ВС/ККС: Показання свідка, які надані суду в режимі відеоконференції, є допустимими (ВС/ККС у справі № 725/6078/14-к від 29.10.2020)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
ВС/ККС: Показання свідка, які надані суду в режимі відеоконференції, є допустимими (ВС/ККС у справі № 725/6078/14-к від 29.10.2020) - 0_25408500_1626877806_60f82f6e3e0e3.jpg

Фабула судового акту: У зв’язку із поширенням вірусної інфекції COVID-19 все більше і більше судових справ розглядаються в режимі відеоконференцій. Однак, переважна більшість справ у такому порядку розглядається в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства. Відповідними нормативними актами навіть дозволено брати участь у дистанційному розгляді справ із використання власних технічних засобів.

Однак при розгляді кримінальних справ суди не надто охоче задовольняють клопотання про участь учасників кримінального провадження оскільки Кримінальний процесуальний кодекс України визначив досить жорсткі критерії застосування саме такого порядку.

Так, згідно норм ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин; необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; наявності інших підстав, визначених судом достатніми. При цьому суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує.

У даній справі стороною захисту на вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що судом було порушено вимоги закону під час допиту свідка в режимі видеоконференції, а тому такі показання не можуть бути визнано допустимими.

Однак, ККС дотримався іншої думки та у своїй постанові вказав, що саме по собі проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження не суперечить вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нормам національного законодавства (ст. 336 КПК України), та є прийнятною формою участі в судовому розгляді, яке не свідчить про порушення принципів його справедливості і публічності.

Як убачається з матеріалів справи, в місцевому суді допит свідка дійсно було проведено в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення іншого суду, який розташований за місцем проживання цієї особи. Однак обставини, за яких свідок брав участь дистанційно у судовому засіданні жодним чином не ставили захист у невигідне положення в порівнянні з іншими учасниками судового розгляду і це не спричинило порушення права на справедливий суд.

Так, місцевий суд своєю ухвалою з метою забезпечення оперативності судового провадження призначив проведення судового засідання за участю свідка в режимі відеоконференції на підставі відповідного клопотання прокурора, яке було мотивоване тим, що свідок проживає за межами Чернівецької області та не має можливості прибути у судове засідання через зайнятість на роботі.

Разом із тим дані технічного запису свідчать, що допит свідка у судовому засіданні відбувся з дотриманням вимог ст. 352 КПК України. Твердження захисника, що прокурор ставив навідні запитання під час допиту цього свідка, є необґрунтованими, оскільки прокурор з дозволу головуючого в будь-який момент судового провадження, має право задавати питання учасникам судового розгляду. Крім того, допит свідка проходив під контролем суду, а сторона захисту не була позбавлена можливості скористатися як правом ставити питання свідку, так і висловлювати свій протест з метою зняти питання до свідка, а також правом на його перехресний допит.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що у цьому випадку перебування свідка під час допиту в іншому приміщенні не вплинуло на ефективність участі сторони захисту у судовому процесі і жодним чином не перешкодило реалізувати обвинуваченому свої права, у тому числі право на допит свідка.

Аналізуйте судовий акт: Судове рішення у кримінальній справі може базуватися на показаннях із чужих слів ЛИШЕ у разі наявності інших належних, допустимих і достовірних доказів (ККС/ВС у справі № 732/760/19 від 22.04.2021)

У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (ККС/ВС у справі № 288/1418/17 від 14.04.2021)

Забезпечення явки свідка обвинувачення в судове засідання покладено на прокурора, а не на суд (ВС/ККС у справі № 288/113/15-к від 11.08.2020)

Проведення допиту обвинуваченого під час «спрощеного» розгляду справи є обов’язковим (ВС/ККС у справі № 426/14810/18 від 17.12.2020)

Явка свідка до суду є обов’язковою, у випадку неявки – штраф 4000 гривень (ВС/ККС № 665/2130/15-к від 08.10.2019)

Постанова

іменем України

29 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 725/6078/14-к

провадження № 51-6403км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О.П.,

суддів Кравченка С.І., Білик Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Матюшевої О.В.,

захисника Поляка П.П.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Поляка П.П. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Садгірського районного суду м. Чернівців від 11 листопада 2019 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 14 січня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014260020000048, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Гримайлів Гусятинського району Тернопільської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), жителя того АДРЕСА_2 )

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, частинами 1 та 4 ст. 358 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Садгірського районного суду м. Чернівців від 11 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 358 КК України в редакції 2011 року до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за ч. 4 ст. 358 КК України в редакції 2011 року до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації (з урахуванням ухвали від 14 лютого 2020 року про виправлення описки у вироку), повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено у вигляді домашнього арешту.

Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат і долі речових доказів.

Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_2 та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на його користь 507 028 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він, працюючи у період із 15 липня до 26 грудня 2013 року на посаді старшого менеджера зі збуту ТОВ «Богдан-Авто Чернівці» у м. Чернівці (вул. Коломийська, 2-Г) і відповідно до своїх посадових обов`язків здійснюючи роздрібну та оптову торгівлю автотранспортними засобами, вчинив шахрайство у великих розмірах, шляхом підроблення та використання офіційного документа.

Так, 29 жовтня 2013 року, з метою купівлі автомобіля до салону товариства звернувся ОСОБА_2 , котрому ОСОБА_1 порадив придбати автомобіль марки «Hundai Santa Fe DM 2/2 CRDi Top AT» вартістю 424 700 грн, на що ОСОБА_2 погодився. Пізніше, 31 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 , діючи з метою заволодіння грошовими коштами потерпілого, достовірно знаючи про те, що при купівлі автотранспортних засобів у ТОВ «Богдан-Авто Чернівці» діє безготівковий розрахунок, а працівникам товариства заборонено у будь-який спосіб та для будь-яких цілей, пов`язаних з придбанням автомобіля, отримувати у покупців готівку, усвідомлюючи, що в інший спосіб отримати від ОСОБА_2 грошові кошти не вдасться, з метою переконання та створення у потерпілого враження про дійсність угоди та справжність своїх дій, тобто з метою полегшення вчинення шахрайства, виготовив договір купівлі-продажу № 0003402 від 31 жовтня 2013 року між ТОВ «Богдан-Авто Чернівці» та ОСОБА_2 , у який вніс неправдиві відомості про порядок оплати товару та у графі «директор ОСОБА_3 » виконав підпис замість ОСОБА_3 , тим самим підробив офіційний документ, який видається підприємством, яке має право видавати такі документи, і який надає права, з метою його подальшого використання особисто.

Надалі, на початку листопада 2013 року, ОСОБА_1 , перебуваючи біля будинку № 18 по вул. Чехова у м. Чернівці, усвідомлюючи та достовірно знаючи, що вищезазначений договір купівлі-продажу є підробленим, надав його ОСОБА_2 як доказ існування між останнім та ТОВ «Богдан-Авто-Чернівці» взаємовідносин із приводу придбання автомобіля та отримав від потерпілого грошові кошти в сумі 30 000 грн, таким чином, використавши підроблений документ.

Крім цього, ОСОБА_1 , продовжуючи реалізацію свого наміру на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_2 для особистого збагачення, протягом листопада 2013 року перебуваючи за вищевказаними адресами, шляхом обману, достовірно знаючи про те, що договір купівлі-продажу № 0003402 від 31 жовтня 2013 року між ТОВ «Богдан-Авто Чернівці» та ОСОБА_2 є підробленим, всупереч своїм посадовим обов`язкам, не маючи повноважень на готівкове отримання грошей, під приводом доставки замовленого покупцем автомобіля в м. Чернівці, після заволодіння початковим внеском у сумі 30 000 грн, також заволодів коштами, які були нібито необхідні для постановки автомобіля на облік в органах ДАІ УМВС України в Чернівецькій області в сумі 24 000 грн, та основною сумою коштів у розмірі 200 100 грн, а всього заволодів належними потерпілому ОСОБА_2 грошовими коштами у сумі 254 100 грн, завдавши йому майнової шкоди у великих розмірах.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 14 січня 2020 року вирок місцевого суду змінив: виключив із резолютивної частини вироку посилання суду про призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України; на підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_1 від покарань, призначених за ч. 1 та ч. 4 ст. 358 КК України в редакції 2011 року. Крім того, суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, від відбування якого на підставі ст. 75 КК України звільнив з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки, якщо він не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України на постійне проживання без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. У решті вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Поляк П.П. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінальних правопорушень. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, захисник вважає, що між ОСОБА_1 та потерпілим мають місце цивільно-правові відносини, оскільки умислу на заволодіння належними потерпілому грошовими коштами засуджений не мав, а укладений між ними договір не є фіктивним. Крім того, вважає, що досудове розслідування було здійснено не за місцем вчинення злочину, що тягне за собою необхідність визнання здобутих доказів недопустимими. Звертає увагу на обставини, що свідчать, на його думку, про упередженість судді, який розглянув кримінальне провадження в суді першої інстанції. Також зазначає і про те, що місцевий суд не допустив до участі захисника за договором, натомість залучив захисника для здійснення захисту обвинуваченого за призначенням, що потягло порушення права ОСОБА_1 на захист. Крім того, наводить аргументи щодо порушення правил допиту свідка в суді. На наведені порушення, як зазначив захисник, не звернув уваги апеляційний суд, постановивши рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Поляк П.П. просили задовольнити касаційну скаргу з викладених у ній підставах.

Прокурор Матюшева О.В. просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник Поляк П.П., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , посилаючись, окрім іншого, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, просить дати зібраним у справі доказам з точки зору достовірності іншу оцінку, ніж її дали суди попередніх інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.

У результаті перегляду справи в порядку касаційної процедури було встановлено, що висновок про події злочинів, доведеність винуватості ОСОБА_1 у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві) у великих розмірах (ч. 3 ст. 190 КК України), а також у підробленні іншого офіційного документа, який видається підприємством, яке має право видавати такі документи, і який надає права, з метою його використання (ч. 1 ст. 358 КК України в редакції 2011 року), та використанні завідомо підробленого документа (ч. 4 ст. 358 КК України в редакції 2011 року), за викладених у вироку обставин суд зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 23 КПК України, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, оцінених відповідно до правил статей 85, 86 цього Кодексу з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та докладно наведених у постановленому рішенні.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаного у ході судового розгляду потерпілого ОСОБА_2 щодо обставин скоєння злочину щодо нього.

Виконуючи приписи закону, суд ретельно перевірив наявні у справі показання свідків щодо обставин подій. Як видно з вироку, мотивуючи висновок про вчинення ОСОБА_1 кримінально-караних діянь, суд проаналізував і зіставив показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також самого засудженого ОСОБА_1 .

Крім того, наведені у показаннях потерпілого і свідків фактичні обставини суд зіставив із даними, що містяться в досліджених у судовому засіданні документах, висновках експертиз та інших письмових доказах, конкретний зміст яких відображено у вироку. Поряд із цим суд перевірив показання засудженого та, з наведенням відповідних мотивів, дав їм належну оцінку.

Ретельно розглянувши та проаналізувавши всі зібрані у справі докази в їх взаємозв`язку, суд аргументовано визнав неспроможними твердження ОСОБА_1 про те, що його дії повинні бути оцінені в межах цивільно-правових відносин, також умотивовано спростував висунуті засудженим на свій захист версії про невинуватість у заволодінні грошовими коштами потерпілого шахрайським способом та шляхом підробки інших офіційних документів і їх використання, як і про відсутність ознак складу кожного з інкримінованих йому злочинів.

Всі покладені в основу обвинувального вироку фактичні дані, в силу ст. 84 КПК України, є доказами у кримінальному провадженні. Порушень визначеного процесуальним законом порядку збирання та подання доказів, на підставі яких суд установив факт наявності оспорюваних суспільно-небезпечних діянь та винуватість у них засудженого ОСОБА_1 , колегія суддів під час перевірки справи не виявила.

З огляду на викладене обґрунтованих сумнівів щодо об`єктивності оцінки доказів, покладених в основу вироку, й щодо дотримання судом приписів ст. 84 КПК України в колегії суддів немає. Вирок відповідає вимогам ст. 374 цього Кодексу.

У касаційній скарзі захисник зазначає про порушення, які, на його думку, були допущені при допиті свідка в суді в режимі відеоконференції і тягнуть за собою необхідність визнання його показань недопустимим доказом. Однак такі доводи є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Так, саме по собі проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження не суперечить вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нормам національного законодавства (ст. 336 КПК України), та є прийнятною формою участі в судовому розгляді, яке не свідчить про порушення принципів його справедливості і публічності.

Як убачається з матеріалів справи, в місцевому суді допит свідка ОСОБА_3 дійсно було проведено в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення іншого суду, який розташований за місцем проживання цієї особи. Однак обставини, за яких свідок брав участь дистанційно у судовому засіданні жодним чином не ставили захист у невигідне положення в порівнянні з іншими учасниками судового розгляду і це не спричинило порушення права на справедливий суд.

Так, місцевий суд ухвалою від 1 жовтня 2019 року з метою забезпечення оперативності судового провадження призначив проведення судового засідання за участю свідка в режимі відеоконференції на підставі відповідного клопотання прокурора, яке було мотивоване тим, що ОСОБА_3 проживає за межами Чернівецької області та не має можливості прибути у судове засідання через зайнятість на роботі.

Разом із тим дані технічного запису свідчать, що допит свідка ОСОБА_3 у судовому засіданні відбувся з дотриманням вимог ст. 352 КПК України. Твердження захисника, що прокурор ставив навідні запитання під час допиту цього свідка, є необґрунтованими, оскільки прокурор з дозволу головуючого в будь-який момент судового провадження, має право задавати питання учасникам судового розгляду. Крім того, допит свідка проходив під контролем суду, а сторона захисту не була позбавлена можливості скористатися як правом ставити питання свідку, так і висловлювати свій протест з метою зняти питання до свідка, а також правом на його перехресний допит.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що у цьому випадку перебування свідка під час допиту в іншому приміщенні не вплинуло на ефективність участі сторони захисту у судовому процесі і жодним чином не перешкодило реалізувати обвинуваченому свої права, у тому числі право на допит свідка.

Виходячи з того, що потерпілий ОСОБА_2 подав заяву про вчинене кримінальне правопорушення саме до Першотравневого РВ УМВС України, а також у зв`язку із встановленням факту, що події, які входять до об`єктивної сторони більш тяжкого злочину, відбувалися як у Першотравневому, так і в Садгірському районі м. Чернівців, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що покладені в основу вироку докази обвинувачення здобуті слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого не поширювалася на місце вчинення злочину, як про це вказує в касаційній скарзі захисник, а тому його доводи в цій частині є необґрунтованими.

Що стосується посилань про упередженість суду, то вони також є неспроможними. Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 письмово повідомив суд, що отримував юридичну консультацію з приводу надання банківських послуг від адвоката Байцара І.Б., котрий є чоловіком судді, на розгляді якої перебувало кримінальне провадження. Ці та інші доводи з приводу можливої упередженості судді було перевірено в порядку статей 80 - 81 КПК України, за наслідками чого ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівців від 10 червня 2019 року в задоволенні відводу судді було відмовлено з огляду на відсутність підстав, передбачених ст. 75 КПК України.

За змістом ст. 75 КПК України участь судді в кримінальному провадженні виключається, якщо він є членом сім`ї чи близьким родичем учасника кримінального провадження, якщо він, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження та за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Однак з матеріалів справи вбачається, що адвокат Байцар І.Б. не брав участі у цьому кримінальному провадженні та, виходячи з пояснень ОСОБА_1 , надав йому юридичні консультації з інших питань, не пов`язаних із цим кримінальним провадженням.

Інші доводи сторони захисту щодо можливої упередженості судді зводяться до незгоди з процесуальними діями та рішеннями, ухваленими під час судового провадження, що не може бути підставою для відводу.

З огляду на вищезазначене та положення статей 75, 80 КПК України колегія суддів не вбачає підстав, які б перешкоджали участі судді Байцар Л.В. у цьому кримінальному провадженні.

У касаційній скарзі захисника зазначено про порушення норм закону, при залученні судом захисника за призначенням для здійснення захисту ОСОБА_1 замість захисників за договором під час вирішення клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу та проведення підготовчого судового засідання. Проте із матеріалів кримінального провадження вбачається, що залучений обвинуваченим захисник Поляк П.П. черговий раз не прибув до суду за викликом, а захисник Поляк М.В. не підтвердила свої повноваження та не реалізувала своє право на ознайомлення з матеріалами справи, а тому, з огляду на неможливість цих захисників брати участь у судовому засіданні, суд, залучивши захисника за призначенням для проведення окремої процесуальної дії, діяв згідно зі ст. 53 КПК України, тим самим забезпечивши право обвинуваченого на кваліфіковану правову допомогу. ОСОБА_1 були надані всі передбачені законом можливості для реалізації його права на захист, у тому числі на реалізацію права користуватися правовою допомогою обраних ним захисників. Слід зазначити і про те, що сторона захисту жодним чином не обґрунтувала як саме порушення, на які захисник посилається у касаційній скарзі, вплинули на справедливість судового розгляду або перешкодили судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення.

Статтею 190 КК України передбачено кримінальну відповідальність за шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або у приховуванні відомостей про різноманітні обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого. До вказаних обставин відносяться й такі, що стосуються певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб.

Як випливає зі змісту зазначеної норми кримінального закону та правозастосовної практики, отримання майна за умови виконання якого-небудь зобов`язання належить кваліфікувати як шахрайство в тому разі, коли винна особа в момент заволодіння цим майном мала на меті його присвоїти, а зобов`язання - не виконувати. Отже, обвинувачення особи у вчиненні шахрайства під час укладення договорів цивільно-правового характеру може мати місце при встановленні умислу особи на заволодіння майном у момент його отримання, а в іншому випадку мова йтиме про відсутність складу цього злочину та наявність цивільно-правових відносин між особами. Не виключені випадки, коли особа укладає той чи інший цивільно-правовий договір (кредитний, купівлі-продажу, оренди, комісії тощо) лише для того, щоб приховати справжній характер своїх дій, спрямованих на незаконне безоплатне заволодіння чужим майном. Як наслідок, має місце обман у намірах - обман щодо тих цілей, на які планується використати майно, отримане на підставі цивільно-правового договору. Тобто наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб`єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за існування підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

У цій справі встановлено, що засуджений, будучи менеджером ТОВ «Богдан-Авто-Чернівці», під приводом надання допомоги у придбанні автомобіля, а в подальшому його швидкої доставки до автосалону у м. Чернівці та передачі потерпілому, під час підроблення відповідного договору про придбання автомобіля та його подальшого використання, з метою переконання потерпілого у дійсності своїх намірів застосував обман із метою викликати у останнього усвідомлення реальності цього договору та його наслідків, не повідомляючи про свої справжні наміри та дійсні обставини.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що дії ОСОБА_1 , котрий виготовляючи від імені ТОВ «Богдан-Авто Чернівці» офіційний документ - договір купівлі-продажу № 0003402 від 31 жовтня 2013 року, з метою його використання, вніс у нього неправдиві відомості про порядок оплати товару та підписав цей договір замість посадової особи - директора ОСОБА_3 , охоплювалися об`єктивною стороною злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

У свою чергу потерпілий, будучи переконаним у правомірності дій обвинуваченого, на виконання умов договору добровільно передав засудженому кошти за дії, які останній повинен був учинити як представник автосалону для подальшого придбання автомобіля, однак не збирався їх виконувати та не виконав, а також не повернув потерпілому грошових коштів.

Таким чином ОСОБА_1 заволодів грошовими коштами потерпілого шляхом обману, що виразився у повідомленні ОСОБА_2 неправдивих відомостей щодо істотних умов придбання автомобіля, із виготовленням та використанням завідомо підробленого іншого офіційного документа - договору купівлі-продажу, у якому містилися дані про предмет договору - автомобіля, якого не було в наявності, і тому він не міг бути проданий ОСОБА_2 .

Поведінка ОСОБА_1 у поєднанні з приховуванням певних фактів та повідомленням неправдивих даних свідчить про те, що ці обставини суттєво вплинули на рішення потерпілого про передачу коштів для придбання автомобіля, а тому висновок суду щодо прийняття потерпілим у справі такого рішення внаслідок обману є обґрунтованим, а зібрані у справі докази переконливо доводять факт наявності у засудженого умислу на заволодіння чужим майном саме у вказаний спосіб.

Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин справи діяння засудженого ОСОБА_1 кваліфіковано вірно, а доводи в касаційній скарзі про відсутність у діях останнього складу злочинів, у тому числі умислу на заволодіння чужим майном, є неприйнятними.

Крім того, наведені в касаційній скарзі доводи про невинуватість засудженого ОСОБА_1 за змістом майже аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Під час апеляційного провадження за участю засудженого та його захисників суд з`ясував позицію сторін, ретельно перевірив аргументи апелянтів, у тому числі щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій ОСОБА_1 та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. У своїй ухвалі суд дав вичерпні відповіді на всі доводи апеляційної скарги, вмотивовано, з посиланням на докази у справі, визнав вимоги сторони захисту про скасування вироку і закриття справи безпідставними; з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення суд частково задовольнив вимоги захисника Поляка П.П., застосував положення статей 49, ч. 5 ст. 74 КК України та звільнив ОСОБА_1 від покарання, призначеного за вчинення злочинів, передбачених частинами 1 та 4 ст. 358 КК України в редакції 2011 року у зв`язку із закінченням строків давності. Крім того, апеляційний суд, установивши порушення ст. 416 КПК України, пом`якшив призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 190 КК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та з наведеними у ній висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Переконливих аргументів, у чому конкретно полягає неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та які саме норми процесуального закону порушили суди при дослідженні обставин справи, у касаційній скарзі не зазначено, натомість доводи захисника зводяться до власного бачення обставин кримінального провадження на користь невинуватості ОСОБА_1 , відмінного від висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у судових рішеннях.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає визначеним у статтях 50, 65 КК України його меті та загальним засадам.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Садгірського районного суду м. Чернівців від 11 листопада 2019 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 14 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Поляка П.П. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

1443
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
0