Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.12.2020 року у справі №452/421/17

Ухвала

01 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 452/421/17

провадження № 61-17541ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на свою користь 21 028,71 грн на відшкодування майнової шкоди та 47 541 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 23 грудня 2012 року о 12 год. 30 хв. на 49 км + 850 м автодороги Львів-Ужгород поблизу повороту до села Вістовичі Самбірського району Львівської області відбулося зіткнення автомобіля марки "Volkswagen Jettа", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, який рухався в напрямку міста Ужгорода, з належним йому автомобілем марки "DAEWOO LANOS TF 69Y", реєстраційний номер НОМЕР_2.28 грудня 2012 року слідчим суддею Галицького районного суду міста Львова було постановлено ухвалу про тимчасове утримання терміном 1 місяць автомобіля "DAEWOO LANOS TF 69Y" на території майданчика тимчасового тримання транспортних засобів, розташованого по вулиці Бісковицькій, 9 в селі Рудня Самбірського району Львівської області, який належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 07 жовтня 2013 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області ухвалено вирок у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України. Незважаючи на те, що термін законного утримання його автомобіля закінчився 28 січня 2013 року, на його неодноразові звернення, ОСОБА_2 категорично відмовився повернути його автомобіль, мотивуючи це тим, що за зберігання автомобіля на його автомайданчику він повинен сплатити кошти з розрахунку 40 гривень за кожну добу зберігання.

Такими вимогами відповідач свідомо продовжував затягувати термін перебування автомобіля на майданчику. 04 червня 2014 року він виявив розукомплектування свого автомобіля і з приводу цього звернувся до відповідача, на що той заявив, що він не охоронець і не зобов'язаний охороняти автомобіль. За вказаним фактом він звернувся до правоохоронних органів із заявою, за якою було зареєстровано кримінальне провадження. 27 листопада 2014 року він звернувся до Самбірського міськрайонного суду Львівської області із заявою про повернення його автомобіля.

За результатами розгляду його заяви Самбірський районний суд Львівської області виніс ухвалу про повернення автомобіля. Будучи законним власником автомобіля, він протягом трьох років не міг його забрати з майданчика, а забравши розкомплектований автомобіль, протягом певного часу змушений був власними силами усувати наслідки розкрадання і заміни комплектуючих частин з вини відповідача.

Порушення його права на своєчасне отримання автомобіля позбавило його права на захист майнового інтересу і він не міг розпоряджатися своєю власністю. Ці обставини протягом тривалого часу заподіювали йому душевних, психічних та фізичних страждань, внаслідок чого він неодноразово звертався до лікарів через розлади здоров'я. Йому було завдано майнової шкоди в розмірі 21 028,71 грн.

Спричинену йому моральну шкоду він оцінив у розмірі 47 541 грн за період з 28 січня 2013 року по 12 листопада 2015 року, з врахуванням прожиткового мінімуму (11 місяців 2013 року + 12 місяців 2014 року + 10,8 місяця 2015 року х 1 378
грн).

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 028,71
грн на відшкодування майнової шкоди та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

23 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення на його користь 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Ціна позову в цій справі становить 68 569,71 грн (21 028,71 грн + 47 541 грн), що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 452/421/17 є малозначною в силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Необхідність розгляду справи в касаційному порядку Гриців І. В. обґрунтував тим, що встановивши порушення його прав, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що визначний в позовній заяві розмір моральної шкоди є завищеним. Порядок відшкодування шкоди у подібних правовідносинах не врегульований спеціальним законом, тому апеляційний суд повинен був застосувати до спірних правовідносин за аналогією закону Закони України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та "Про прожитковий мінімум".

Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Тобто аналогія закону може бути застосована, якщо цивільні правовідносини не врегульовані ЦК України, іншими законами чи договором. Правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди врегульовані статтею 23 ЦК України, відповідно до частини першої якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. За таких обставин немає необхідності застосовувати до спірних правовідносин аналогію закону. Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Крім того, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд врахував роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення в постанові Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов