Відсутність у ГПК прямої вказівки на заборону оскарження ухвали зобов’язують суд апеляційної та/або касаційної інстанції прийняти правильно оформлену скаргу до розгляду (ВГСУ від 29 листопада 2016 р. у справі № 910/14968/14)

Фабула судового акту: У господарському судочинстві існує питання щодо оскарження ухвал суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції. Чи передбачає ст. 106 ГПК України вичерпний перелік ухвал, які підлягають окремому оскарженню, або будь-яка ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена до апеляційного суду, за умови що її оскарження прямо заборонено процесуальним законом.

ВГСУ цією постановою чітко надав відповідь: Відсутність у ГПК прямої вказівки на заборону оскарження ухвали зобов’язують суд апеляційної та/або касаційної інстанції прийняти правильно оформлену скаргу до розгляду. Зазвичай така заборона прописується суддею у резулятивній – «ухвала оскарженню не підлягає». Є одне доповнення: ухвала повинна суттєво впливати на права та обов’язки учасників справи. Наприклад, не зрозуміло, чому тоді не можна оскаржити ухвалу про порушення провадження у господарській справі. Доволі широке поняття, але його слід враховувати.

У цій справі ВГСУ підтвердив можливість оскарження ухвали про призначення судової експертизи, при тому, що оскарження такої ухвали прямо не передбачено ст. 106 ГПК України. Хоча у переважній кількості випадків разом із призначенням експертизи суд зупиняє провадження, а оскарження ухвали про зупинення провадження прямо передбачено ст. 106 ГПК України.

Слід додати, що поки що відкритим залишається питання про розмір судового збору при оскарженні ухвал, оскарження яких прямо не заборонено ГПК.

Аналізуйте судовий акт: Суд НЕ має право повертати скаргу без розгляду, якщо не подобається документ про сплату судового збору, а зобов’язаний витребувати від особи підтвердження сплати збору від Держказначейства (ВГСУ у справі № 910/10286/16 від 9 листопада 2016р.)

Незадовільний фінстан відповідача та криза у державі не є підставою для розстрочення виконання рішення суду, адже сторони справи перебувають у рівних економічних умовах (ВГСУ від 09 листопада 2016р. у справі № 914/1488/15)

Суд НЕ зобов’язаний відкладати засідання, якщо представник сторони навіть ВПЕРШЕ не з’явився на розгляд і має право ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами (ВГСУ від 07 липня 2016 року у справі № 910/21819/15)

Гонорар за справу можна стягнути з відповідача тільки, якщо отримувач у платіжному дорученні – адвокат Петренко, а не ФОП Петренко, і в договір на правову допомогу зазначений конкретний номер справи (ВГСУ від 15 листопада 2016р.№ 908/1051/16)

Суди футболят позов Газпрому про оскарження штрафу накладеного АМКУ в сумі 86 млрд. грн. у зв’язку з тим, що цей позов підписаний особою посадове становище якої не вказано ( ВГСУ у справі №910/6797/16)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 910/14968/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Грека Б.М., - (доповідача у справі), суддів : Могил С.К., Малетича М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Заступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 р.у справі№910/14968/14 господарського суду міста Києваза позовом Прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради доПриватного підприємства "Сім-Альянс"треті особи1) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2) Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києвіпровизнання права власності

за участю представників від: позивачане з'явилися, були належно повідомлені, відповідачаХурсевич С.В. ( дов. від 24.10.16),третьої особи-1не з'явилися, були належно повідомлені, третьої особи-2не з'явилися, були належно повідомлені,прокуратуриРешиної Т.А. (посв. від 6.11.15)

В С Т А Н О В И В :

Прокурор Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Сім - Альянс" про визнання права власності на наступні об'єкти нерухомого майна: нежитлову будівлю, загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "а"; нежитлову будівлю загальною площею 131,0 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "б"; нежитлову будівлю загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "в", нежитлову будівлю загальною площею 127,5 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "г" у Деснянському районі м. Києва.

Справа судами розглядалась неодноразово.

До початку розгляду справи колегією суддів першої інстанції по суті прокурор подав заяву про зміну предмету позову, в якій просить: зобов'язати Приватне підприємство "Сім-Альянс" знести самовільно збудовані нежитлові приміщення, розташовані по проспекті Володимира Маяковського, 14/12 у Деснянському районі м. Києва, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 123,0 кв.м., літера "а"; нежитлову будівлю загальною площею 131,0 кв.м., літера "б"; нежитлову будівлю загальною площею 123,0 кв.м., літера "в"; нежитлову будівлю загальною площею 127,5 кв.м., літера "г".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2016 р. (судді: Головатюк Л.Д., Підченко Ю.О., Якименко М.М.) у справі № 910/14968/14 призначено судову будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження у даній справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 р. у (судді: А.І. Мартюк, Л.П. Зубець, С.О. Алданова) ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, заступника прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, та направити справу на розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з висновком судів щодо дійсної потреби у проведенні судової будівельно-технічної експертизи оскільки, господарськими судами не обґрунтовано, що саме після зміни позивачем позовних вимог полягає суперечливість доказів наявних у справі та не наведено жодних обґрунтувань стосовно того, що питання, які поставлені судом на роз'яснення експертів, не можуть бути досліджені під час судового розгляду на підставі наявних у справі та поданих сторонами доказів.

Як визначено у ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Водночас згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України судова експертиза призначається для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Про призначення судової експертизи виноситься ухвала, в якій, крім відомостей, передбачених частиною другою статті 86 ГПК України, зазначаються, зокрема: обставини справи, які мають значення для проведення судової експертизи; підстави та мотиви призначення судової експертизи, у тому числі додаткової, повторної, комісійної, комплексної експертизи; організація або особа, якій доручається проведення судової експертизи; перелік питань, що потребують роз'яснення; мотиви, за якими відхилено пропозиції учасників судового процесу стосовно проведення судової експертизи; об'єкти експертного дослідження (предмети, матеріали, документи тощо), які надаються судовому експерту, а якщо йдеться про об'єкти, які не може бути доставлено до суду чи судовому експерту (наприклад, нерухоме майно), - їх місцезнаходження; обов'язок експертної організації (експерта) надіслати копії експертного висновку сторонам згідно з частиною першою статті 42 ГПК України (п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Разом з тим, суди не звернули уваги на зміну предмету позову та не встановили, що саме входить до кола доказування у даній справі та чим воно пов'язане та залежить від поставлених питань на експертизу. Також, не врахували, що тягар доведення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються заперечення лежить на стороні, яка на них посилається.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 86 ГПК України ухвала господарського суду має містити мотиви її винесення з посиланням на законодавство.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не може визнати оскаржувані ухвалу та постанову в частині призначення експертизи обґрунтованими та такими, що винесені з дотриманням норм процесуального права.

У свою чергу необґрунтоване призначення судової експертизи призвело до прийняття судом неправильного рішення (ухвали) про зупинення провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою, зокрема, у випадку призначення господарським судом судової експертизи.

Колегія суддів касаційної інстанції наголошує на тому, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку. Відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що зупинення провадження у справі є наслідком призначення судом експертизи, а отже ухвала в частині призначення судової експертизи та в частині зупинення провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку одна з одною.

Таким чином, призначення судової експертизи з одночасним зупиненням у зв'язку з цим провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватись як два самостійних акта - окремо щодо призначення судової експертизи і щодо зупинення провадження у справі. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, у постанові від 20.01.2009 у справі № 24/489, щодо одноактної (нерозривної) процесуальної дії.

У зв'язку з наведеним, скасування самої лише ухвали про зупинення провадження у справі не призведе до усунення обставин, що зумовили неможливість здійснення судом процесуальних дій - проведення експертною установою судової експертизи.

Враховуючи викладене, а також те, що обґрунтовані доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, зводяться виключно до недоцільності та безпідставності призначення судової експертизи, що зумовило зупинення провадження у справі, зважаючи на те, що однією з основних засад судочинства є законність (п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України), а завданням суду, який здійснює правосуддя на засадах верховенства права, - забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), беручи до уваги повноваження касаційної інстанції стосовно перевірки правильності застосування місцевим і апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України, діючи з метою забезпечення дієвого судового захисту усіх учасників судового процесу, дійшов висновку про необхідність скасування ухвали як в частині зупинення провадження у справі, так і в частині призначення судової експертизи.

При цьому слід зазначити, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до пп. 3.2 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012 у справі № 1-12/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129). Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007). Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Таким чином, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Основного Закону України), що передбачає можливість перевірки в апеляційному та касаційному порядку судових рішень. Це конституційне положення реалізовано у розділах ХІІ, ХІІІ ГПК України, яким врегульовано питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень. Зокрема, у статті 106 ГПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У ч. 1 ст. 111-13 ГПК України визначено, що ухвали місцевого та апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частиною першою статті 106 цього Кодексу.

При цьому приписи ст.ст. 106 та 111-13 ГПК України не містять заборони стосовно апеляційного та касаційного оскарження ухвал, постанов господарського суду.

Водночас ст. 41 ГПК України, якою врегульовано питання призначення і проведення судової експертизи, не містить положень, які б встановлювали заборону на оскарження ухвал про призначення судової експертизи.

Відсутність у Господарському процесуальному кодексі України прямих вказівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов'язки учасників судового процесу, не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги, оформленої згідно з вимогами господарського процесуального законодавства, за відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження. Ця відмова розглядається як порушення конституційного права на судовий захист, яке за ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

Враховуючи викладене та те, що основним принципом судочинства, закріпленим Конституцією України, є законність і що відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд, колегія суддів вважає, що відсутність законодавчого закріплення можливості оскарження ухвали про призначення судової експертизи не є перешкодою для її перегляду в апеляційному та касаційному порядку.

Згідно зі ст. 111-13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Оскільки судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, останні слід скасувати.

Зважаючи на те, що інших підстав для зупинення провадження у справі судами не встановлено, справа підлягає направленню до господарського суду міста Києва для її розгляду по суті.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 04.08.2016 р. у справі № 910/14968/14 скасувати.

Справу № 910/14968/14 передати для розгляду до господарського суду міста Києва.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді С. К. Могил

М.М. Малетич