ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 560/11111/22

провадження № К/990/17477/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Мельник-Томенко Ж. М., Радишевської О. Р.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрите

за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року (суддя Тарновецький І. І.) і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року (судді: Капустинський М. М., Ватаманюк Р. В., Сапальова Т.В.) та

в с т а н о в и в:

1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , у якій просив визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку 29 вересня 2022 року включно.

2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31 серпня 2017 року № 55, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29 серпня 2017 року № 103-рс, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Суди попередніх інстанцій встановили, що на день звільнення відповідач не провів з ОСОБА_1 розрахунків грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2017 роки та індексації грошового забезпечення. Це спричинило звернення позивача до суду.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 4 листопада 2020 року у справі №560/5089/20 зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року враховуючи базовий місяць індексації заробітної плати встановлений для військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 .

Суди попередніх інстанцій зазначили, що на виконання цього рішення суду відповідач 26 січня 2021 року виплатив ОСОБА_1 кошти в сумі 6743,31 грн і в сумі 2175,88 грн.

Крім того, Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 14 березня 2022 року у справі № 560/1199/22 (1) визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року з урахуванням базового місяця січень 2016 року; (2) зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року, з врахуванням виплачених сум.

На виконання цього рішення суду військова частина НОМЕР_1 29 вересня 2022 року перерахувала на банківський рахунок позивача грошові кошти в розмірі 58271,28 грн.

Відтак позивач зажадав виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте військова частина НОМЕР_1 відмовила у виплаті цих коштів.

З цієї причини позивач звернувся до суду з цим позовом.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

3. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 4 січня 2023 року позовні вимоги задовольнив;

- визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 жовтня 2018 року по день фактичного розрахунку - 26 серпня 2022 року;

- зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку - 29 вересня 2022 року виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, за несвоєчасність виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року з врахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців - січня 2008 року.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 квітня 2023 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позаяк спеціальне законодавство - щодо правовідносин, пов`язаних з проходженням військової служби, - не містить норм про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу, то в цій частині мають застосовуватися норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

З покликанням на статті 116 117 КЗпП України, а також на рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 суд першої інстанції зауважив, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

За текстом судових рішень, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення в повному обсязі у день звільнення 31 серпня 2017 року, проте виконав свій обов`язок 26 січня 2021 року, коли виплатив позивачу кошти в сумі 6743,31 грн (грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2017 роки) і в сумі 2175,88 грн (індексація грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року), та 29 вересня 2022 року, коли виплатив кошти в сумі 56095,40 грн (індексація грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки позивач отримав грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року - 26 січня 2021 року [на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року у справі №560/5089/20]; індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення [на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року у справі № 560/1199/22] - 29 вересня 2022 року, а строк звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - один місяць, то в цій справі розглядатимуться тільки вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), яку позивач отримав 29 вересня 2022 року.

Зважаючи на наведене суди попередніх інстанцій констатували, що позивач звільнений з військової служби 31 серпня 2017 року, а згадану вище індексацію грошового забезпечення на суму 56095,40 грн [на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року у справі № 560/1199/22] відповідач виплатив 29 вересня 2022 року. Отож строк затримки розрахунку при звільненні, як визначили суди попередніх інстанцій, становить 1271 робочий день.

У підсумку суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що належним способом захисту прав в цьому випадку буде зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по 29 вересня 2022 року за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців - січня 2008 року.

Додали також, що нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні треба провести виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

Касаційне оскарження

5. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій і направи справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим її автор пояснив, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення застосував статтю 117 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, у постановах Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 816/1640/17.

Пояснив, що суди попередніх інстанцій у своїх судових рішеннях зазначили лише період, за який відповідач повинен нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток на підставі статті 117 КЗпП України. Водночас відповідно до названої статті суди попередніх інстанцій мали б розрахувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, а вони цього не зробили.

За касаційною скаргою, якщо виходити з того, що середньоденний заробіток позивача становив 252,39 грн, а тривалість затримки повного розрахунку з позивачем складає 1271 календарний день, то сума середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні становить 320787,69 грн (1271 календарних днів х 252,39 грн).

Військова частина зазначила, що у порівнянні із виплаченим - на виконання згаданих вище судових рішень - грошовим забезпеченням в розмірі 65014,59 грн, розрахована вище сума середнього заробітку не може вважатися співмірною, адже більше ніж в шість разів перевищує суму заборгованості.

У цьому зв`язку відповідач, спираючись на правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, а також від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, висловив думку, що суди попередніх інстанцій мали б також - після того, як розрахувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - застосувати критерії зменшення цієї суми з урахуванням настанов, які висловив Верховний Суд у цих постановах.

6. Копію ухвали про відкриття касаційного провадження у справі суд надіслав ОСОБА_1 поштою (на адресу: АДРЕСА_1 ), проте поштовий конверт повернувся до суду з відміткою органу поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

У визначений строк відзиву на касаційну скаргу суд не отримав.

Нормативне регулювання і висновки Верховного Суду

7. Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

8. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України (у редакції, яка діяла, коли відповідач виплатив заборговану суму грошового забезпечення, а також і на дату звернення позивача з цим позовом до суду) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

9. Відповідно до частини першої цієї статті (у чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Висновки Верховного Суду

10. В аспекті порушеного у касаційній скарзі питання колегія суддів має з`ясувати чи відповідає застосування у контексті спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 816/1640/17.

У цих постановах, якщо узагальнити висловлені у них підходи/позиції суду касаційної інстанції, які дотичні до предмета касаційного оскарження судових рішень в цій справі, мовиться, з-поміж іншого, про розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і критерії, яким варто керуватися при його зменшенні, якщо сума середнього заробітку (визначена відповідно до статті 117 КЗпП України) неспівмірна із заборгованістю, за несвоєчасну виплату якої цей середній заробіток стягується.

Зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

11. Поряд з критеріями зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, звертається також увага на розмір відшкодування, визначити який має орган, який виносить рішення по суті спору (згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України).

Іншими словами, мовиться про те, що недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні і «заборговану» суму та власне період затримки. Передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні [зокрема суд], визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.

Подібні за змістом зауваги Верховний Суд висловлював, приміром, у постанові від 29 березня 2023 року № 260/2583/21.

12. З доводів, викладених в касаційній скарзі, можна зрозуміти, що неправильне застосування статті 117 КЗпП України у контексті спірних в цій справі правовідносин відповідач бачить у тому, що суди першої і апеляційної інстанцій не визначили суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка мала б бути стягнена на користь ОСОБА_1 за період затримки з 31 серпня 2017 року по 29 вересня 2022 року (день фактичного розрахунку). Натомість, як читаємо у рішенні суду першої інстанції, «нарахувати і виплатити» цю суму суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зобов`язав відповідача за цим позовом.

Відповідач вважає такий підхід помилковим і переконує, що цю суму має розрахувати суд і зробити це з урахуванням висновків/підходів Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України, викладених в судових рішеннях, зазначених як приклад для порівняння (акцент робиться на співмірності суми середнього заробітку, яка має бути стягнена, заборгованій при звільненні сумі).

13. З уваги на доводи скаржника колегія суддів виходить з того, що сума середнього заробітку, зокрема, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) яка підлягатиме стягненню, має визначатися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Суди першої і апеляційної інстанцій теж про це зазначили, але самої суми не розрахували. У зв`язку з цим колегія суддів наголошує, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд, головно першої інстанції, має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України). Покладання цього обов`язку на відповідача, як-то вирішили суди попередніх інстанцій, коли зобов`язали військову частину нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку - 29 вересня 2022 року, суперечить приписам згаданої статті.

У контексті обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу також на те, що суди попередніх інстанцій визнали протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 жовтня 2018 року по день фактичного розрахунку - 26 серпня 2022 року, а воднораз середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язали [військову частину НОМЕР_1 ] «нарахувати і виплатити» за період [затримки] з 31 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку - 29 вересня 2022 року. В обсязі встановлених обставин і мотивів, які наведені у судових рішеннях судів першої і апеляційної інстанцій, такий результат вирішення цього спору по суті видається суперечливим, адже визначає різні періоди затримки розрахунку при звільненні, водночас зміст судових рішень не розкриває причин такого розсуду.

14. За частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або .

Зважаючи на наведене вище колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанції, позаяк в них не зазначені розрахунок суми стягнення і власне сума стягнення (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), не відповідають вимогам законності і обґрунтованості. З цих мотивів рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для того, щоб усунути порушення, які слугували підставою для їх скасування.

Розглядати цей спір в аспекті доводів відповідача про те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача має бути пропорційна сумі, щодо виплати якої виникла затримка, колегія суддів не може з уваги на те, що суди попередніх інстанцій взагалі не визначили суми середнього заробітку, яку стягнули з відповідача, про що написано вище. Тому оцінювати судові рішення в цій площині наразі передчасно.

Поза тим постанова суду касаційної інстанції, зважаючи на вимоги як статті 341 КАС України, так і статті 353 цього Кодексу, не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, а також містити вказівок яке рішення має бути прийняте за результатами нового розгляду справи.

15. За частинами четвертою, п`ятою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.

2. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 січня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у справі № 560/11111/22 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Ж. М. Мельник-Томенко

О. Р. Радишевська