Історія справи

Ухвала ККС ВП від 04.08.2021 року у справі №425/1484/18

Ухвала

Іменем України

02 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 425/1484/18

провадження № 51-3695ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Бородія В. М.,

суддів Анісімова Г. М., Мазура М. В.,

розглянувши касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на ухвалу Луганського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року щодо ОСОБА_2,

встановив:

За вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 02 березня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Луганський апеляційний суд ухвалою від 22 квітня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника Брошко І. В. задоволено, а вирок місцевого суду змінено, на підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбуття покарання з іспитовим строком на 3 роки та покладено обов'язки передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1, не оспорюючи фактичних обставин справи і кваліфікації дій ОСОБА_2, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та у зв'язку з тим, що апеляційний суд безпідставно звільнив засудженого від відбуття покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК. На думку потерпілої суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про щире каяття засудженого, який формально і частково визнав свою винуватість, не взяв до уваги наслідки та обставини кримінального правопорушення, що засуджений допомоги потерпілому не надав та покинув місце злочину. Рішення суду апеляційної інстанції не вмотивовано, а призначене покарання не сприяє виправленню засудженого та запобіганню вчиненню нових злочинів.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Перевіривши викладені в касаційній скарзі доводи та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів доходить висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі, немає, враховуючи таке.

Статтею 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, відповідності призначеного покарання і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.

Доводи потерпілої щодоістотного порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону та безпідставне застосування ст. 75 КК є необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, обставин, що впливають на покарання.

Як убачається з ухвали, суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що місцевий суд, призначаючи покарання ОСОБА_2, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що належить згідно зі ст. 12 КК до злочинів середньої тяжкості та вчинений з необережності, дані про його особу, який не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, одружений, має на утриманні дитину з інвалідністю 2 групи (1998 року народження), двох онук, позашлюбну дитину, 2012 року народження, наявність міцних соціальних зв'язків, що підтверджується численними позитивними характеристиками, працює тренером-викладачем з боксу, визнав себе частково винуватим у вчиненому злочині, вибачився перед потерпілою, добровільно частково відшкодував завдані збитки в розмірі 60 000 грн, а також відсутність обставин які обтяжують покарання.

Також суд взяв до уваги дані досудової доповіді, згідно якої, ОСОБА_2 мешкає у власному будинку, має трьох дітей та двох онуків, багато часу проводить з молодими спортсменами, приймає участь у регіональних і державних змаганнях з боксу, в суспільстві характеризується як доброзичлива людина, його виправлення можливе без ізоляції від суспільства за умови здійснення нагляду та застосування соціально - виховних заходів.

Крім цього відповідно до обставин кримінального правопорушення потерпілий ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп'яніння, висловлювався нецензурною лайкою та першим штовхнув ОСОБА_2.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що місцевий суд не в повній мірі дотримався вимог закону в незастосуванні ст. 75 КК при призначенні покарання, яке має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу і призначене виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації.

Узявши до уваги обставини, які за законом мають правове значення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення винного без реального відбування покарання з іспитовим строком. Разом зі ступенем тяжкості вчиненого ОСОБА_2 діяння враховано особу винуватого, який офіційно працевлаштований, має виключно позитивні характеристики з місця роботи, проживання та громадських організацій, грамоти, подяки, не перебуває на спеціальних обліках, утримує дитину інваліда 2 групи з дитинства. Згідно з досудовою доповіддю його виправлення можливе без ізоляції від суспільства. Крім цього, суд урахував, що ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду щиро розкаявся, вибачився перед потерпілою, осудив свої протиправні дії стосовно загиблого, вживає заходи для найшвидшого відшкодування збитків.

За правилами ст. 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

Обставини кримінального правопорушення, дані про особу винного та встановлені обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на звільнення відбуття покарання з випробуванням, були повною мірою враховані судом апеляційної інстанції, а застосований захід примусу є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його м'якість.

Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано застосував до ОСОБА_2 положення ст. 75 КК, звільнивши його від відбуття покарання з іспитовим строком, зазначивши в ухвалі підстави ухвалення такого рішення.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК явно несправедливим і таким, що є недостатнім для досягнення його мети, не вбачається.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що думка потерпілої сторони про покарання має значення при вирішенні цього питання, але не є вирішальною і враховується судом в сукупності з іншими обставинами, які мають правове значення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни або скасування судового рішення, у касаційній скарзі потерпілої не наведено.

Розглядаючи матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_2, апеляційний суд дотримався вимог статей 370, 419 КПК.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків, потерпіла у касаційній скарзі не навела.

Касаційний суд вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК є законним та справедливим, воно відповідає тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

З огляду на викладене з касаційної скарги та долученої до неї копії судового рішення убачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на ухвалу Луганського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року щодо ОСОБА_2,

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

В. М. Бородій Г. М. Анісімов М. В. Мазур