Кореспонденція, яку засуджені отримують із суду перегляду не підлягає (ВС/КЦС № 585/3179/17 від 12.09.2018)

Фабула судового акту: Конституція України, а саме стаття 31 як одну з конституційних гарантій визначає право кожного на на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Однак чи поширюється таке конституційне право на обвинувачених, які перебувають під варто чи засуджених, які відбуваються покарання у виправних установах.

Саме з цього питання Касаційний цивільний суд висловився у рішення, яке аналізується.

У даній справі засуджений звернувся до суду із позовом до виправної установи, у якій посилаючись на порушення його прав адміністрацією установи в частині права на таємницю листування просив стягнути з установи моральну шкоду, мотивуючи свої вимоги тим, що листи ,які було направлено йому судом були вручені йому у відкритому вигляді, чим порушено його право на таємницю кореспонденції із суду. Вказаними незаконними діями посадових осіб виправної колонії йому завдано моральну шкоду, оскільки він втратив спокій, сон і працездатність, порушився його нормальний хід життя та посилились душевні страждання.

Судами першої та апеляційної інстанції вказані позовні вимоги було залишено без задоволення оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що виправна колонія вчинила умисні дії щодо перегляду кореспонденції позивача, надісланої йому із суду, хоча це не передбачено частиною третьою статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України. Таких доказів не здобуто й під час розгляду справи. Таким чином, неправомірність дій відповідача, що є однією з обов'язкових підстав цивільно-правової відповідальності, не встановлена.

Переглядаючи зазначені рішення в касаційному порядку за скаргою позивача КЦС погодився із доводами засудженого та вказав таке.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з статтею 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Водночас ч. 4 ст. 113 КВК України кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Однак не зважаючи на вказані норми закону адміністрацією останні було порушено, що є порушенням конституційного права засудженого на таємницю листування.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Відвідувачка впала на слизькій та вологій підлозі у магазині – суд стягнув окрім матеріальної ще і моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн. (ВС/КЦС у справі № 761/1604/13-ц від 08 серпня 2018 р.)

ВС/КЦС: У випадку вчинення прокуратурою неправомірних дії шкода особі може також відшкодовуватись і на загальних підставах відповідно до приписів статей 1173, 1174 ЦК України (ВС/КЦС,справа № 638/6944/16-ц, 25.07.18)

ВС/КЦС: Оскільки законодавство чинне на момент отримання ушкодження здоров'я не містило положень щодо обов'язку з відшкодування моральної шкоди, підстави для її стягнення відсутні (ВС/КЦС, справа № 333/71/17, 23.04.18)

ВС/КЦС: Ст. 1174 застосовується у випадку, коли є відомою конкретна посадова особа органу влади, місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди (ВС/КЦС, № 638/13100/14-ц, 22.03.18)

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 585/3179/17

провадження № 61-14546св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державна установа «Роменська виправна колонія (№ 56)»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 грудня 2017 року у складі судді Яковець О. Ф. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» (далі - Роменська виправна колонія № 56) про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він засуджений до довічного позбавлення волі і з 04 травня 2005 року відбуває покарання у Роменській виправній колонії № 56.

17 січня 2017 року працівник Роменської виправної колонії № 56 вручив йому листи, направлені з Роменського міськрайонного суду Сумської області, в яких повідомлялося про розгляд справи за його позовом до Роменської виправної колонії № 56, що були зареєстровані в журналі вхідної кореспонденції осіб, які тримаються в установі за № 130 та № 132 відповідно.

Вказані листи були вручені йому у відкритому вигляді, чим порушено його право на таємницю кореспонденції із суду. Вказаними незаконними діями посадових осіб Роменської виправної колонії № 56 йому завдано моральну шкоду, оскільки він втратив спокій, сон і працездатність, порушився його нормальний хід життя та посилились душевні страждання, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з Роменської виправної колонії № 56 на його користь 8 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у порушення вимог статей 10 60 ЦПК України 2004 року не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що Роменська виправна колонія № 56 вчинила умисні дії щодо перегляду кореспонденції позивача, надісланої йому із суду, хоча це не передбачено частиною третьою статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Таких доказів не здобуто й під час розгляду справи. Таким чином, неправомірність дій відповідача, що є однією з обов'язкових підстав цивільно-правової відповідальності, не встановлена.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 01 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час судового розгляду справи було встановлено, що кореспонденція із суду була отримана представником Роменської виправної колонії № 56 для вручення позивачу у відкритому вигляді. Отже, відповідач не вчинив протиправних дій щодо перегляду кореспонденції позивача, направленої йому із суду. Таким чином, у діях відповідача не було встановлено усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, протиправної поведінки, тому підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з частиною третьою статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України кореспонденція, яку засуджені одержують з суду, перегляду не підлягає. У пункті 5 розділу ІІ Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2013 року № 1304/5 визначено, що кореспонденція, що надійшла із суду, засудженим вручається протягом доби у запечатаному вигляді (конверті). Таким чином, встановивши, що кореспонденція йому із суду була вручена у відкритому виді, що підтверджується реєстраційним штампом відповідача на цій кореспонденції, суди дійшли безпідставного висновку про відмову в задоволенні позову.

У червні 2018 року Роменська виправна колонія № 56 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що державна установа не здійснювала протиправних дій щодо перегляду кореспонденції ОСОБА_1, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі і відбуває покарання у Роменській виправній колонії № 56.

17 січня 2017 року працівником Роменської виправної колонії № 56 ОСОБА_1 було вручено лист, який надійшов із Роменського міськрайонного суду Сумської області, в якому повідомлялась дата розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Роменської виправної колонії № 56 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав особи на таємницю кореспонденції у справі № 585/4727/16-ц на 31 січня 2017 року на 08 год. 30 хв. Цей лист суду у день його надходження був зареєстрований Роменською виправною колонією № 56в журналі обліку вхідної кореспонденції осіб, які тримаються в установі, про що свідчить відтиск штемпеля колонії, та переданий позивачу.

Цього ж дня, 17 січня 2017 року, працівником Роменської виправної колонії № 56 ОСОБА_1 був вручений ще один лист, який надійшов із Роменського міськрайонного суду Сумської області, в якому повідомлялась дата розгляду справи за його позовом до Роменської виправної колонії № 56 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав особи на таємницю кореспонденції у справі № 585/4520/16-ц на 17 січня 2017 року на 15 год. 00 хв. Цей лист суду у день його надходження був зареєстрований Роменською виправною колонією № 56в журналі обліку вхідної кореспонденції осіб, які тримаються в установі, про що свідчить відтиск штемпеля колонії, та переданий позивачу.

Згідно з довідкою, складеною старшим секретарем Роменського міськрайонного суду Сумської області, 16 січня 2017 року представником Роменської виправної колонії № 56 без зазначення прізвища було отримано судову повістку (повідомлення) на руки, що підтверджується відповідною розпискою в матеріалах справи № 585/4520/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Роменської виправної колонії № 56.

Згідно з довідкою, складеною старшим секретарем Роменського міськрайонного суду Сумської області, 16 січня 2017 року представником Роменської виправної колонії № 56 без зазначення прізвища було отримано судову повістку (повідомлення) на руки, що підтверджується відповідною розпискою в матеріалах справи № 585/4727/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Роменської виправної колонії № 56.

Вказуючи на порушення працівниками Роменської виправної колонії № 56 його права на таємницю кореспонденції з судом, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини завдавача шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження протиправності дій відповідача та наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням. Також апеляційний суд зазначив, що кореспонденція із суду була вручена представнику Роменської виправної колонії № 56 16 січня 2017 року наручно у відкритому вигляді (без конверта) для вручення позивачу. Отже, відповідач не вчинив протиправних, умисних дій щодо перегляду кореспонденції позивача.

З таким висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка 17 липня 1997 року була ратифікована Україною і є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з статтею 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо

08 квітня 2014 року на підставі Закону України № 1186-VII «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» внесено зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема до частини четвертої статті 113 цього кодексу, згідно з якою кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Аналогічні положення містились у пункті 4 Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 липня 2013 року № 1304/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2013 року № 1110/23642.

Згідно з пунктом 5 Інструкції кореспонденція, що надійшла із суду, засудженим (особам, узятим під варту) вручається протягом доби у запечатаному вигляді (конверті).

Отже, законодавством встановлено, що перегляду не підлягає кореспонденція, яку засуджені адресують, у тому числі до суду і отримують із суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказане свідчить, що працівниками Роменської виправної колонії № 56 порушено положення статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України та пунктів 4, 5 Інструкції, оскільки кореспонденція із суду повинна направлятися засудженому у конверті та в такому вигляді передаватися засудженому, що у силу презумпції знання закону працівники колонії не могли не знати, однак судом у цій справі було встановлено, що лист із суду ОСОБА_1 був вручений у відкритому вигляді.

Крім того, представник відповідача не мав повноважень на отримання кореспонденції із суду, оскільки не є стороною у справі або представником позивача (частина п'ята статті 74 ЦПК України 2004 року). Вказане також свідчить про порушення порядку вручення повісток, встановленого частиною шостою статті 76 ЦПК України 2004 року.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог статей 212-214 303 315 ЦПК України 2004 року вищевказаних положень закону та обставин справи не врахував, доводів ОСОБА_1 належним чином не перевірив.

Крім того, переглядаючи справу, апеляційний суд не звернув увагу, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, неодноразово встановлював порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно перегляду кореспонденції осіб, що тримаються під вартою, як під час досудового тримання під вартою, так і впродовж відбування покарання за вироком суду, зокрема, у справах: «Сергій Волосюк проти України» від 12 березня 2009 року, «Бєляєв та Дігтяр проти України» від 16 лютого 2012 року, «Вінтман проти України» від 23 жовтня 2014 року.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, у тому числі щодо розміру моральної шкоди, тому ухвалене у справі рішення апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Сумської області від 08 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді