Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.05.2020 року у справі №289/2147/18

Ухвала

18 травня2020 року

м. Київ

справа № 289/2147/18

провадження № 61-7432ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок за договором купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, за договором купівлі-продажу.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідачі є власниками спірного житлового будинку відповідно у 3/4 та 1/4 частках. У березні 2018 року між нею та відповідачами укладений договір купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна. Вона віддала по 20 000 грн кожному відповідачів, що підтверджується їх розписками, а вони передали їй ключі від будинку, запевнивши що до 01 жовтня 2018 року підготують усі необхідні документи для оформлення правочину в нотаріальному порядку.

Проте, посвідчити договір у нотаріальному порядку можливості немає у зв'язку з тим, що земельні ділянки за вказаною адресою не перебувають у Державному земельному кадастрі, відповідачі втратили оригінали правовстановлюючих документів на нерухомість та не бажають їх відновлювати, а відтак - підготувати документи і з'явитися до нотаріуса за нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу. Повернути їй гроші відповідачі відмовляються посилаючись на те, що витратили їх на свої потреби, а коштів на те, щоб підготувати документи та з'явитися до нотаріуса у них немає. Разом із тим, відповідачі не претендують на будинок, який фактично перебуває у її користуванні та володінні.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області

від 16 жовтня 2019 року в задоволені позову відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позов пред'явлений для уникнення встановленої законодавством процедури нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, можливість якого наразі не втрачена, а відповідачі позов визнають.

24 квітня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Крім того ОСОБА_1 просила поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на те, що копію постанови апеляційного суду від 26 лютого 2020 року представник позивача отримав 12 березня 2020 року, а строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду сплив під час дії на території України карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Наведені ОСОБА_1 обставини колегія суддів вважає такими, що дають підстави для поновлення строку на касаційне оскарження.

Як підставу для скасування оскаржених судових рішень заявник зазначає зокрема те, що суди попередніх інстанцій не було враховано, що через наявність спору між сторонами позивачем та відповідачами щодо набуття права власності за договором купівлі-продажу, а також у зв'язку із неможливістю добровільного оформлення договору відчуження через нотаріальну контору, вона вимушена звернутись до суду із вказаним позовом.

Частиною 1 статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог Частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

ОСОБА_1 реалізувала своє право на апеляційний перегляд справи № 289/2147/18.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia).

Крім того Європейський суд з прав людини в Ухвалі щодо неприйнятності заяви № 26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine) зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 2 частини 1 статті 176 ЦПК України передбачена, що ціна у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.

Вартість спірного домоволодіння визначена сторонами у 40 000 грн.

Таким чином ціна позову у справі № 289/2147/18 не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 року (2 102 грн х 250 = 525 500 грн).

Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про наявність випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги загалом зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин та необхідності переоцінки доказів у справі, що в силу положень статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

При цьому колегія суддів враховує, що судами попередніх інстанцій встановлено, що у розглядуваній можливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку не втрачена, а згідно усталеної практики Верховного Суду та Верховного Суду України (постанови у справах № 754/2339/16-ц, № 635/3293/13-ц, № 520/4205/15-ц, № 623/2589/17) однією з умов застосування частини 2 статті 220 ЦК України є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини 2 статті 220 ЦК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційнускаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на судові рішення, ухвалені у справі із ціною позову що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; наявність випадків передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України колегією суддів не встановлено, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, статтею 390, частиною 1 , пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Радомишльського районного суду Житомирської області

від 16 жовтня 2019 року та постанови Житомирського апеляційного суду

від 26 лютого 2020 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року в цивільній справі № 289/2147/18.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта