Історія справи

Ухвала ККС ВП від 28.05.2020 року у справі №754/10733/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 754/10733/17

провадження № 51-2469 ск 20

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І. В.,

суддів Крет Г. Р., Стефанів Н. С.,

розглянула матеріали провадження за касаційною скаргою захисника Гаврилюк Ю. І. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 рокущодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого (АДРЕСА_2,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_2 - 300 000 грн, окрім того, на її користь як законного представника неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - по 300 000 грн відповідно.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин умисного вбивства.

Як установив місцевий суд, 25 травня 2017 року о 23:00 у квартирі АДРЕСА_3 ОСОБА_1 на ґрунті особистих неприязних відносин під час сварки та бійки зі ОСОБА_5 із метою позбавлення останнього життя завдав йому ножем двох ударів у груди, а також ударів у праву надлопаткову ділянку, у шию та потиличну ділянку голови, заподіявши цим, окрім легких, тяжких тілесних ушкоджень у вигляді проникаючих колото різаних поранень грудної клітки з ушкодженням цілісності серця, від яких потерпілий помер на місці події.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, захисник Гаврилюк Ю. І. просить змінити на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), судові рішення щодо ОСОБА_1, пом'якшити засудженому захід примусу, застосувавши положення ст. 69 КК. Аргументуючи свою вимогу, скаржниця зазначає, що місцевий суд усупереч ст. 69 КК повною мірою не врахував усіх даних про особу винного та пом'якшуючих покарання обставин, а саме щирого каяття й активного сприяння розкриттю злочину. Крім того, сторона захисту не погоджується з розміром стягнутої моральної шкоди, вважає його надмірним, оскільки, на її думку, не було враховано незадовільного стану здоров'я ОСОБА_1. На переконання захисника, апеляційний суд не зважив на допущені порушення й постановив ухвалу, яка не відповідає статям 370, 419 КПК.

Мотиви Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, доведеність цього обвинувачення та юридично-правова оцінка діяння за ч. 1 ст. 115 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Призначаючи ОСОБА_1 захід примусу, місцевий суд дотримався наведених норм матеріального права.

Так, суд урахував, що вчинене засудженим кримінальне правопорушення за класифікацією відноситься до категорії особливо тяжких.

Водночас, суд узяв до уваги дані про особу винного, на які є посилання у скарзі захисника, зокрема те, що у силу ст. 89 КК ОСОБА_1 є несудимим та має позитивні характеристики. Зважив суд й на відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Разом із цим суд, з'ясувавши ставлення засудженого до вчиненого вирішив, що останній не виявив щирого каяття, а тому таке не визнав у вироку обставиною, яка пом'якшує покарання. Не встановив суд й інших, передбачених ст. 66 КК пом'якшуючих обставин. Переконливих аргументів про протилежне в поданій касаційній скарзі не міститься.

Урахувавши всі обставини, які мають праве значення при виборі заходу примусу суд, із додержанням принципу індивідуалізації призначив ОСОБА_1 покарання, наближене до мінімальних меж санкції ч. 1 ст. 115 КК.

Колегія суддів вважає неприйнятними твердження захисника про наявність достатніх підстав для застосування ст. 69 КК. Як випливає зі змісту цієї статті, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Проте з огляду на встановлений у справі характер дій засудженого наведені стороною захисту дані про особу ОСОБА_1 істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння й не можуть слугувати підставою для призначення засудженому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

Обраний ОСОБА_1 захід примусу є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Натомість доводи захисника про надмірну суворість покарання є неспроможними.

Усупереч посиланням у касаційній скарзі, заявлений потерпілою цивільний позов суд вирішив із додержанням правил глави 9 КПК та з урахуванням положень статей 22, 23, 1167, 1168 Цивільного кодексу України. Відповідно до законодавчих приписів суд виходив із засад розумності, виваженості й справедливості, узявши до уваги обсяг моральних страждань, яких через злочин та його незворотні наслідки зазнали потерпіла та діти померлого.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи з питань покарання та розміру завданої шкоди, аналогічні за змістом доводам, викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який їх ретельно перевірив й умотивовано визнав необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.

Посилання скаржниці на практику Верховного Суду не є слушними, адже висновки, наведені у зазначених стороною захисту рішеннях, ґрунтуються на обставинах справи та даних про особи винних, які є відмінними від тих, що існують у цьому кримінальному провадженні.

У касаційній скарзі захисника не міститься прийнятних й достатніх аргументів про допущення судами нижчих інстанційістотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов'язкову зміну оспорюваних рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, отже, й необхідності перевірки матеріалів кримінального провадження.

З огляду на викладене й на те, що зі скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження слід відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів

постановила:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Гаврилюк Ю. І. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

І. В. Григор'єва Г. Р. Крет Н. С. Стефанів