Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2020 року у справі №945/2356/19

Ухвала

Іменем України

02 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 945/2356/19

провадження № 61-5927ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року в справі за позовом Служби у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Служба у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Служба у справах дітей) в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила відібрати у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 неповнолітніх - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без позбавлення батьківських прав та передати дітей їх бабусі - ОСОБА_3, яка проживає у квартирі АДРЕСА_1.

Позов обґрунтовано тим, що подружжя ОСОБА_1 має чотирьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4,2005 року народження, ОСОБА_5,2005 року народження, ОСОБА_7,2010 року народження та ОСОБА_8,2013 року народження. Близнюки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - діти з інвалідністю, які мають ряд захворювань. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - діти-аутисти, з причин свого захворювання не можуть повною мірою виразити та пояснити стороннім людям все те, що з ними відбувається у родині. Незважаючи на те, що кожна дитина в цій родині має фізичні і психічні захворювання, батько дозволяє проявляти до них, а особливо до старших дітей фізичне і психологічне насильство, а матір байдуже ставиться до таких випадків, фактично приховуючи протиправні дії чоловіка. Старших хлопчиків батьки використовують в якості безоплатної робочої сили. У зв'язку з їх захворюванням діти швидко втомлюються, їм необхідний певний режим життя з мінімальним фізичним і моральним навантаженням, однак відбувається навпаки - батьки ніде не працюють, живуть за рахунок тимчасових заробітків і державної допомоги на кожну дитину з інвалідністю. На старших дітей батьки поклали усі обов'язки по господарству, турботі за молодшими дітьми, а якщо вони не справляються батько проводить над ними розправу. Від байдужості батьків діти позбавлені можливості проходити повноцінне медичне обстеження. На неодноразові пропозиції лікарів щодо надання путівок для дітей до санаторію, батьки відмовлялися, мотивуючи відмову тим, що нікому буде працювати. Подружжя неодноразово попереджалося комісією з питань захисту прав дитини при Миколаївській районній державній адміністрації щодо негативної поведінки по відношенню до своїх дітей, у зв'язку з чим у 2012 році було подано до суду позов про позбавлення відповідачів батьківських прав. За підтримки сільської ради ситуація в родині була виправлена, але на жаль не надовго. На цей час через жорсткість батька ОСОБА_7 за власною заявою знаходиться в Комунальному закладі "Миколаївській центр соціально-психологічної реабілітації дітей" Миколаївської обласної ради (далі - КЗ "Миколаївській центр соціально-психологічної реабілітації дітей") та за висновками психологів, у нього виявлено високий ризик суїцидальної поведінки та порушення соціалізації особистості. Бабуся неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 не відмовляється від надання двом старшим дітям умов проживання.

У грудні 2019 року Служба у справах дітей звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила дозволити проживання ОСОБА_4 з його бабусею - ОСОБА_3, яка проживає у квартирі АДРЕСА_1, до вирішення справи по суті.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 перебуває у КЗ "Миколаївській центр соціально-психологічної реабілітації дітей". Термін перебування неповнолітнього у зазначеному закладі повинен бути до трьох місяців. Невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та захистити законні інтереси неповнолітнього ОСОБА_4 на той випадок, коли відповідачі будуть діяти недобросовісно.

Ухвалою Миколаївського районного суду міста Миколаєва від 23 грудня 2019 року заяву про забезпечення задоволено. Вжито заходів забезпечення позову, а саме дозволено проживання ОСОБА_7 з його бабусею - ОСОБА_3, яка проживає у квартирі АДРЕСА_1, до вирішення справи по суті.

Задовольняючи заяву місцевий суд виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову в цій справі та вплинути на інтереси неповнолітнього ОСОБА_4. Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання рішення суду, яким закінчується вирішення спору по суті.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року (повний текст якої складено 24 лютого 2020 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Миколаївського районного суду міста Миколаєва від 23 грудня 2019 року - без змін.

Залишаючи судове рішення місцевого суду без змін апеляційний суд взяв до уваги, що неповнолітній ОСОБА_7 бажає проживати разом з бабусею ОСОБА_3, про що власноруч 02 грудня 2019 року написав заяву до Служби у справах дітей. ОСОБА_3 є пенсіонеркою, проживає у двокімнатній квартирі з усіма зручностями та згодна на проживання разом з нею неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_5. Враховуючи обставини щодо поведінки батька, заходи, які до нього застосовувалися раніше (притягнення до адміністративної відповідальності, наявність кримінального провадження), фізичний та психічний стан здоров'я дитини, положення Конституції України, Сімейного кодексу України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку, що цей випадок є винятковим і дозвіл на проживання неповнолітнього ОСОБА_4 у бабусі, як тимчасовий захід, може бути застосовано судом в якнайкращих інтересах дитини з метою охорони його фізичного та психічного здоров'я.

24 березня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судове рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що місцевий суд задовольняючи заяву про забезпечення позову не зазначив в чому полягає реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі, якщо неповнолітній ОСОБА_4 проживатиме разом з батьками. Застосування заходу забезпечення позову у вигляді дозволу ОСОБА_7 проживати разом з його бабусею є порушенням норм процесуального права, оскільки в дійсності воно не мало на меті забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Оскаржуваною ухвалою місцевий суд, фактично наперед вирішив ті питання, які мав вирішити при розгляді справи по суті. Він як батько вправі виховувати своїх дітей, тому син має проживати разом з ним.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 150 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали місцевого суду, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У ~law15~ роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Судами встановлено, що подружжя ОСОБА_1 має чотирьох неповнолітніх дітей та проживає в будинку АДРЕСА_2.

З 10 жовтня 2019 року ОСОБА_7 перебуває у КЗ "Миколаївській центр соціально-психологічної реабілітації дітей" за його особистим зверненням.

02 грудня 2019 року ОСОБА_7 звернувся до Служби у справах дітей із заявою, в якій зазначив, що він бажає проживати разом з бабусею ОСОБА_3

17 грудня 2019 року адміністрація КЗ "Миколаївській центр соціально-психологічної реабілітації дітей" повідомила Службу у справах дітей про те, що під час перебування ОСОБА_4 в Центрі, у дитячому колективі він звернув на себе увагу, за станом здоров'я у нього проявляється загальна фізична втомленість та слабкість, які є наслідком підвищеного нервового навантаження та напруження нервової системи. Трапляється частий головний біль, дратівливість та інші побічні явища через біль у серці та хребті, шум у вухах та світлобоязнь внаслідок чого ОСОБА_4 уникає гучних звуків та намагається залишитися на одинці.

Просила за станом здоров'я для неповнолітнього ОСОБА_7, одноособово створити сприятливі умови для його повсякденного проживання, лікування та надання йому підтримуючої терапії, що в умовах перебування Центру не уявляється можливим. ОСОБА_7 боїться повертатися додому, оскільки очікує з боку батька моральний та психічний тиск, за результатами психодіагностики у хлопця виявлений високий ризик суїцидальної поведінки, пов'язаний зі сварками між членами родини.

Спостерігається порушення соціалізації особистості. Повернення дитини у родину є недоцільним, оскільки ОСОБА_4 потребує проведення психолого-корекційної роботи та спеціалізованого медичного обстеження.

На підтвердження доводів заяви Служба у справах дітей надала постанову Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (вчинення домашнього насильства стосовно неповнолітніх дітей), а також Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02 грудня 2019 року про наявність кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 за статтею 126-1 Кримінального кодексу України (домашнє насильство).

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За положеннями статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Встановивши, що неповнолітній ОСОБА_7 під час перебування у КЗ "Миколаївській центр соціально-психологічної реабілітації дітей" у зв'язку з його поганим станом здоров'я виявив бажання проживати разом з його бабусею ОСОБА_3, яка може забезпечити сприятливі умови для покращення стану його здоров'я, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом надання неповнолітньому ОСОБА_7 дозволу на його проживання з бабусею до вирішення справи по суті.

При цьому суди правильно виходили з пріоритету забезпечення інтересів дитини, з метою охорони її психічного здоров'я.

Вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до пунктів 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, наведених у мотивувальних частинах судових рішень і не свідчать про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", пункти 37,38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії").

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року в справі за позовом Служби у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов