Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.12.2020 року у справі №904/4356/19

УХВАЛА

24 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 904/4356/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В. О.

за участю представників: АТ "НАК "Нафтогаз України" - адвоката Литвина П. В.,

АТ "Укртрансгаз" - адвоката Дудченко В. В., Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" - Лотанюк С. В., АТ "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" - адвоката Павліченко Л. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2020

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2020

та касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2020

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2020 в частині відмови у стягненні 288 992 964,41 грн

у справі № 904/4356/19

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство оператора газорозподільної системи "Криворіжгаз"

про зобов'язання повернуто майно в натурі або стягнення його вартості в сумі 288 992 964,41 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося з позовом до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" про зобов'язання повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 43245,976 тис. куб. метрів та стягнення з Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" на користь АТ "Укртрансгаз" 288 992 964,46 грн., що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 43 245,976 тис. куб. метрів та судового збору у розмірі 672 350,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2020 залучено АТ
"НАК "Нафтогаз України" до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці Позивача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2020 залучено Акціонерне товариство оператора газорозподільної системи "Криворіжгаз" до участі у справі в якості Третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці Відповідача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2020 у справі №904/4356/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2020 у справі №904/4356/19 залишено без змін.

АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами.

АТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2020 у справі № 904/4356/19; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 202, 334, 509, 626, 714, 1212, 1213 ЦК України), порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України) та з неповним з'ясування судами обставин, які мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

У касаційній скарзі підставами касаційного оскарження АТ "Укртрансгаз" зазначило пункти 1 та 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

1) судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19 від 20.12.2018 у справі № 920/169/18, від
22.03.2018 у справі № 904/2092/17, від 20.02.2018 у справі № 911/653/17, від
22.06.2018 у справі №904/5621/17 щодо застосування положень ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, а також не враховано правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17, від 12.09.2017 у справі № 826/10933/14, від 26.06.2018 у справі № 803/1362/16 щодо вчинення фактичних дій на виконання умов договору;

2) суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваній постанові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 14.05.2018 у справі №926/680/17, від 21.03.2018 у справі № 911/656/17, від 04.08.2018 у справі № 922/4187/17, від 15.05.2019 у справі № 925/1472/17, від 12.11.2019 у справі № 909/953/18, від яких, на думку скаржника, необхідно відступити, оскільки такі висновки не стосуються правовідносин щодо безпідставно набутою майна - набуття природною газу без права власності, а стосуються лише застосування норм щодо обов'язків з постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" споживачам відповідно до Розпорядження КМУ від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17".

Разом з тим, АТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2020 в частині відмови у стягненні 288 992 964,41 грн у справі № 904/4356/19 та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача 288 992 964,41 грн.

Підставами для касаційного оскарження АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає пункти 1 та 2 ч. 2 ст.287 ГПК України, а саме:

1) судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №904/4018/19, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від
18.05.2020 у справі №826/16697/17 стосовно умов, необхідних для встановлення факту постачання природного газу, а також у постановах від 28.04.2020 у справі № 826/15568/16, від 10.04.2020 у справі № 808/954/17, від 06.03.2020 у справі № 803/13/16, від 12.09.2017 у справі № 826/10933/14, від 26.06.2018 у справі № 803/1362/16 щодо вчинення фактичних дій на виконання умов договору.

2) суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваній постанові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 21.03.2018 у справі № 911/656/17, від 14.05.2018 у справі №926/680/17, від 04.08.2018 у справі № 922/4187/17 щодо правомірності застосування Розпорядження КМУ від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17", від яких, на думку скаржника, необхідно відступити, оскільки такі висновки не стосуються правовідносин щодо безпідставно набутою майна - набуття природною газу без права власності, а стосуються лише застосування норм щодо обов'язків з постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" споживачам відповідно до вказаного розпорядження.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги АТ
"НАК "Нафтогаз України" у справі № 904/4356/19 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н. Г. - головуючого (доповідача), Жукова С. В., Огородніка К. М., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 16.12.2020.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" у справі № 904/4356/19 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н. Г. - головуючого (доповідача), Жукова С. В., Огородніка К. М., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 16.12.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 904/4356/19 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від
04.11.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
10.03.2020 у справі № 904/4356/19; призначено розгляд справи за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021 на 10 год. 30 хв.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2020 касаційна скарга АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2020 в частині відмови у стягненні 288 992

964,41 грн у справі № 904/4356/19 була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 904/4356/19 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ
"НАК "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
10.03.2020 в частині відмови у стягненні 288 992 964,41 грн у справі № 904/4356/19; призначено розгляд справи за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021 на 10 год. 30 хв. ; об'єднано в одне касаційне провадження, касаційні провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" з касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" у справі № 904/4356/19.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від АТ "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" надійшли пояснення на касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз", в яких третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, просить касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
10.03.2020 у справі № 904/4356/19.

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з відзивом на касаційні скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" і АТ "Укртрансгаз", в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення у справі № 904/4356/19 залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Водночас, АТ "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" звернулось до суду касаційної інстанції з клопотаннями про закриття провадження за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" у справі № 904/4356/19, посилаючись на те, що доводи скаржників про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, та про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не відповідають дійсним обставинам справи.

У судовому засіданні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
10.02.2021 оголошено перерву до 24.02.2021,14 год 15 хв.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представників сторін та третіх осіб, перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, пояснень та відзиву на касаційні скарги, а також доводи клопотань про закриття провадження за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК " Нафтогаз України", колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження з наступних підстав.

За змістом ч.1 ст. 300 ГПК України, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій здійснюється судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках; якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, Верховний Суд розглядає доводи касаційних скарг тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження, тобто з підстав того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також розглядає доводи скаржника про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Так, щодо визначення подібності правовідносин колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від
16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

З матеріалів справи вбачається, що в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

У постанові від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, на неврахування висновків у якій послалося АТ "Укртрансгаз" та в якій предметом розгляду була вимога про повернення безпідставно набутого майна у вигляді природного газу та стягнення його вартості, Верховний Суд вказав, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій ст.ст. 234, 287, п. 4, 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

У той же час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.

Водночас, у справі, що розглядається, суди встановили відсутність у відповідача підтверджених номінацій на спірні обсяги газу у спірний період та виходили з того, що несанкціонований відбір газу, а саме без номінацій (підтвердженого обсягу газу від постачальника) при наявності договорів на постачання, транспортування та розподілення природного газу, розцінюється судом як господарська операція, яка здійснювалася в межах укладених договорів.

Отже, висновок про застосування норм ст.ст. 1212, 1213 ЦК України щодо безпідставно набутого майна у правовідносинах, які є подібними до правовідносин у цій справі, сформований Верховним Судом, і, враховуючи установлені у цій справі обставини наявності договорів про постачання природного газу з АТ "НАК " Нафтогаз України", договорів про транспортування природного газу та його розподілення, тобто наявності відповідних правових підстав, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність передбачених ст.ст. 1212, 1213 ЦК України підстав кваліфікувати спірні правовідносини як такі, що виникли з безпідставного набуття або збереження майна позивача відповідачем, а отже оскаржувані судові рішення прийняті відповідно до наведеного висновку Верховного Суду. Відтак, наведене спростовує аргументи касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" про неврахування судами позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19.

Разом з тим, як було зазначено вище, АТ "Укртрансгаз", АТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційних скаргах посилаються на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки, наведені у постановах Верховного Суду, щодо застосування положень ст.ст. 1212, 1213 ЦК України (зокрема, у справах №826/16697/17, №904/4018/19, № 920/169/18), а також стосовно необхідності підтвердження факту здійснення господарської операції вчиненням фактичних дій, а не лише укладенням договору (справи № 826/16697/17, №826/10933/14, № 803/1362/16 та ін).

Колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржників, оскільки підстави позовів у даній справі № 904/4326/19 та у вказаних справах, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, зокрема, посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, колегією суддів не приймаються, з огляду на таке.

У вказаній постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що "саме по собі ігнорування (невиконання) НАК "Нафтогаз України" визначеного обов'язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов'язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень ~law34~, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків".

Зважаючи на наведене, посилання скаржників на викладені в постанові у справі №826/16697/17 висновки не можуть розглядатися як підстави касаційного оскарження ухвалених у даній справі судових рішень, оскільки такі висновки зроблені щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставини.

Також не беруться до уваги доводи АТ "Укртрансгаз" про невідповідність оскаржених судових рішень висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від
20.12.2018 у справі № 920/169/18.

Зазначеною вище постановою справу № 920/169/18 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не було надано належної оцінки доводам учасників справи. Направлення справи на новий розгляд не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.

У справі № 920/169/18 позовні вимоги мотивовані тим, що спірні грошові кошти перераховані Відповідачці помилково із посиланням у графі призначення платежу відповідного платіжного доручення на договір, який між сторонами не укладався, чого не мало місця у цій справі, що переглядається.

Також у справі № 920/169/18 зроблено висновок, що сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору. Однак, подібний висновок не може бути застосовано при розгляді справи №911/2386/19, оскільки обставин переплати суми за зобов'язаннями, як і відсутності договірних відносин у цій справі не встановлено.

Крім того, посилання скаржників на постанову Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19 як на наявність різної правозастосовчої практики колегією суддів оцінюються критично, оскільки вказаною постановою справу № 904/4018/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області у зв'язку із тим, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Направлення справи на новий розгляд не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.

У справах № 826/16697/17, № 826/10933/14, № 826/15568/16, № 808/954/17, №803/13/16, № 803/1362/16, на які посилаються заявники касаційних скарг, предметом позовних вимог було визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення ДПІ про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість з посиланням на реальність здійснених господарських операцій на виконання умов відповідних договорів, з яким Податковий кодекс України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків.

Отже, враховуючи викладене, правовідносини у справах, на які посилаються у касаційних скаргах АТ "Укртрансгаз ", АТ "НАК "Нафтогаз України", та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки відрізняються суб'єктним складом, предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів також дійшла висновку про неподібність правовідносин у справі, що розглядається, з правовідносинами у справах № 904/2092/17, № 911/653/17, № 904/5621/17, на які посилається АТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі.

Так, предметом спору у справі № 904/4326/19 є обсяги спожитого без підтвердженої номінації природного газу та його вартість. Водночас, у справі № 911/653/17 предметом спору були суми компенсації Оператору ГРМ (позивачу) вартості небалансу природного газу через несанкціонований відбір природного газу; у справах № 904/2092/17, № 904/5621/17 - дії з направлення повідомлень/актів про припинення газопостачання та вимоги відновити газопостачання, що припинене з підстав відсутності підтвердженої номінації на природний газ у заявленому періоді.

Отже, неоднаковість предметів позовів у справах № 904/2092/17, № 911/653/17 та №904/5621/17 з позовом у справі № 904/4326/19, відповідна відмінність підстав позовів та суб'єктного складу у спорах у вказаних справах від підстав та суб'єктного складу у справі, що розглядається, обумовило неоднакове правове регулювання правовідносин у наведених справах із правовідносинами у справі № 904/4326/19, та, відповідно, і неподібність правовідносин у справах № 904/2092/17, № 911/653/17 та № 904/5621/17 з правовідносинами у даній справі.

Також не приймаються колегією суддів доводи АТ "НАК Нафтогаз" щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від
29.11.2019 у справі № 914/2267/18, з огляду на те, що правовий висновок у цих справах, не доводить наявності неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у цих справах та у справі № 904/4356/19 різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

За таких обставин, скаржниками у касаційних скаргах не підтверджено необхідності врахування господарськими судами у справі № 904/4356/19 висновків Верховного Суду, викладених у відповідних постановах у справах № 826/16697/17, №904/4018/19, № 826/10933/14, № 803/1362/16, № 920/169/18, № 904/2092/17, № 911/653/17, № 904/5621/17, № 826/15568/16, № 808/594/17, № 803/13/16, № 914/2267/18, № 905/49/15, оскільки не доведено подібності відповідних правовідносин.

При цьому, розглянувши доводи касаційних скарг в частині обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (п. 2 ч.2 ст. 287 ГПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 926/680/17, від 21.03.2018 у справі № 911/656/17, від 04.08.2018 у справі № 922/4187/17, від 15.05.2019 у справі № 925/1472/17, від 12.11.2019 у справі № 909/953/18.

