Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.06.2019 року у справі №715/1228/17

Ухвала

16 травня 2019 року

м. Київ

справа № 715/1228/17

провадження № 61-32955 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - Волоківська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2017 року у складі судді Цуркана В. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня 2017 року у складі колегії суддів:Міцнея В. Ф., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Волоківська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області (далі Волоківська сільська рада) звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 11 серпня 2015 року рішенням Волоківської сільської ради та рішенням Валякузьминської сільської ради прийнято рішення про добровільне об'єднання територіальних громад двох сільських рад, а 14 серпня 2015 року рішенням Чернівецької обласної ради утворено Волоківську об'єднану територіальну громаду у складі сіл Волока, Грушівка, Валя Кузьмин з центром в селі Волока.

24 листопада 2015 року рішенням Волоківської сільської ради №11-1/15

ОСОБА_1, колишню голову Валякузьминської сільської ради, призначено виконуючою обов'язки старости відповідно до пункту 3 прикінцевих положень Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" до обрання старости на перших виборах.

05 червня 2016 року в селі Валя Кузьмина відбулися вибори старости, на яких було обрано старостою Джуряка О. К., у зв'язку з чим ОСОБА_1 було звільнено 09 червня 2016 року, у перший робочий день після відпустки, про що зроблено відповідний запис до трудової книжки.

Гарантії дотримання трудових та інших прав депутата місцевих рад, передбачені статтею 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", частина другої якої передбачає, що депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посади), а за її відсутності інша рівноцінна робота (посада). У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 було нараховано та виплачено середній заробіток за червень-вересень 2016 року у розмірі 25 5384,42 грн (з урахуванням податку у розмірі 5 203,77 грн).

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 після припинення її повноважень, як голови Валякузьминської сільської ради, була працевлаштована на посаду виконуючого обов'язки старости, тобто їй була надана рівноцінна робота, вона не мала права на отримання середнього заробітку, а тому позивач просив стягнути з відповідача помилково нарахований та сплачений їй середній заробіток у розмірі 20 180,65
грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 липня

2017 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про закриття провадження у справі за позовом Волоківської сільської ради до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян і юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування, тобто однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична або юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи. У даному випадку, позов заявлено про стягнення грошових коштів (середнього заробітку), що стали власністю відповідача ОСОБА_1, які були їй помилково нараховані та сплачені, що свідчить про приватно-правовий, а не публічний характер правовідносин, що виникли між сторонами. Ураховуючи наведене суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність розгляду зазначеного позову у порядку цивільної юрисдикції, оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення коштів, які стали власністю відповідача, які, на думку позивача, були їй нараховані та сплачені помилково, а тому правовідносини, які виникли між сторонами, мають приватно-правовий, а не публічний характер.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня 2017 року, та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що за приписами пункту 15 частини 1 статті 3 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Даний спір виник з підстав звільнення з публічної служби, оскільки староста є посадовою особою місцевого самоврядування за визначенням статті 14-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а кошти, які просить стягнути позивач, нараховано та виплачено, як вихідну допомогу у зв'язку із звільненням із публічної служби. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у закритті провадження у справі, оскільки зазначена справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Крім того, вказувала, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати за аналогією рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року у справі № 3рп/2010, від 28 квітня 2010 року у справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010, якими надано офіційне тлумачення положенням статті 293 ЦПК України 2004 року.

Узагальнені вимоги та доводи відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року від Волоківської сільської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник зазначав про законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень, оскільки суб'єкт владних повноважень може звернутися до суду із позовом до особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності, а тому даний спір про стягнення надмірно виплачених грошових коштів, не підпадає під дію КАС України та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

31 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від

30 серпня 2017 року підлягає закриттю з огляду на наступне.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Касаційну скаргу подано і касаційне провадження за нею відкрито за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 324 ЦПК України 2004 року предметом касаційного оскарження є ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2 частини 1 статті 324 ЦПК України після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 293 ЦПК України 2004 року окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 324 ЦПК України 2004 року ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, касаційному оскарженню не підлягає.

Право на касаційне оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі окремо від рішення суду, не передбачено і чинним ЦПК України, незгода особи із зазначеною ухвалою, може бути викладена у скарзі на рішення суду ухвалене по суті спору.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах Леваж Престасьон Сервіс проти Франції від 23 жовтня

1996 року та Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ помилково відкрито касаційнепровадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування до зазначених правовідносин за аналогією рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року у справі № 3рп/2010, від 28 квітня 2010 року у справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010 є безпідставними, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм чинного цивільно-процесуального законодавства України та не спростовують висновків Верховного Суду, які відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 липня 2018 року у справі 623/3792/15-ц (провадження № 14-259цс18).

Керуючись статтею 389 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ

ИВ:

Касаційне провадження у справі за позовом Волоківської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області до ОСОБА_1 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 30 серпня 2017 року закрити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник