Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.09.2020 року у справі №643/412/20

УХВАЛА

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 643/412/20

адміністративне провадження № К/9901/21640/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н. М.,

суддів - Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2020 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №643/412/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання незаконним та скасування висновку та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Суть справи

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, у якому просив:

- визнати незаконним висновок Головного управління Держпраці у Харківській області, зазначений в листі № К-448/02.02/12-08/5491 від 21 травня 2019 року, про здійснення виплат ОСОБА_1 заробітної плати за жовтень, листопад, грудень 2018 року та скасувати його;

- зобов'язати Головне управління Держпраці у Харківській області призначити та провести нову ретельну позапланову інспекційну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питання невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за жовтень, листопад, грудень 2018 року.

Харківський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 7 квітня 2020 року, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року, відмовив у задоволенні позову.

Суди встановили, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із прийняттям Головним управлінням Держпраці у Харківській області висновку, що зазначений в листі № К-448/02.02/12-08/5491 від 21 травня 2019 року, про здійснення виплат ОСОБА_1 заробітної плати за жовтень, листопад, грудень 2018 року.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що в листі №К-448/02.02/12-08/549 від 21 травня 2019 року відповідач повідомив позивача про те, що 14 травня 2019 року Шостим апеляційним адміністративним судом України прийнято постанову у судовій справі №826/8917/17, якою задоволено позов підприємців та визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2019 року №295 "Про деякі питання реалізації статті 295 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". У зв'язку з вищевикладеним, розгляд звернення ОСОБА_1 зупинено на час врегулювання питання процедури здійснення органами Держпраці державних заходів контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю. Захід державного контролю на підставі звернення позивача буде проведено після надання роз'яснень з цього приводу Центральним апаратом Держпраці та визначенням порядку дій посадовими особами для здійснення контрольних повноважень; за результатами буде повідомлено додатково, поза межами термінів визначених Законом України "Про звернення громадян".

При цьому, судами встановлено, що жодного висновку у оскаржуваному листі стосовно здійснення виплат ОСОБА_1 заробітної плати за жовтень, листопад, грудень 2018 року Головним управлінням Держпраці у Харківській області не зроблено, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним висновку Головного управління Держпраці у Харківській області, зазначеного у листі №К-448/02.02/12-08/5491 від 21 травня 2019 року, про здійснення виплат ОСОБА_1 заробітних плат за жовтень, листопад, грудень 2018 року та його скасування.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2020 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №643/412/20.

Ознайомившись з доводами касаційної скарги, Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 КАС України.

Водночас, за пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України не оскаржуються у касаційному порядку судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відкриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції вирішив здійснювати розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак ухвалені у цій справі судові рішення не оскаржуються у касаційному порядку, за винятком зазначених вище випадків.

Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес, або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення для відповідача, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння і застосування права для сторін спору.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2020 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №643/412/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання незаконним та скасування висновку та зобов'язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.........................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду