Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2021 року у справі №752/5479/21

Ухвала

Іменем України

20 травня 2021 року

м. Київ

справа № 752/5479/21

провадження № 61-7618ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 01 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року в справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи:

Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тіщенко Наталія Михайлівна, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2021 року ОСОБА_1 в порядку окремого провадження звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просила встановити факт проживання заявника однією сім'єю в якості сестри з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, з жовтня 2013 року до 20 липня 2020 року.

Заяву мотивовано тим, що встановлення факту спільного проживання із ОСОБА_2 на момент смерті останньої необхідно для прийняття спадщини.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 березня 2021 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України, у зв'язку з тим, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

05 травня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 01 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року в указаній вище справі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов'язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов'язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає "алгоритм" поведінки кожного суб'єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (стаття 315 ЦПК України).

При цьому, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, згідно зі статтями 293, 315 ЦПК України для встановлення факту необхідна наявність певних умов, зокрема, встановлюваний факт повинен бути юридичним, тобто від його встановлення в особи виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права; чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

За загальним правилом, в порядку окремого провадження справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав заявника.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо їх встановлення не пов'язується з наступним вирішенням спору про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, в необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.

Тобто критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб.

З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.

В поданій до суду заяві про встановлення факту спільного проживання із ОСОБА_2 заявник зазначає, що встановлення юридичного факту спільного проживання необхідно для прийняття спадщини.

Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 (провадження № 61-1128св20) вказав, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Таким чином, суд може виявити наявність спору про право як на стадії відкриття провадження у справі, так і в процесі розгляду справи.

За приписами частини 4 статті 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що встановлення факту проживання однією сім'єю заявнику необхідно в подальшому для реалізації спадкових прав, дійшов обґрунтованого висновку, що із заяви вбачається спір про право, який може бути вирішено в порядку позовного провадження, та обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

Отже, оскільки встановлення юридичного факту, про який йдеться в заяві, пов'язаний з вирішенням спору про право, суди дійшли правильного висновку про необхідність його вирішення на загальних підставах, а не у порядку окремого провадження.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження, при цьому роз'яснили заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.

Наведені у касаційній скарзі доводи по своїй суті зводяться до неправильного тлумачення заявником норм цивільного процесуального законодавства України та правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частинами 5 та 6 статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 01 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року в справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тіщенко Наталія Михайлівна, про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко