Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.10.2020 року у справі №908/2605/19

УХВАЛА

22 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 908/2605/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Романчук Д. В.,

представники учасників справи:

позивача - не з'явилися,

відповідача - Амельченко М. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Курейкіної Іоланти Миколаївни

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2020 (судді: Чус О. В., Антонік С. Г., Подобєд І. М. ) і рішення Господарського суду Запорізької області від 11.12.2019 (суддя Топчій О. А.) у справі

за позовом Бердянської міської ради

до фізичної особи-підприємця Курейкіної Іоланти Миколаївни

про зобов'язання звільнити земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. У вересні 2019 року Бердянська міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача Фізичної особи - підприємця Курейкіної Іоланти Миколаївни (далі - ФОП Курейкіна І. М. ) про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0009 га, кадастровий номер 2310400000:09:004:0251, розташовану за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Свободи (в районі центрального ринку), шляхом знесення споруди (торговий кіоск) зблокованої з автобусною зупинкою з лівого боку за власний рахунок та повернути земельну ділянку за належністю Бердянській міській раді у придатному для використання стані.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 04.03.2008 припинив свою дію 01.10.2018 за закінченням строку, проте направлений відповідачеві лист від 27.09.2018 про звільнення земельної ділянки та повернення її власникові залишено без задоволення, земельну ділянку не звільнено та не повернуто власникові за актом приймання-передачі у придатному для використання стані, що стало підставою для звернення до суду.

2. У відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, ФОП Курейкіна І. М. наголошує на наявності у орендаря за договором переважного права на його поновлення на той же строк на тих же умовах. При цьому, відповідач з посиланням на положення статті 377 Цивільного кодексу України та статей 120, 125 Земельного кодексу України акцентував увагу на наявність у ФОП Курейкіної І. М. права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці.

3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.12.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
03.09.2020, позовні вимоги Бердянської міської ради задоволено, зобов'язано ФОП Курейкіну І. М. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0009 га, кадастровий номер 2310400000:09:004:0251, розташовану за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Свободи (в районі центрального ринку), шляхом знесення споруди (торговий кіоск) зблокованої з автобусною зупинкою з лівого боку за власний рахунок та повернути земельну ділянку за належністю Бердянській міській раді у придатному для використання стані.

Суди попередніх інстанцій, установивши обставини щодо закінчення строку укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки та відсутності доказів повернення земельної ділянки, дійшли висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

4. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Запорізької області від
11.12.2019 і постановою Центрального апеляційного господарського суду від
03.09.2020, ФОП Курейкіна І. М. у касаційній скарзі просить їх скасувати, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та неврахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від
14.02.2018 у справі № 725/1664/16-ц.

Так скаржник наголошує, що відповідач набув право власності на нерухомість, розташовану на спірній земельній ділянці, на підставі відповідних документів, які не визнані недійсними, і закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, не може бути підставою для обмеження права відповідача на користування такою земельною ділянкою.

5. У відзиві на касаційну скаргу Бердянська міська рада, заперечуючи проти її задоволення, наголосила, зокрема, на недоведенні скаржником розташування на спірній земельній ділянці нерухомого майна та наявності підстав для використання земельної ділянки.

6. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

8. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

9. Суди попередніх інстанцій установили, що 04.03.2008 між Бердянською міською радою (орендодавець) та ФОП Курейкіною І. М. (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування строком до 01.11.2012 земельну ділянку площею 0,0009 га (кадастровий номер 2310400000:09:004:0251) для розміщення і обслуговування автобусної зупинки з вбудованими ларьками, розташовану в м.

Бердянську Запорізької області, по вул. Свободи (в районі центрального ринку).

Між сторонами укладалися додаткові угоди, якими, зокрема, поновлювався строк дії договору. Так, згідно з додатковою угодою від 07.11.2017 строк дії договору поновлено строком до 01.10.2018.

Суди установили, що 30.08.2018 Бердянською міською радою Запорізької області прийнято рішення № 26 про відмову у поновленні договору оренди від 04.03.2008.

Згідно з пунктом 37 договору дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду (пункт 21 договору).

27.09.2018 Бердянська міська рада направила ФОП Курейкіній І. М. пропозицію вих. № 01-6477/31 з вимогою звільнити спірну земельну ділянки та повернути її Бердянській міській раді за актом прийому-передачі, відповіді на яку відповідач не надав, земельну ділянку не звільнив, орендодавцеві не повернув.

Суди також установили, що згідно з актами огляду земельної ділянки від
07.09.2018 та 03.06.2019 на земельній ділянці площею 0,0009 га (кадастровий номер undefined), розташованій за адресою: м. Бердянськ, вул.

Свободи (в районі центрального ринку) розміщено споруду (торговий кіоск), зблокований з автобусною зупинкою з лівого боку. 11.07.2019 відносно Курейкіної І. М. складено протокол № 089 про адміністративне правопорушення у зв'язку із зайняттям земельної ділянки без дозвільних документів, який відпвоідачем підписано з поясненнями, що земельна ділянка зайнята нею на підставі договору оренди землі. Згідно з постановою від 24.07.2019 № 296 ФОП Курейкіну І. М. притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 850 грн.

Бердянська міська рада 27.09.2018 (лист № 01-6477/31) повідомила ФОП Курейкіну І. М. про закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки та запропонувала у добровільному порядку звільнити земельну ділянку комунальної власності та повернути її у добровільному порядку.

Суди попередніх інстанцій також установили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.09.20149 № 179595519 на спірній земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна. ФОП Курейкіна І. М. не надала доказів реєстрації права власності на торговий кіоск як на нерухоме майно в установленому законом порядку, як не надано і доказів оскарження відмови в реєстрації.

Отже, ураховуючи положення чинного законодавства, зокрема, статті 792 Цивільного кодексу України, статей 12, 93, 124, 152, 187, 189 Земельного кодексу України, статей 13, 33, 34 Закону України "Про оренду землі" та статей 26, 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", установивши обставини щодо закінчення строку договору оренди землі, прийняття орендодавцем рішення про відмову у поновленні строку договору, доказів оскарження якого відповідач не надав, а також відсутність правових підстав зайняття відповідачем земельної ділянки, суди дійшли висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог Бердянської міської ради.

10. Як уже зазначалося, скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами положень статті 41 Конституції України, статті 377 Цивільного кодексу України, статей 120, 212 Земельного кодексу України та висновків Верховного Суду про застосування наведених норм в подібних правовідносинах, викладених у постанові від 14.02.2018 у справі № 725/1664/16-ц, щодо загального принципу цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.

ФОП Курейкіна І. М. також вважає, що суди неправильно застосували положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.04.2019 у справі № 903/847/17, оскільки залишили поза увагою, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку, а повідомлення орендодавця після закінчення строку дії договору ФОП Курейкіна не отримувала, у зв'язку вважає, що договір є поновлений на той же самий строк.

11. Дослідивши доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає таке.

12. У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 725/1664/16-ц, на незастосування висновків у якій посилається заявник касаційної скарги, за результатами розгляду позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у позові, виходив з того, що за вимогами частини 4 статті 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди та вказав, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.

Водночас у справі № 908/2605/19 суди установили обставини, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.09.20149 № 179595519 на спірній земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна; ФОП Курейкіна І. М. не надала доказів реєстрації права власності на торговий кіоск як на нерухоме майно в установленому законом порядку, як не надала доказів оскарження відмови в реєстрації.

13. У справі № 903/847/17 (постанова Верховного Суду від 11.04.2019), на неврахування висновків у якій також посилається заявник касаційної скарги, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не дотримався процедури поновлення договору оренди, зокрема, не надав до позовної заяви редакції проєкту додаткової угоди про продовження договору оренди, яка за частиною 9 статті 238 Господарського процесуального кодекс України та частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" має бути викладена у резолютивній частині судового рішення на підтвердження умов укладення відповідної угоди.

14. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Проте фактичні обставини у справі № 908/2605/19, зокрема, що договір в добровільному або судовому порядку не поновлено та відсутність на земельній ділянці нерухомого майна, суттєво відрізняються від обставин, встановлених судами у справі № 725/1664/16-ц, в якій вирішуючи спір про визнання права власності на спадкове майно (земельну ділянку), суди виходили з того, що належними відповідачами мають бути співвласники житлового будинку, а також обставин, встановлених судами у справі № 903/847/17 про визнання поновленим договору оренди де суди встановили, що позивач не дотримався процедури поновлення договору оренди, зокрема, не надав до позовної заяви редакції проєкту відповідної додаткової угоди. У всіх наведених справах також суттєво відрізняються предмет і підстави позову, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у справі № 725/1664/16-ц, справі № 903/847/17 та у справі № 908/2605/19.

15. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Курейкіної І. М. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2020 і рішення Господарського суду Запорізької області від 11.12.2019 у справі № 908/2605/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Курейкіної І. М. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2020 і рішення Господарського суду Запорізької області від 11.12.2019 у справі № 908/2605/19, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак