Історія справи

Ухвала ВП ВС від 10.09.2019 року у справі №9901/452/19
Ухвала КАС ВП від 20.08.2019 року у справі №9901/452/19

УХВАЛА

19 серпня 2019 року

Київ

справа №9901/452/19

адміністративне провадження №П/9901/452/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бучик А. Ю., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, Верховної Ради України, Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (надалі по тексту - ІСТЕ СБУ) № 9 від 04.02.2019 "Про призначення службової перевірки";

- визнати протиправним та скасувати наказ ІСТЕ СБУ № 10 від 04.02.2019 "Про призначення службової перевірки";

- визнати протиправним та скасувати наказ ІСТЕ СБУ №96-ос ДСК "Про скасування преміювання" від 24.05.2019;

- визнати протиправними дії ІСТЕ СБУ щодо видання наказів ІСТЕ СБУ №9 від
04.02.2019 та №10 від 04.02.2019 ІСТЕ СБУ, №96-ос ДСК від 24.05.2019 та зобов'язання ІСТЕ СБУ їх скасувати та утримуватися в подальшому від порушень прав, свобод та інтересів військовослужбовців ІСТЕ СБУ в частині видання наказів про проведення службових перевірок стосовно військовослужбовців ІСТЕ СБУ та безпідставного зниження рівня грошового забезпечення військовослужбовців ІСТЕ СБУ;

- визнати протиправними дії ІСТЕ СБУ з надання наказам ІСТЕ СБУ №51-ос ДСК від
13.03.2019, №55-ос ДСК від 19.03.2019, №93-ос ДСК від 17.05.2019, №96-ос ДСК від
24.05.2019 грифу "Для службового користування" та зобов'язати ІСТЕ СБУ зняти гриф обмеження доступу з зазначених документів (інформації) та в подальшому утримуватися від неправомірного (незаконного) обмеження доступу до відповідної інформації;

- витребувати від ІСТЕ СБУ вищезазначені документи з грифом "Для службового користування" та іншу інформацію з обмеженим доступом що може стосуватися оскаржуваних позивачем рішень (актів) ІСТЕ СБУ та використати їх у якості доказів;

- зобов'язати ІСТЕ СБУ відшкодувати позивачеві шкоду, заподіяну протиправними діями та оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю ІСТЕ СБУ, шляхом встановлення та визнання ціну позову у розмірі 9 999 грн. 99 коп. та зобов'язати ІСТЕ СБУ в порядку регресу стягнути ці кошти з посадових та службових осіб ІСТЕ СБУ, винних в порушенні його прав, свобод та законних інтересів;

- визнати протиправними дії Служби безпеки України (надалі по тексту - СБУ) щодо перевірки скарг позивача, керуючись Законом України "Про звернення громадян", зобов'язати СБУ утриматись від перевірок скарг військовослужбовців СБУ керуючись Законом України "Про звернення громадян" та зобов'язати СБУ здійснювати перевірку скарг військовослужбовців СБУ, що стосуються проходження ними військової служби відповідно до вимог Статутів Збройних Сил України;

- визнати інформацію, викладену в доповідній записці помічника Голови СБУ - начальника ГІ СБУ №3/3-1643 ДСК від 26.04.2019, недостовірною у зв'язку з порушенням порядку розгляду скарг військовослужбовців;

- визнати протиправними дії СБУ з накладання дисциплінарного стягнення на позивача на підставі доповідної записки помічника Голови СБУ - начальника ГІ СБУ №3/3-1643 ДСК від 26.04.2019, підготовленої за результатом розгляду скарг позивача та дії ІСТЕ СБУ з порушенням чинного законодавства;

- визнати протиправними дії СБУ щодо видання наказу Голови СБУ №569-ос ДСК від
03.05.2019 "Про накладання дисциплінарного стягнення" (в частині пункту 2 та пункту 3) та зобов'язати СБУ скасувати пункт 2 та 3 наказу Голови СБУ №569-ос ДСК від 03.05.2019 та змінити назву цього наказу на "Щодо зняття дисциплінарного стягнення";

- визнати протиправними та скасувати положення (пункт 2 та пункт 3) наказу Голови СБУ №569-ос ДСК від 03.05.2019;

- визнати протиправними дії СБУ з надання офіційній відповіді за результатом розгляду скарг позивача (лист ГІ СБУ №3/3-1645 ДСК від 26.04.2019), доповідній записці помічника Голови СБУ - начальника ГІ СБУ №3/3-1643 ДСК від 26.04.2019, підготовленої за результатом розгляду скарг позивача та наказу Голови СБУ №569-ос ДСК від 03.05.2019 грифу "Для службового користування" та зобов'язати СБУ зняти гриф обмеження доступу до зазначених документів та в подальшому утримуватися від неправомірного (незаконного) обмеження на доступ до відповідної інформації;

- визнати протиправними та нечинними положення наказу Центрального управління СБУ №45 від 04.02.2016 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок стосовно військовослужбовців Служби безпеки України" в частині проведення службових перевірок стосовно військовослужбовців Служби безпеки України;

- витребувати від СБУ вищезазначені документи з грифом "Для службового користування" та іншу інформацію з обмеженим доступом що може стосуватися оскаржуваних позивачем рішень (актів), дій СБУ та використати їх у якості доказів;

- зобов'язати СБУ відшкодувати позивачеві шкоду, заподіяну оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю СБУ шляхом встановлення та визнання ціну позову у розмірі 99 999 грн. 99 коп. та зобов'язати СБУ в порядку регресу стягнути ці кошти з посадових та службових осіб СБУ винних в порушенні прав, свобод та законних інтересів позивача;

- визнати бездіяльність Верховної Ради України щодо не створення відповідно до статті 89 Конституції України та статті 6 Закону України "Про національну безпеку України" комітету Верховної Ради України, до повноважень якого належить забезпечення контрольних функцій Верховної Ради України за діяльністю державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів вимог Конституції України щодо забезпечення національної безпеки протиправною та зобов'язати Верховну Раду України вжити дієвих та невідкладних заходів щодо створення зазначеного комітету.

За приписами частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим КАС України (пункт 3); належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності (пункт 4); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених КАС України (пункт 6).

З'ясовуючи питання про дотримання позивачем правил підсудності, враховано наступне.

Відповідно до частини 3 статті 27 КАС України, норми якої регулюють випадки виключної підсудності, підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається частини 3 статті 27 КАС України.

Відповідно до частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії України визначено ст. 266 КАС України.

Так, згідно ч. 1 ст. 266 КАС України вказано, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;

2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 КАС України визначено, що адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.

Таким чином, положеннями наведених норм визначено вичерпний перелік суб'єктів, акти, дії чи бездіяльність яких може бути оскаржена до Верховного Суду як суду першої інстанції.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, Служби безпеки України та Верховної Ради України.

При цьому, до виключної підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції належать позовні вимоги лише в частині, що стосуються вимог до Верховної Ради України.

Позовні вимоги стосовно інших суб'єктів, з вимогами до яких звернувся позивач, до підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції Кодексом адміністративного судочинства України не віднесено.

Відповідно до частини 1 статті 172 КАС в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина 5 статті 172 КАС).

Пунктом 6 частини 4 статті 169 КАС передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень Пунктом 6 частини 4 статті 169 КАС ).

За частиною 6 статті 172 КАС суд вправі за клопотанням учасника або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Отже, визначальною умовою для роз'єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз'єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Зазначений припис спрямований на те, щоб суб'єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте, таке роз'єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.

Указаному кореспондує припис абзацу другого частини 6 статті 172 КАС, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.

КАС імперативно врегульовує питання підсудності адміністративних справ, і певні категорії, які можуть розглядатися Верховним Судом, не підлягають розгляду іншими адміністративними судами у разі об'єднання у позові вимог, що хоча і пов'язані між собою, але їх розгляд віднесено до підвідомчості інших адміністративних судів першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.08.2019 у справі 9901/430/19 вказала, що при вирішенні питання про повернення позовної заяви на підставі п.6 ч. 4 ст. 169 КАС України слід встановити, чи не є встановлені у КАС обмеження права позивача на звернення до суду свавільними, чи переслідує таке обмеження легітимну мету, чи не порушується пропорційність між метою, яка переслідується, та встановленим обмеженням.

У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно з принципом правової визначеності позивачі мають знати наслідки об'єднання ними позовних вимог, які не можуть розглядатися Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, та передбачати наслідки дій з об'єднання в одному позові вимог, для яких у такому поєднанні вказаний суд не є судом, встановленим законом.

Внаслідок власних помилок і допущених порушень норм процесуального права об'єднанням в одному позові вимог, які у такому поєднанні непідсудні Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду, жодне розумне очікування на розгляд такого позову не могло виникнути у позивачів.

Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у справі, яка розглядається, позивачі мотивують вимоги необхідністю захисту не їхніх прав чи інтересів, а суспільного інтересу щодо встановлення справедливих результатів виборів, тоді як завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів конкретних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а не прав усього народу.

Враховуючи вказане, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що право позивачів на звернення до суду із заявленими вимогами не було поставлене під загрозу ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 серпня 2019 року. З огляду на передбачуваність для позивачів наслідків їхніх помилкових дій з об'єднання в одній позовній заяві вимог, для розгляду яких Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не є судом, встановленим законом, суть права позивачів на звернення до суду не була нівельована поверненням їм позовної заяви, а дії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду є пропорційними відповідній меті та не є свавільними.

Суд зазначає, що позивач у даній справі заявляючи позовні вимоги до Верховної Ради України, мотивував вимоги необхідністю захисту не його прав чи інтересів, а суспільного інтересу щодо належного забезпечення контрольних функцій Верховної Ради України за діяльністю державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів задля дотримання вимог Конституції України щодо забезпечення національної безпеки.

Таким чином, враховуючи обґрунтування позовної заяви у даній справі, підстави для роз'єднання позовних вимог на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 172 КАС України, відсутні.

З огляду на викладене, позовна заява підлягає поверненню позивачам з усіма доданими до неї документами, оскільки позивачами у позовній заяві об'єднані вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Керуючись статтями 169, 171, 172, 243, 248, 256, 273, 278 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, Служби безпеки України, Верховної Ради України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії повернути позивачам з усіма доданими до неї документами.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду у дводенний строк з дня її постановлення.

Суддя: А. Ю. Бучик