18.08.2017 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Ухвала суду, яка встановлює істотні обставини скоєння злочину, обов’язково враховується господарським судом при розгляді справи, хоча і не має преюдиціального значення відповідно до ст. 35 ГПК України (ВГСУ, № 916/3175/16 від 02 серпня 2017р.)

Фабула судового акту: Справа про витребування майна із володіння добросовісного набувача на підставі ст. ст. 387, 388 , 392 ЦК України. ВГСУ скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив рішення суду першої інстанції в силі, яким позов власника задоволено.

Нас в цій справі цікавить доказова база, яка була застосована для задоволення позову та незаконно не врахована судом апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позову.  

Так доказом того, що спірне майно вибуло із володіння позивача – виробничого кооперативу проти його волі був підроблений протокол  установчих зборів. Підроблення протоколу було здійснено колишнім керівником виробничого кооперативу. Цей факт був підтверджений ухвалою суду у кримінальному провадженні.  Проте, не вироком, а ухвалою. Ухвалою, оскільки колишній керівник кооперативу, і як встановлено судом особа, яка підробила протокол, була звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Отже, звільнення від кримінальної відповідальності особи не спростовує факту підробки протоколу та факту скоєння злочину. Хоча, в таких випадках у кримінальному процесі суд виносить ухвалу, а не вирок.   

ВГСУ скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції підтвердив, що відповідно до ч.4 ст. 35 ГПК України тільки вирок у кримінальному провадженні, а не ухвала мають преюдиціальне значення  для суду для вирішення господарської справи. Водночас, ухвала у кримінальному провадженні також повинна враховуватись у господарський справі та оцінюватися судом як доказ в порядку, передбаченому ст. 43 ГПК України.  Саме у зв’язку з тим, що суд апеляційної інстанції взагалі відмовився розглядати як доказ ухвалу у кримінальному провадженні, де був встановлений факт підробки протоколу, його рішення про відмову у задоволенні позову було скасовано ВГСУ.

Аналізуйте судовий акт: Преюдиція встановлена судом в одній справі не є абсолютом і може бути спростована доказами та обставинами в іншій справі (ВАСУ від 15 вересня 2016р. у справі К/800/37663/15)

При витребуванні майна із володіння особи на користь держави НЕ існує універсального критерію оцінки «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини» (ВСУ у справі № 3-109гс17)

ВИТРЕБУВАННЯ МАЙНА ІЗ ЧУЖОГО НЕЗАКОННОГО ВОЛОДІННЯ або потрібна наявність волі на передачу майна іншій особі (ВСУ від 23 листопада 2016р. у справі № 3-1058гс16)

У добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав – визнання договору недійсним є неправильним (ВСУ від 30 листопада 2016р., № 6-2069цс16)

Власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, та без визнання попередніх угод недійсними (Пост. ВСУ від 17 грудня 2014р. у справі № №6-140цс).

Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (ВСУ від 29.03.2017 №6-3104цс16)

 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року                                                                                                                                    Справа № 916/3175/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Ковтонюк Л.В., судді Стратієнко Л.В., за участю представникапозивачаГрабовий А.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуВиробничого кооперативу "Організація орендарів "Одесавторресурси"напостанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 рокуу справі№ 916/3175/16 Господарського суду Одеської областіза позовомВиробничого кооперативу "Організація орендарів Одесавторресурси"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Економіст - 2013"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області провитребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності 

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Виробничий кооператив "Організація орендарів Одесавторресурси" (надалі - ВК "Організація орендарів "Одесавторресурси", позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Економіст - 2013" (надалі - ТОВ "Економіст - 2013", відповідач) про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі, загальною площею 90,4 кв.м, розташовані на земельній ділянці загальною площею 1183 кв.м, за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дорога, 5, та витребування його у відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що це майно вибуло з власності Організації орендарів "Одесавторресурси", правонаступником якого є позивач, на підставі підробленого протоколу від 25.01.1994 року, установчого договору про створення КТ "ІНФОРМАЦІЯ_1", статуту КТ "ІНФОРМАЦІЯ_1", зареєстрованого 10.03.1994 року, в результаті злочинних дій колишнього керівника цього кооперативу - ОСОБА_5, та працівників кооперативу - ОСОБА_6 і ОСОБА_7, що підтверджується ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2013 року у справі № 522/1283/13-к, а тому відповідно до вимог ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підлягає витребуванню від добросовісного набувача як таке, що вибуло з власності позивача поза його волею іншим шляхом.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на придбання ним майна на законних підставах та наявність правовстановлюючих документів на спірне майно. При цьому, відповідач наполягає, що позивач не підтвердив належними доказами, що є власником майна та правонаступником Організації орендарів "Одесавторресурси", ОП "Одесавторма".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2017 року (суддя Д'яченко Т.Г.) позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року (судді: Будішевська Л.О., Мишкіна М.А., Таран С.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року у справі скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2017 року залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши згідно з ст.ст. 11151117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно було набуто у власність Організацією орендарів підприємства "Одесавторресурси" у складі майнового комплексу на підставі договору купівлі-продажу від 05.01.1994 року № 47 (акт передачі майна від 28.03.1994 року, свідоцтво про право власності № 45 від 06.04.1994 року), укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна на виконання плану приватизації Орендного підприємства "Одесавторма". Відповідно до рішення загальних зборів членів Організації орендарів "Одесавторресурси" від 10.11.2004 року, наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області № 459 від 29.12.1993 року позивач є правонаступником Організації орендарів підприємства "Одесавторресурси", яке, в свою чергу, є правонаступником майнових прав та обов'язків ОП "Одесавторма" (п. 3.2. договору купівлі-продажу державного майна № 47). Беручи до уваги те, що спірне майно вибуло з володіння Організації орендарів підприємства "Одесавторресурси" не з його волі, а в результаті злочинних дій колишнього керівника цього кооперативу - ОСОБА_5, та працівників кооперативу - ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які, як установлено в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2013 року у справі № 522/1283/13-к, на підставі підробленого протоколу загальних зборів членів Організації орендарів підприємства "Одесавторресурси" від 25.01.1994 року створили нове підприємство - КТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" та переоформили на нього право власності на спірне майно (свідоцтво про право власності №021939 від 21.10.2002 року), а згодом неправомірно здійснили відчуження такого майна третім особам, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 388, 392 ЦК України шляхом визнання за позивачем права власності на майно та витребування його у добросовісного набувача - відповідача, який набув це майно у власність як внесок у статутний фонд його учасником (ОСОБА_8).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність передбачених у ст. 388 ЦК України підстав для витребування з володіння відповідача майна, переданого йому учасником товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, та для визнання за позивачем права власності на це майно на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки право власності відповідача на спірне майно підтверджується правовстановлюючим документом (свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.05.2015 року, індексний номер: 38159900), а позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що майно було йому передане, та він є правонаступником Організації орендарів "Одесавторресурси", а матеріали справи свідчать про те, що спірний об'єкт нерухомості з 1994 року перебував у власності та володінні інших осіб. При цьому, посилання позивача та суду першої інстанції на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 20.12.2013 року по справі № 522/31283/13-к ОСОБА_7 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки відповідно до положень ст. 35 ГПК України не мають преюдиціальне значення обставини, встановлені в ухвалі суду в кримінальному провадженні, таке значення мають лише факти, встановлені вироком суду. Посилання на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.02.2014 року у справі № 523/665/14-ц та Малиновського районного суду м. Одеси від 04.05.2016 року у справі №52/22480/14-ц суд апеляційної інстанції також визнав помилковим, оскільки рішення Суворовського районного суду міста Одеси не стосується спірного об'єкта нерухомості, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси скасоване ухвалою апеляційного суду Одеської області із закриттям провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Проте, ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний господарський суд неправильно застосував положення ч. 1 ст. 388 та ст. 392 ЦК України, дав їм неправильне тлумачення, яке не відповідає дійсному змісту цих правових норм та практиці їх застосування.

Так, у гл. 29 ЦК передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, згідно з нормами ст.ст. 387388 цього Кодексу власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача, а у ст. 392 ЦК України передбачене право особи, яка вважає себе власником майна, пред'явити позов про визнання права власності до осіб, які не визнають, заперечують або оспорюють це право власності та не перебувають із власником у договірних або інших зобов'язальних правовідносинах.

У ч. 1 та ч. 2 ст. 388 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, визначальним для застосування віндикації на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України є те, що майно вибуває з володіння власника не з його волі у незаконний спосіб, і наявність у відповідача (добросовісного набувача) правовстановлюючого документа (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27.05.2015 року, індексний номер: 38159900) жодним чином не виключає можливість витребування у нього майна. Відповідно до положень ст. 330 ЦК України добросовісний набувач може набути право власності на майно лише, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (вибуття майна з володіння власника за його волею або, якщо майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень). В усіх інших випадках власник має право витребувати це майно від набувача.

Зазначивши в оскаржуваній постанові про те, що у ВК "Організація орендарів "Одесавторресурси" відсутні будь - які докази на підтвердження того, що спірне нерухоме майно, а саме нежитлової будівлі, загальною площею 90,4 кв. м, що знаходиться у м. Одеса, Овідіопольська дорога, 5 на земельній ділянці загальною площею 1183 кв. м належать йому на праві власності", суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст.ст. 43105 ГПК України не дав належного обґрунтування підстав відхилення доказів у справі (договору купівлі-продажу від 05.01.1994 року № 47, акту передачі майна від 28.03.1994 року, свідоцтво про право власності № 45 від 06.04.1994 року), які судом першої інстанції визнані такими, що підтверджують набуття Організацією орендарів підприємства "Одесавторресурси" право власності на спірне майно у складі цілісно-майнового комплексу.

Не є таким, що ґрунтується на законі, й посилання суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем обставин правонаступництва прав та обов'язків ОП "Одесавторма" та "Одесавторресурси" з огляду на те, що відповідно до протоколу загальних зборів ОП "Одесавторма" від 25.01.1994 року останнє було реорганізовано у КТ "ІНФОРМАЦІЯ_1", яке, відповідно, і є правонаступником прав ОП "Одесавторма" на спірне майно. На відміну від суду першої інстанції, апеляційний господарський суд безпідставно не брав до уваги ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 20.12.2013 року по справі № 522/31283/13-к ОСОБА_7 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та встановлені в ній факти.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України преюдиціальне значення дійсно надається лише вирку суду у кримінальному провадженні. Водночас, у випадках, коли щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчено постановленням вироку (у зв'язку із закінченням строків давності, внаслідок акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відповідальності, у зв'язку зі смертю), встановлені судом істотні обставини вчинення кримінального правопорушення, що вказані в ухвалі суду про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, мають враховуватися судами при розгляді господарських справ з урахуванням ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів.

Згідно з ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. Через настання підстав, передбачених ст. 49 КК України (за клопотанням прокурора, заявою захисника, обвинуваченого, підсудного), суд вирішує питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності і повинен виконати вимоги, передбачені ст. 368 КПК України, зокрема, перевірити: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; 2) чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; 3) чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; 4) чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення та інші вимоги, передбачені цією статтею.

Таким чином, звільнення особи від кримінальної відповідальності в порядку ст. 49 КК України відбувається за умов встановлення факту здійснення особою діяння, що кваліфікується як кримінальне правопорушення, з обов'язковим встановленням його складу та визначенням статті Кримінального кодексу України, якою передбачено відповідальність за вчинений злочин.

У постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не спростовано в загальному порядку (ст. 43 ГПК України) встановленого факту здійснення особою діяння, що кваліфікується як кримінальне правопорушення, в тому числі обставини підробки протоколу загальних зборів ОП "Одесавторма" від 25.01.1994 року, що знайшли своє відображення в мотивувальній частині судового акта від 20.12.2013 року по справі № 522/31283/13-к. Які у суду виникли сумніви щодо достовірності цих обставин в оскарженій постанові в порушення вимог ст. 105 ГПК України не наведені.

Ураховуючи зазначене та встановлені фактичні обставини, Вищий господарський суд України вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і відповідно дійшов правомірного висновку про задоволення позову. За цих підстав, оскільки законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції було помилково скасовано судом апеляційної інстанції, прийнята постанова підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до п. 6 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4911151117, п. 6 ст. 1119, ст.ст. 1111011111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виробничого кооперативу "Організація орендарів Одесавторресурси" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року у справі № 916/3175/16 скасувати.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2017 року у справі № 916/3175/16 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Економіст - 2013" (09150, Київська область, Білоцерківський район, село Фурси, провулок Обручєва, буд. 2; код 38793707) на користь Виробничого кооперативу "Організація орендарів "Одесавторресурси" (65006, м. Одеса, вул. Вапняна, 93; код 33600699) 3307,20    грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Одеської області.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Ковтонюк Л.В.Суддя Стратієнко Л.В.

 

1
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення