Як колишнє подружжя може поділити автомобіль за новою практикою ВС?

Практика розгляду сімейних спорів не стоїть на місці – у ній з року в рік можна віднайти щось «новеньке». Так, суд більше не пропонує ділити транспортний засіб навпіл і вже не дивиться на приватні дитячі садочки виключно як на елемент розкоші. (Джерело: ЗіБ)

Неефективний депозит

Актуальну судову практику у сімейних спорах дослідили в межах вебінару Вищої школи адвокатури. Спікер заходу координатор комітетів Національної асоціації адвокатів України, к.ю.н., адвокат Ганна Гаро зазначила: «Той, хто володіє судовою практикою, той володіє світом сімейного права». У межах лекції адвокат зорієнтувала колег на основні зміни у практиці вирішення сімейних спорів, а також розповіла про тенденції, які з’явились під час воєнного стану.

Так, Г.Гаро відзначає справжній бум на розлучення у цей непростий час. А величезний попит на справи із визначенням місця проживання дитини разом з батьком має доволі прозаїчне підґрунтя. Таким чином чоловіки хочуть отримати підставу для виїзду закордон. До речі, на сьогодні дозвіл від другого з батьків на такий виїзд із дитиною досі не потрібен, на відміну від довоєнних реалій, які потребували нотаріально посвідченої згоди або рішення суду.

У справах про поділ подружнього майна Г.Гаро порадила звернути увагу на кілька нових підходів. Так, якщо йдеться про поділ рухомого майна, то необов’язково визначати право власності на 1/2 автомобіля, можна просити про компенсацію, надаючи експертний висновок щодо ринкової вартості цього майна на час розгляду справи. В свою чергу суд визначає дійсну ринкову вартість та встановлює компенсацію у розмірі 1/2 від цієї вартості. Окрім того, за новим принципом можна просити залишити майно відповідачу і стягувати компенсацію без внесення відповідачем коштів на депозит суду.

У постанові Верховного Суду від 8.02.2022 у справі №209/3085/20 Велика палата ВС відступила від сформульованих раніше висновків про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток (докладніше див. тут).

Крім того, ВП ВС відступила від сформульованого висновку про те, що для вирішення питання про застосування ч.2 ст.364 Цивільного кодексу юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до ч.3 ст.358 ЦК, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.

Також спікер звернула увагу на те, що презумпція спільної сумісної власності не діє, якщо спільне майно вже розділено в частках права власності. Таку практику можна зустріти у постанові ВС від 15.04.2021 у справі №640/18895/15. Загалом же поділити майно можна і після розлучення, на це надано щонайменше ще 3 роки після розірвання шлюбу або у тому разі, якщо право на це майно було порушено. Окрім того, Г.Гаро розвіяла міф про те, що іпотечне майно не підлягає поділу та навела у якості прикладу постанову ВС від 21.12.2021 у справі №640/12604/16-ц.

У випадку ж встановлення правового режиму чоловіка і жінки, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, за словами адвоката, потрібно зібрати просто величезну кількість доказів, які б зокрема могли вказувати на існування взаємних прав та обов’язків, а також на факт ведення спільного побуту. Про те, які ще факти можуть свідчити про наявність так званого «цивільного шлюбу», можна детальніше дізнатись із постанови ВС від 20.01.2021 у справі №178/90/18-ц.

«Додаткові діти»

Щодо вічної теми аліментів, у практиці ВС також можна помітити цікаві зрушення. Так, за звичайною практикою відвідування дитиною приватного дитячого садочку, а отже і витрати на нього, не відносились до додаткових витрат, які як правило повинні бути спільними для розлучених батьків. Але у постанові від 8.12.2021 у справі №607/1210/20 ВС прийняв інше рішення.

Так, суд визнав витрати позивача на відвідування дитиною приватного дитячого садочку додатковими, оскільки такі витрати були викликані особливими обставинами, а саме хворобами дитини, яка потребувала особливого догляду та спеціального харчування і уваги, які не міг забезпечити у повній мірі державний садочок.

Окрім того, Г.Гаро звернула увагу на підстави для зменшення визначеного розміру аліментів, до яких належать зміна матеріального та сімейного стану (постанова ВС від 9.09.2021 у справі №554/3355/20). Вочевидь, якщо у платника аліментів з’являються «додаткові діти», то всі його діти, народжені у різних шлюбах, повинні мати абсолютно рівні права на матеріальну допомогу (постанова ВС від 21.07.2021 у справі №691/926/20).

Поруч із цим, існує ще одна позиція ВС, яка говорить про те, що сама по собі зміна сімейного стану без доведення погіршення майнового стану платника не є достатньою підставою (постанова ВС від 28.05.2021 у справі №715/2073/20). По суті це суперечить раніше згаданій постанові ВС, у якій зміна сімейного стану є самостійною підставою для зміни розміру аліментів.

«Викрадення» заради безпеки

У справах про визначення місця проживання дитини Г.Гаро порадила звернути увагу на те, що перевага у матеріально-побутовому стані одного з батьків не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Принаймні такого висновку дійшов ВС у постанові від 26.02.2020 у справі №756/8253/16-ц.

Також цікавою за своєю суттю є постанова ВС від 12.01.2022 у справі №663/724/19. У ній суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що хоча тривалий час дитина проживала в сім’ї батька, в якій для неї створені належні умови, і що між дитиною та матір’ю дійсно втрачений сталий емоційний зв’язок, однак це відбулося внаслідок перешкоджання батька в участі матері у вихованні сина, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у повазі один до одного та якнайкращому вихованні дитини, враховуючи саме її інтереси. Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання сина з матір’ю з огляду на те, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи матері у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.

А у справах про міжнародне викрадення дітей, мабуть-таки з’являться нові тенденції. Адже раніше позов про повернення дитини подавався через Мін’юст протягом 1 року з дати вивезення дитини за кордон. Однак у сьогоднішніх реаліях про викрадення фактично не йдеться, а тому термін у 1 рік розпочнеться лише після закінчення воєнного стану.

Поруч із цим, відома практика судів, у яких зазначається про те, що дитина протягом року вже змогла побудувати стале навколишнє середовище для себе, а тому повернення суперечитиме її інтересам, дає ознаки вважати такі майбутні позови малоефективними. Адже адаптація дітей в нинішніх умовах може проходити доволі швидко разом із віднаходженням нових друзів, вивченням іноземної мови та звиканням до нових традицій в іншій країні. Все це однак не позбавляє другого з батьків права на визначення графіку зустрічей з дитиною і якщо іноземний суд встановить такий графік то порушити його буде, на відміну від подібного графіку в Україні, доволі складно.

Також Г.Гаро розповіла про нові рішення про позбавлення батьківських прав, з якими можна ознайомитись хоча б завдяки огляду ВС. За словами спікера, суд почав змінювати підходи у даній категорії справ, а тому перспективи позбавлення батьківства стають більш реальними і принаймні проглядаються.

Джерело: GARO LAW OFFICE