Виходячи з аналізу суб'єктного складу правовідносин, які досліджувались судами у зазначених справах, однією з сторін у зазначених справах є АТ "НАК "Нафтогаз України". Водночас, суди, надаючи правову оцінку правовідносинам, які склались між АТ "НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками правовідносин, встановили, що такі правовідносини підлягають регулюванню положеннями розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року".

У справі № 904/4356/19 одним з учасників правовідносин, які виникли щодо постачання газу, також є АТ "НАК "Нафтогаз України", а зазначені відносини виникли у період дії положень розпорядження Кабінету Міністрів України від
05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", якими прямо встановлено обов'язок АТ "НАК "Нафтогаз України" видавати номінації, а відсутність таких номінацій прямо впливає на оцінку правовідносин, які виникають у сфері постачання газу у період дії зазначеного розпорядження.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 925/1472/17 за позовом ПАТ по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" до Кам'янського комунального підприємства теплових мереж, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - АТ "НАК "Нафтогаз України", АТ "Укртрансгаз" про стягнення 808 731,78 грн компенсації за несанкціонований відбір природного газу, вже було викладено висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, які виникли у справі № 904/4356/19.

Верховним Судом зазначено, що виникнення у оператора ГРМ неврегульованого небалансу обсягів природного газу за березень 2017 року відбулося внаслідок саме дій АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо ненадання відповідачу номінацій на плановий обсяг газу на цей період. Проте вказана обставина не звільняє АТ "НАК "Нафтогаз України" від обов'язку постачати природний газ відповідачу, як споживачу за укладеними між ними договорами про постачання природного газу. При цьому планові обсяги постачання природного газу були визначені сторонами в договорі і перевищення таких обсягів відповідачем не допущено, а отже дії Кам'янського комунального підприємства теплових мереж не можуть бути кваліфіковані як несанкціонований відбір природного газу.

Крім того, аналогічний висновок Верховного Суду викладено у постанові від
12.11.2019 у справі № 909/953/18. Верховний суд зазначив, що відповідно до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017 року" на АТ "НАК "Нафтогаз України" покладено обов'язок видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям, ще на початку опалювального сезону.

У постанові суд вказав, що видача номінацій теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними і АТ "НАК "Нафтогаз України" та постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, є не правом, а обов'язком АТ "НАК "Нафтогаз України".

Також, у відповідних постановах у справах №926/680/17, №911/656/17 Верховним Судом зазначено, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від
05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017" для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року (далі - опалювальний сезон) було доручено видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 №357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" та з дотриманням принципу недискримінації.

Отже, застосовані апеляційним судом висновки у оскаржуваній постанові в частині аналізу Верховним Судом розпорядження КМУ від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17" щодо обов'язків з постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" є релевантними для цієї справи, а також узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові 25.02.2020 у справі №905/2248/18 про наявність обов'язку видавати номінації АТ "НАК "Нафтогаз України", що є однією з гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон.

За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеними у постановах у названих справах, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі спеціальних підзаконних нормативних актів, якими є Положення та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", було зобов'язане видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, і це є обов'язком ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а не правом.

Враховуючи наведене, розглянувши доводи касаційних скарг АТ "Укртрансгаз" та АТ
"НАК "Нафтогаз" в частині обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (п.2 ч.2 ст. 287 ГПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №926/680/17, від
21.03.2018 у справі № 911/656/17, від 04.08.2018 у справі № 922/4187/17, від
15.05.2019 у справі № 925/1472/17, від 12.11.2019 у справі №909/953/18.

Разом з тим, досліджуючи доводи касаційних скарг, Верховний Суд звертає увагу, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27,20.05.2010).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v.

Ireland), заява № 6289/73, § 24,09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43,15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v.

Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the
United Kingdom", заява № 9562/81, § 56,02.03.1987.

Також, Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v.

Ukraine"). Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Водночас, процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Також, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначені норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Враховуючи викладене та оскільки доводи скаржників про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, а підстави для відступлення від висновку Верховного Суду, відповідно до якого суд апеляційної інстанції судове рішення, відсутні, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від
04.11.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
10.03.2020 у справі № 904/4356/19 підлягає закриттю на підставі пунктів 4, 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 234, 287, п. 4, 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
10.03.2020 у справі № 904/4356/19 - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н. Г.

Судді Жуков С. В.

Огороднік К. М.