Нарахування підвищеної процентної ставки за прострочку сплати кредиту не є збільшенням розміру плати за його користування оскільки є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов'язання (ВС/КЦС № 646/10179/16-ц від 19.12.2019)

Фабула судового акту: У даній справі поручитель за кредитним договором звернувся до суду із позовною заявою до банківської установи про визнання правовідносин за договором поруки припиненими мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач в односторонньому порядку з порушенням договору поруки збільшив процентну ставку без погодження з ним.

Судом першої інстанції такі вимоги задоволено, оскільки на думку місцевого суду після настання строку виконання основного зобов'язання банк не пред'явив вимогу до поручителя протягом шести місяців, а тому на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука позивача є припиненою.

В свою чергу апеляційний суд із таким рішенням не погодився, скасував рішення районного суду і в задоволенні позову відмовив.

На рішення суду апеляційної інстанції позивачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тими ж доводами, що і позовну заяву.

Переглядаючи зазначені рішення Касаційний цивільний суд погодився із рішенням апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми випливає, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Водночас умови укладеного кредитного договору у даній справі передбачають нарахування та сплату щомісячних процентів, тобто розміру процентної ставки за користування кредитом у разі, коли терміни внесення платежів не порушено; та підвищених процентів - розміру підвищеної процентної ставки за користування кредитом у разі порушення строків погашення кредиту. При цьому у разі дотримання графіку внесення платежів процентна ставка як плата за користування кредитними коштами залишається у погодженому сторонами розмірі.

Таким чином нарахування підвищеної процентної ставки не є збільшенням розміру плати за користування кредитом, яка призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов'язання.

Аналізуйте судовий акт: Дружина може і не знати про борг чоловіка але несе з ним солідарну відповідальність за повернення, якщо в суді буде встановлено, що кошти були витрачені в інтересах сім’ї (ВС/ЦКС у справі № 639/7335/15-ц від 03 травня 2018р.)

Поручитель за кредитом не є споживачем банківських послуг, а тому спори між банками та поручителями у кредитних правовідносинах підвідомчі третейським судам (№ 6-1718цс17 від 15.10.2017)

Нарахування підвищеної відсоткової ставки у разі прострочення позичальником кредитних зобов’язань НЕ вважається неустойкою, тому при стягненні цієї суми застосовується загальний строк позовної давності (ВСУ від 18 жовтня 2017 року №6-1964цс16)

Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 646/10179/16-ц

провадження № 61-1649св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року у складі суддів: Хорошевського О. М., Бровченка І. О., Кружиліної О. А.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання правовідносин за договором поруки припиненими.

В обґрунтування позову зазначав, що 26 серпня 2005 року між ним та банком укладено договір поруки № 1 на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № HAU2GF01270002, відповідно до якого ОСОБА_5 відкрито кредитну лінію на наступні суми: 9тис. доларів США на купівлю квартири та 1 938 доларів 22 центи США на страхові платежі, зі сплатою 1,33% на місяць (15,96% річних) та комісії у розмірі 0,16 % від суми наданого кредиту на строк до25 серпня 2020 року.

Разом з тим, відповідач в односторонньому порядку з порушенням пункту 5 договору поруки з 25 вересня 2006 року по 31 серпня 2012 року збільшив процентну ставку з 15,96 % до 42 % річних, ті ж самі дії вчинено в період з 24 вересня 2013 по 26 травня 2014 року, також з 31 липня 2014 року по 13 лютого 2015 року. З урахуванням обставин про те, що обсяг його відповідальності як поручителя збільшено без погодження з ним, просив суд визнати поруку припиненою.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено.Визнано припиненими правовідносини за договором поруки № 1 від 26 серпня 2005 року, укладеним між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після настання строку виконання основного зобов'язання банк не пред'явив вимогу до поручителя протягом шести місяців, а тому на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_4 припинена.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що посилання ОСОБА_4 на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку збільшив процентну ставку, спростовуються пунктом 1 договору поруки, згідно якого у разі порушення боржником зобов'язань за кредитним договором передбачена сплата процентів у розмірі 3,5 % на місяць (42 % на рік). Таким чином, процентна ставка за кредитним договором не збільшувалась, обсяг відповідальності поручителя включає у тому числі сплату відсотків за користування кредитом при порушенні позичальником зобов'язань щодо погашення кредиту у розмірі 3,5 % за місяць від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом, а тому відсутні підстави для визнання поруки припиненою.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач в односторонньому порядку без його згоди збільшив з 25 вересня 2006 року процентну ставку із 15,96 % до 42 %, тобто збільшив обсяг його відповідальності без погодження з ним, що є підставою припинення поруки за частиною першою статті 559 ЦК України. Крім того, банк пропустив шестимісячний строк звернення до нього як поручителя із вимогою про стягнення заборгованості, а тому порука припинилася й на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За положеннями статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди установили, що 26 серпня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № HAU2GF01270002, відповідно до якого була відкрита кредитна лінія на наступні суми: 9 тис. доларів США на купівлю квартири та 1 938 доларів 22 центи США на страхові платежі зі сплатою 1,33% на місяць (15,96% річних) та комісії у розмірі 0,16 % від суми наданого кредиту на строк до25 серпня 2020 року.

На забезпечення виконання умов вказаного договору між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_4 26 серпня 2005 року укладено договір поруки № 1, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, в повному обсязі таких зобов'язань.

Пунктом 13 договору поруки передбачено, що зміни і доповнення за цим договором вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді шляхом укладення відповідно додаткової угоди.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми випливає, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У зобов'язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору плата за користування кредитом визначена у 15,96% річних.

За змістом пункту 3.2 кредитного договору при порушенні позичальником зобов'язань щодо погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1., 2.3.1., 2.3.2., 3.3 цього договору, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 3,5 %, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту проценти сплачуються позичальником окремо понад зазначену у пункті 1.1 суму щомісячного платежу за кредитом разом з несплаченим залишком попереднього щомісячного платежу.

На таких умовах ОСОБА_4 поручився забезпечувати виконання зобов'язань за кредитом позичальником (пункт 1 договору поруки).

Таким чином, умови кредитного договору передбачають нарахування та сплату щомісячних процентів, тобто розміру процентної ставки за користування кредитом у разі, коли терміни внесення платежів не порушено; та підвищених процентів - розміру підвищеної процентної ставки за користування кредитом у разі порушення строків погашення кредиту. При цьому у разі дотримання графіку внесення платежів процентна ставка як плата за користування кредитними коштами залишається у погодженому сторонами розмірі.

Тобто, нарахування підвищеної процентної ставки не є збільшенням розміру плати за користування кредитом, яка призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов'язання.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання за договором забезпечення кредиту (поруки) не припинилося на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що банк пропустив шестимісячний строк звернення до нього як поручителя із вимогою про стягнення заборгованості, а тому порука припинилася й на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки підставою позову є збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, а не пропуск кредитором строку звернення із вимогами до поручителя.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді