Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.04.2021 року у справі №400/251/20

УХВАЛА

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 400/251/20

адміністративне провадження № К/9901/12792/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі №400/251/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2062 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини А2062, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача в частині невиплати йому компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2019рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби
29.07.2019 року;

- стягнути з Військової частини А2062 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2019р. р. в сумі 42 232,4 грн. ;

- стягнути з відповідача середній заробіток за період з 30.07.2019 року по день фактичного розрахунку, з розрахунку 603,32 грн. за календарний день, але не менше середньомісячного грошового забезпечення, яке було на момент звільнення та складало 18703,1 грн. за календарний місяць;

- зобов'язати Військову частину А2062 у десятиденний строк з дня набрання рішенням законної сили подати до суду звіт про його виконання.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини А2062 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.07.2019 року. Зобов'язано Військову частину А2062 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.07.2019 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивачем подано касаційну скаргу, яка надійшла до суду касаційної інстанції 12 квітня 2021 року.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 50 Закону України "Про запобігання корупції" не встановлено.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом розгляду даної справи стосується визнання протиправними дій відповідача в частині невиплати йому компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2019рр., стягнення такої компенсації, стягнення середнього заробітку за період з 30.07.2019 року по день фактичного розрахунку, з розрахунку 603,32 грн. за календарний день, але не менше середньомісячного грошового забезпечення, яке було на момент звільнення та складало 18703,1 грн. за календарний місяць.

Миколаївський окружний адміністративний суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак ухвалені у цій справі судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.

Поруч з цим, скаржник зазначає, що дана справа становить значний суспільний інтерес.

Разом з цим, оцінюючи зазначені відповідачем в касаційній скарзі мотиви та доводи, Верховний Суд виходить із того, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.

Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин, а доводи касаційної скарги стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Крім того, посилання заявника на неврахування судами правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №638/9697/17 та від 05 березня 2021 року у справі №120/3276/19-а, у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 не можуть братись до уваги з огляду на таке.

Верховний Суд звертає увагу, що посилання на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, оскільки у цьому пункті мова йде лише про постанови Верховного Суду, у яких викладався висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо посилань скаржника на постанови Верховного Суду варто зауважити, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справі №810/451/17 відповідачем була Державна фіскальна служба України, у справі № 638/9697/17 - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а основні позовні вимоги у справі №120/3276/19-а стосувались нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Відтак, правовідносини у зазначених скаржником справах та у справі №400/251/20 не є подібними.

Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною rationemateriae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію rationevaloris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України, Верховний Суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі №400/251/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2062 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. ГубськаСудді М. В. Білак Ж. М. Мельник-Томенко