Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 756/8253/16-ц

провадження № 61-20092св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач - (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Бучанської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2017 рокуу складі судді Луценко О. М. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року у складі колегії суддів:Кулікової С. В., Кравець В. А., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що після розірвання шлюбу з відповідачем 30 березня 2011 року син постійно проживав з нею, однак, починаючи з квітня 2016 року відповідач періодично забирав дитину до себе, не погоджуючи попередньо з нею час і тривалість спільного перебування з дитиною.

Батько негативно впливає на дитину. Після систематичного спільного перебування з батьком поведінка дитини стала агресивною та неконтрольованою, син перестав відвідувати позашкільні заняття, крім того, відповідач маніпулює дитиною у власних цілях, тому вона не згодна, щоб їх син проживав із відповідачем та наполягає на визначенні місця проживання дитини разом з нею, його матір`ю.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов, у якому просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з ним.

Позов мотивований тим, що він має стабільний чималий дохід, може створити всі умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток особистості дитини в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Мати дитини не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення дитини, натомість у неї, крім спільного сина, є ще дитина від іншого шлюбу, вона мешкає у будинку, який знаходиться за межами міста Києва.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з встановлених обставин справи, рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своєї дитини, максимального урахування інтересів дитини, її віку та прихильності сина до матері.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

14 березня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року, просив оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

25 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не встановили всіх фактичних обставин справи.

Суди надали неналежну оцінку доказам, не задовольнили його клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням на лікарняному, чим позбавили можливості заявити відвід судді.

Також ОСОБА_2 не погоджується із зазначеними у рішенні суду першої інстанції обставинами щодо стану його здоров`я та його процесуального статусу у кримінальній справі.

Крім того, з посиланням на висновки служби у справах дітей Солом`янського району м. Києва і Служби у справах дітей Київської міської державної адміністрації відповідач вказує, що має усі можливості для самостійного виховання дитини.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 серпня 2007 року до 30 березня 2011 року.

У шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дитина ОСОБА_3 , яка після розірвання шлюбу постійно проживала з матір`ю ОСОБА_1

ОСОБА_1 на праві власності належить двоповерховий житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому постійно проживають ОСОБА_1 та її сини ОСОБА_4 , 2001 року народження та ОСОБА_3 , 2008 року народження. ОСОБА_3 має окрему належно обладнану всім необхідним для дитини кімнату, умови проживання в будинку відповідають встановленим санітарним нормам.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є заслуженим майстром спорту України, з 14 грудня 2011 року працює на посаді тренера з тенісу в Держаному підприємстві «Антонов», отримує систематичний та достатній дохід, за місцем роботи характеризується позитивно.

Суди також встановили, що у період з 2012 до 2016 рік батько не брав участі у вихованні та утриманні сина, повністю зник з життя дитини.

У квітні 2016 року відповідач забрав сина ОСОБА_3 проживати до себе.

З квітня 2016 року між сторонами триває спір про місце проживання їх малолітнього сина.

Як встановив суд першої інстанції, на підставі довідки з ФК «Зірка» від 22 листопада 2016 року, довідки СК «Антей» від 23 листопада 2016 року, висновку органу опіки та піклування від 17 січня 2017 року № 108-755, під час проживання з матір`ю малолітній ОСОБА_5 відвідував спортивні секції (футбол та теніс), додаткові заняття з англійської мови, малювання та гри на ударних інструментах. Дитина мала достатній за віком фізичний та розумовий розвиток, успіхи у навчанні.

Суд також встановив, що із квітня 2016 року до 30 серпня 2017 року ОСОБА_3 проживав з батьком. Мати ОСОБА_1 могла бачитись із сином лише з дозволу відповідача та в його присутності.

На підставі довідки директора спеціалізованої школи № 96 з поглибленим вивченням російської мови від 06 грудня 2016 року № 361/12 (т. 1, а. с. 208) суд встановив, що дитина ОСОБА_6 під час проживання з батьком багато разів безпідставно був відсутній на уроках, дуже часто спізнювався на перший урок, домашні завдання виконував несистематично або частково.

Суд першої інстанції встановив, що під час проживання з батьком дитина припинила відвідувати позашкільні гуртки, які відвідувала, проживаючи з матір`ю.

Суди дослідили висновок психологічного обстеження від 28 грудня 2016 року № 135, складений психологами Міського центру дитини служби у справах дітей Київської міської державної адміністрації, який був складений у період проживання дитини з відповідачем.

Згідно із цим висновком під час проведення психологічного обстеження емоційний стан ОСОБА_5 був нестабільний: спостерігались невротичні прояви, проте коли мова зайшла про взаємини з матір`ю, хлопчик заспокоївся. Через залежність від думки батька хлопчик тримає дистанцію у відносинах з матір`ю. Дитина не може визначити спільне з батьком коло інтересів та занять. Психологи визначили незадоволену потребу дитини у турботі з боку матері, її підтримці та участі у житті.

Таким чином, психологи діагностували, що відповідач здійснював вплив на сина з метою дистанціювати ОСОБА_5 від матері, хоча дитина прихильна до матері і потребує її уваги і турботи у своєму житті.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 січня 2017 року № 108-755 встановлена доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 , 2008 року народження, з матір`ю ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Верховний Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Суди вирішуючи спір, виходили з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, але надали перевагу інтересам дитини. Врахувавши прихильність дитини до кожного з батьків, особисті якості обох батьків, можливість створення належних умов для виховання.

Верховний Суд зазначає, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Верховний Суд звертає увагу, що відсутність у ОСОБА_2 судимості, психіатричних патологій та наркологічних захворювань, що, на думку відповідача, є підтвердженням його можливості для самостійного виховання дитини, не спростовує правильного висновку судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки відповідач не зазначає обставин, які завадили йому з часу розірвання шлюбу з 2012 року до 2016 рік приділяти увагу дитині і турбуватись про неї. У період з 2012 року до 2016 рік відповідач не цікавився долею своєї дитини, ігнорував свої права та обов`язків як батька, що свідчить про тимчасову мінливу заінтересованість батька щодо дитини.

Доводи касаційної скарги, що перебування ОСОБА_2 на лікарняному та не відкладення розгляду справи судом першої інстанції, позбавило його можливості заявити відвід судді Луценко О. М. були перевірені судом апеляційної інстанції та є необгрунтованими, оскільки заява про відвід судді є правом особи, яка є учасником справи.

Доводи касаційної скарги, що справа у суді першої інстанції розглянута у відсутність ОСОБА_2 не мають правового значення, оскільки він був повідомлений про день та час слухання справи 27 жовтня 2017 року належним чином (т. 1, а. с. 238). Отже, ОСОБА_2 , а у разі хвороби, його представники мали можливість реалізувати процесуальні права (т. 1 а. с. 123).

Перевіряючи доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідили, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустили, тому, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовуОСОБА_1 та правильно визначили місце проживання дитини з матір`ю, враховуючи інтереси дитини його віку та психологічний зв`язок сина з матір`ю.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення вказаного позову і не дають підстав вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, про що зазначено у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко