Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.09.2020 року у справі №428/4345/19

Ухвала

15 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 428/4345/19

провадження № 61-12924ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Білоконь О. В.,

розглянув касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 лютого 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у справі за позовом Головного управління Національної поліції в Луганській області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сєвєродонецька міська рада Луганської області,

про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Головне управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУНП в Луганській області) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення із службового житла, зняття з реєстраційного обліку.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 лютого 2020 року позовні вимоги ГУНП в Луганській області залишено без задоволення.

Постановою Луганського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ГУНП в Луганській області задоволено частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 лютого 2020 року змінено, виклавши його мотивувальну частину у редакції постанови, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

У серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУНП в Луганській області на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 лютого 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 21 липня 2020 року.

У касаційній скарзі ГУНП у Луганській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 травня 2019 року вказану справу визнано малозначною та вирішено питання щодо її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. У касаційній сказі заявник не посилається на те, що вказану справу віднесено до категорії малозначних помилково.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктами а) і в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довів факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Доводи заявника не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань. Крім того, заявником не було наведено фактів та надано на їх підтвердження доказів, які б підтверджували, що справа має для нього виняткове значення.

Згідно з положеннями частини 1 статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

З урахуванням наведеного, оскільки ГУНП у Луганській області подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 статті 19, статтями 175, 176, пунктом 2 частини 3 статті 389, 390, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 лютого 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у справі за позовом Головного управління Національної поліції в Луганській області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа - Сєвєродонецька міська рада Луганської області.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

О. В. Білоконь