по оплаті гонорару складає 472 061,61 грн., в тому числі: основна заборгованість - 310 687,15 грн., 3% річних - 11 312,43 грн., інфляційні витрати - 150 062,03 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу. Покликаючись на незаконність рішення, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання адвокатських послуг у розмірі 472 061,61 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав в ній наведених.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник Хомич Р.В. просили рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, скасувавши рішення суду виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_5 як адвокат здійснювала представництво інтересів відповідача ОСОБА_3 - потерпілого у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.4 КК України на підставі договору про надання адвокатських послуг від 14 листопада 2013 року.

Відповідно до п.2.1. цього договору позивач взяв на себе зобов'язання здійснювати представництво та захист прав відповідача в судах загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судах з усіма правами та обов'язками сторони, в тому числі подавати апеляційні та касаційні скарги на рішення судів.

Пунктами 3.1., 3.2., 3.3. договору передбачено, що за послуги, які надаються повіреним у відповідності до умов данного договору, довіритель сплачує гонорар, що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг.

Довіритель здійснює передоплату у розмірі 3000 грн. з метою попереднього вивчення та необхідної підготовки належних документів повіреним згідно умов даного договору.

Розмір гонорару повіреного становить 20% від суми, яку отримує довіритель в рахунок відшкодування завданої шкоди (задоволених вимог).

Вироком Луцького міськрайонного суду від 06.08.2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 визнані винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України з призначенням кожному покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 спричинену йому майнову шкоду в розмірі 1 612 236 грн.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 23.10.2014 року вирок Луцького міськрайонного суду від 06.08.2014 року скасовано, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в діях обвинувачених складу злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.08.2015 року ухвалу апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

За наслідками нового апеляційного розгляду ухвалою від 19.11.2015 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2014 року залишено без змін, який набрав законної сили 19.11.2015 року.

Також в судовому засіданні встановлено, що кошти, які були присуджені потерпілому ОСОБА_3 вироком суду ним не отримані, вирок суду в частині відшкодування шкоди не виконано.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції покликаючись на п.5 ч.3 ст.18, ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», виходив з того, що положення п.3.3. договору про надання правової допомоги свідчать про відмову потерпілого від отриманої частки відшкодування шкоди на користь третьої особи, а також акт виконаних робіт суперечить умовам договору та Закону України «Про захист прав споживачів», тому з вказаних підстав відмовив в стягненні заборгованості за договором.

В п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», на який покликається суд першої інстанції у рішенні, передбачено, що умови договору є несправедливими у разі встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Встановлення зазначених обставин є підставою для визнання умов договору недійсними, такі вимоги до суду не були заявлені, а тому застосування судом першої інстанції цієї норми закону є помилковим.

Ухвалюючи рішення щодо відмови в позові суд неправильно застосував норми матеріального права, не застосував закон, який підлягав застосуванню при вирішенні спору у даній справі, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Правовідносини сторін, які випливають з договору про надання правової допомоги адвокатом врегульовані Законом України від 05.07.2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до загальних положень цього Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Статтею 28 Закону визначено, що зміст договору не може суперечити Конституції України, законам України, його моральним засадам, присязі адвоката та правилам адвокатської етики.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Статтею 30 цього Закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, відповідно до змісту вказаної правової норми, у разі припинення договору про надання правової допомоги оплата гонорару здійснюється за фактично виконану роботу адвокатом.

Поясненнями сторін в суді апеляційної інстанції встановлено, що після скасування апеляційним судом в жовтні 2014 року вироку суду правова допомога ОСОБА_3 позивачем у справі не надавалась, представництво його інтересів як потерпілого у кримінальній справі в касаційній та апеляційній інстанції позивачем не здійснювалось.

Ці обставини підтверджуються також ухвалами Вищого спеціалізованого суду України від 06.08.2015 року та апеляційного суду від 19.11.2015 року, з яких вбачається, що інтереси потерпілого ОСОБА_3 представляв інший адвокат - Хомич Р.В.

Тобто, дослідженими в судовому засіданні обставинами справи встановлено, що до завершення розгляду кримінальної справи в судах та набрання вироком суду від 06.08.2014 року законної сили договір про надання правової допомоги між сторонами від 14.11.2013 року з жовтня 2014 року є припиненим, а тому вимоги ОСОБА_5 щодо стягнення гонорару відповідно до п.3.3. договору - 20% від суми, яку отримує довіритель в рахунок відшкодування завданої шкоди (задоволених вимог) є безпідставними, суперечать положенням ст.29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до цієї норми Закону оплата гонорару позивачу у таких випадках може бути здійснена відповідачем за фактично виконану роботу до моменту припинення договору.

Актом виконаних робіт від 26.08.2014 року та поясненнями сторін встановлено, що ОСОБА_3 за надання йому правової допомоги у кримінальній справі сплачено ОСОБА_5 16 760,05 грн.

Чинне законодавство не містить заборони на визначення розміру плати (гонорару) за надані послуги (правова допомога) у вигляді відсотків від досягнутого кінцевого результату (фактично отримуваних сум). Однак при цьому визначений сторонами гонорар повинен відповідати вимогам ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як встановлено в судовому засіданні, кошти присуджені ОСОБА_3 вироком суду від 06.08.2014 року ним не отримані, вирок суду в частині стягнення з засуджених спричиненої потерпілому ОСОБА_3 шкоди не виконано і на момент припинення договору про надання правової допомоги не набрав законної сили, а тому вимоги позивача про стягнення гонорару в розмірі 20 відсотків від присудженої суми судом першої інстанції є необгрунтованими і не можуть бути задоволені.

Визначена в акті виконаних робіт від 26.08.2014 року (а.с. 8) сума до сплати за надані послуги в розмірі 310 687,15 грн. та зазначення в акті про проведення такого розрахунку протягом 10 днів з моменту отримання акта суперечить змісту договору від 14.11.2013 року, яким передбачено сплату відсотків відповідачем після отримання присуджених сумм та вищезазначеним нормам матеріального права.

З врахуванням наведеного, акт виконаних робіт від 26.08.2014 року не може бути підставою для задоволення вимог позивача.

Отже, підстави передбачені вищевказаними нормами закону для задоволення позову з врахуванням встановлених в судовому засіданні обставин відсутні.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не застосував Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який підлягав застосуванню при вирішенні данного спору, а покликався на норми ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими врегульовані правовідносини щодо визнання договору недійсним, тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові з наведених в рішенні підстав.

Керуючись ст. ст. 303307309313314316319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2016 року в даній справі скасувати з ухваленням нового рішення.

В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання правової допомоги відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий                 

Судді:                        

3
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення