При розгляді справи про застосування примусових заходів медичного характеру питання виду умислу, мети та мотив дій не вирішується (ВС/ККС № 202/5997/17 від 26.06.2019)

Фабула судового акту: Кримінальний процесуальний кодекс України, а саме ст. 505, визначає перелік обставин, які вирішуються при вирішенні питання про застосування до неосудної особи примусових заходів медичного характеру. При цьому із аналізу зазначеної норми дає підстави стверджувати, що вказаний перелік не є вичерпним.

У даній справі Касаційний кримінальний суд надав своє трактування положень вказаної статті.

Ухвалою суду першої інстанції до неосудної особи, яка страждає на параноїдальну шизофренію, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації її в психіатричну лікарню зі звичайним наглядом.

Апеляційний суд залишив зазначену ухвалу без зміни.

Такі рішення стали підставою для звернення прокурора із касаційною скаргою у якій він просив виключити із судових рішень посилання на спрямованість умислу, мету і мотив її дій, при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 185 КК України. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони злочину, які встановлюються лише щодо осудної особи.

Із такими доводами ККС погодився і свої постанові зазначив наступне.

Виходячи із положень ст. 19 КК України неосудна особа позбавлена здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.

В свою чергу умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.

Отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій про таке психічне ставлення неосудної особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння як умисел не ґрунтуються на правильному тлумаченні закону про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту, що беззаперечно є свідченням неправильного застосування такого закону.

Статтею 505 КПК України передбачено, що обов`язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).

Тобто, предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи, на що суди нижчих інстанцій увагу не звернули.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Проведення судом першої інстанції скороченого судового розгляду на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України не виключає обов’язку суду надати правильну кваліфікацію дій обвинуваченого - крадіжка (ВС/ККС у справі № 371/834/17 від 02 квітня 2019 р.)

ВС/ККС: Замах є стадією злочину та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру його вчинити (ВС/ККС № 204/1956/16-к від 13.06.2019)

Справа НЕ закривається при постановленні вироку про звільнення особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав (ВС/ККС № 60/18016/15-к від 09.04.2019)

Наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення (ВС/ККС № 753/11543/17-к від 21.03.2019)

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 202/5997/17

провадження № 51-6228 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Ємця О.П., Кишакевича Л.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Ковальчука О.С.,

захисника Усенка С.М. ( у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040660001018, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,

у вчиненні суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року до ОСОБА_1 застосовано примусовий захід медичного характеру у вигляді госпіталізації її в психіатричну лікарню зі звичайним наглядом.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без зміни.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , будучи неосудною,22 травня 2017 року близько 13 години 30 хвилин, перебуваючи у приміщенні торгівельного залу магазину «Простор 178», розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Янтарна, 88-А, взяла з відкритої вітрини магазину блиск для губ TM «LOreal Infaillible Glam Shine 505» , вартість якого складає 207,75 гривень, поклала до кишені своєї сумки та намагалась винести , однак була зупинена працівником магазину.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 змінити, виключити посилання на спрямованість умислу, мету і мотив її дій, при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 185 КК України. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони злочину, які встановлюються лише щодо осудної особи. Апеляційний суд допущені місцевим судом порушення не усунув.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в суді касаційної інстанції вимоги касаційної скарги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Захисник заперечив проти задоволення вимог скарги прокурора.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Положеннями ч. 1 ст. 438 КПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.

Висновки суду про вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, яке містить об`єктивні ознаки злочину, передбаченогоч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 185 КК України , а також вид застосованих примусових заходів медичного характеру, у касаційній скарзі не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.

Разом із тим колегія суддів вважає прийнятними касаційні доводи прокурора щодо безпідставного посилання судів нижчих інстанцій на спрямованість умислу, мету і мотив дій ОСОБА_1 , при вчиненні нею інкримінованого суспільно небезпечного діяння.

Осудність є однією з загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст. 19 КК України критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.

Виходячи з положень статей 23 24 КК України умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.

Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Зокрема, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим завдає потерпілому майнової шкоди.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Таким чином, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.

Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.

Відповідно до дослідженого судом першої інстанції висновку судово-психіатричної експертизи № 156 від 18 серпня 2017 року ОСОБА_1 у період вчинення інкримінованого їй діяння та на час проведення експертизи страждала на хронічне психічне захворювання у формі шизофренії параноїдальної. Зазначене хронічне захворювання позбавило ОСОБА_1 можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними в період часу, що відноситься до інкримінованого їй діяння.

З зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст. 24 КК України, а також мети і мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину.

Тому, висновки суду про таке психічне ставлення неосудної особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння не ґрунтуються на правильному тлумаченні закону про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту, що беззаперечно є свідченням неправильного застосування такого закону.

Суд звертає увагу, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами, тому розгляд таких проваджень має спеціальну процедуру, яка урегульована спеціальними нормами закону.

Зокрема, статтею 505 КПК України передбачено, що обов`язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).

Тобто, предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи, на що суди нижчих інстанцій увагу не звернули.

Прокурор у апеляційній скарзі наголошував про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив рішення місцевого суду змінити, виключити посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій ОСОБА_1 при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Проте, апеляційний суд залишив скаргу без задоволення, з огляду на те, що ухвала суду про застосування примусових заходів медичного характеру може бути змінена лише у двох випадках, передбачених ч.2 ст. 408 КПК, яких встановлено не було.

Відсутні підстави вважати неправильним такий висновок, але в даному випадку апеляційний суд повинен був урахувати і інші положення процесуального закону, які дають можливість суду, навіть з власної ініціативи, у разі виявлення очевидних порушень, приймати рішення щодо покращення становища особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Суд наголошує, що верховенство права (частина перша статті 8 КПК) є засадою кримінального провадження, відповідно до якої людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Саме на реалізацію цієї засади спрямовані встановлені спеціальними нормами КПК винятки, які дають можливість судам усіх інстанцій без обмеження процесуальними позиціями сторін, навіть з власної ініціативи, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, приймати рішення щодо покращення правового становища особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Зокрема, частиною другої статті 404 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Відтак у разі виявлення неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій, як на складові злочину, у той час коли вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру) апеляційний суд вправі був виправити допущену місцевим судом помилку та виключити із ухвали зайві посилання, втім цього не зробив.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 434 436 438 441 442 КПК України, Суд вважає, що ухвали обох судових інстанцій у відповідній частині підлягають зміні шляхом виключення посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій ОСОБА_1 при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 185 КК України.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 змінити, виключивши посилання на спрямованість умислу, мету і мотив її дій при вчиненні суспільно небезпечного діяння.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді