Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.09.2019 року у справі №233/1583/19

Ухвала

13 вересня 2019 року

місто Київ

справа № 233/1583/19

провадження № 61-16762ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року до 17 липня 2017 року у розмірі 16 802,60 грн.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість за заробітною платою у розмірі 15 224,80 грн, в іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Донецького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 червня 2019 року змінено в частині стягнення заборгованості за заробітною платою з 15 224,80 грн на 510,00 грн, розподілу судових витрат з 768,40 грн на 23,28 грн.

ОСОБА_1 04 вересня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на зазначене судове рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яка не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

За правилом пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року - 1 921,00 грн.

Ціна позову у цій справі з вимогами про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, становить 16 802,60 грн, яка на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00
грн х 100 = 192 100,00 грн).

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень статті 19 ЦПК України, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначила, що постанова Донецького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року може бути оскаржена в касаційному порядку, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Заявник також зазначає, що ця цивільна справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, має значний суспільний інтерес та виняткове значення для заявника.

В касаційній скарзі заявником не зазначено, в чому полягає таке виняткове значення у розумінні підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, а також яке фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики має ця справа. Непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Погрібний