Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.07.2018 року у справі №9901/665/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року

Київ

справа №9901/665/18

адміністративне провадження №П/9901/665/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Білоуса О. В.

суддів: Гімона М. М. Желтобрюх І. Л., Смоковича М. І., Усенко Є. А.,

секретар судового засідання - Носенко Л. О.,

за участю: представника позивача - Лясковця О. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій неправомірними, визнання незаконним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання дій неправомірними, визнання незаконним та скасування рішення ВККС від 30 травня 2018 року №822/ко-18 про невідповідність судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, з-поміж іншого, зазначила, що оскаржуване рішення Комісії є невмотивованим, оскільки замість вказівки на мотиви його ухвалення в рішенні лише перелічені засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. У рішенні не зазначено, за яким саме критерієм/ми позивач не відповідає займаній посаді, не наведено жодної аргументації щодо рівня встановлених балів.

У судовому засіданні 9 липня 2020 року представник позивача на питання суду повідомив, що оскаржуване рішення Комісії порушує права його довірителя, однак не буде вже предметом розгляду на засідання Вищої ради правосуддя, оскільки позивач є суддею у відставці. При цьому, представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 оскаржуючи дії та рішення ВККС хоче констатувати протиправність рішення ВККС за наслідками проведення оцінювання і такий юридичний спір має бути розглянутий судом.

Також представник позивача підтвердив, що ухвалою Вищої ради правосуддя від 29 серпня 2019 року подання з рекомендацією ВКСС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду залишено без розгляду, оскільки на той час рішенням ВРП від 13 серпня 2019 року її вже було звільнено у відставку.

Суд заслухав пояснення представника позивача, з'ясував обставини, на які посилаються учасники справи, обґрунтовуючи свою позицію, встановив таке.

Указом Президента України від 15 жовтня 2001 року №975/2001 "Про призначення суддів" ОСОБА_2 призначено на посаду судді Павлоградського міського суду Дніпропетровської області строком на 5 років.

Указом Президента України від 23 березня 2004 року №358/2004 "позивача переведено на посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Постановою Верховної Ради України від 8 лютого 2007 року №625-V "Про обрання суддів" ОСОБА_2 обрано на посаду судді вказаного суду безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2009 року №1405-IV "Про обрання суддів" ОСОБА_2 обрано суддею Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Рішенням від 20 жовтня 2017 року №106/зп-17 ВККС України, відповідно до пункту 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law21~), призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді. Серед них - суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1. Тим самим рішенням запроваджено тестування морально-психологічних якостей і загальних здібностей суддів під час їх кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.

Відповідно до рішення Комісії від 29 січня 2018 року № 7/зп-18, проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, призначеного згідно з рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17, для ОСОБА_1 призначено на 21 лютого 2018 року.

У тому самому рішенні Комісія визначила, зокрема, таку черговість стадій складення іспиту: перша стадія - анонімне письмове тестування; друга стадія - виконання практичного завдання. Комісія встановила також, що мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

Рішенням від 16 березня 2018 року № 53/зп-18 Комісія затвердила кодовані і декодовані результати складеного суддями 21 лютого 2018 року іспиту та вирішила питання про допуск до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів, які набрали необхідну мінімальну кількість балів.

Відповідно до інформації з додатків №1 та №2 до рішення ВККС України від 13 березня 2018 року № 53/зп-18 (витяги з яких є у матеріалах справи), за результатами етапу "Іспит" у межах кваліфікаційного оцінювання суддів, призначеного на підставі рішення ВККС України від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17, суддя ОСОБА_1 набрала: 83,7 балів - за складення анонімного письмового тестування і 69 балів - за виконання практичного завдання; всього - 152,7 бала.

З огляду на те, що набрана позивачем кількість балів є вищою за мінімально допустимий бал іспиту, визначеного рішенням Комісії від 29 січня 2018 року № 7/зп-18, її допустили до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання - "Дослідження досьє і проведення співбесіди".

ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Зокрема, за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя набрала 361,7 бала. За критерієм професійної етики суддя набрала 95 балів.

За критерієм доброчесності суддя набрала 95 балів.

За результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 набрала 551,7 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.

Співбесіди із суддею ОСОБА_2 (в межах кваліфікаційного оцінювання) відбулися 10 квітня та 30 травня 2018 року і за наслідками дослідження та обговорення її суддівського досьє Комісія ухвалила спірне Рішення, яким:

визначила, що суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 551,7 бала;

визнала суддю Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 такою, що не відповідає займаній посаді;

рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення з посади судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2

29 липня 2019 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява судді ОСОБА_2 про звільнення з посади судді у відставку.

За результатами розгляду зазначеної заяви Вища рада правосуддя рішенням від 13 серпня 2019 року №2105/0/15-19 звільнила ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку (http://www. vru. gov. ua/act/19065).

22 жовтня 2018 року до Вищої ради правосуддя за вхідним №8860/0/8-18 надійшло подання з рекомендацією ВККС України від 21 вересня 2018 року №1659/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Вищої ради правосуддя від 29 серпня 2019 року №2288/0/15-19 залишено без розгляду подання від 22 жовтня 2018 року №21-5604/18 з рекомендацією ВККС від 21 вересня 2018 року №1659/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України (http://www. vru. gov. ua/act/19248), що також підтверджено в судовому засіданні представником позивача.

Отже, проаналізувавши обставини справи і з'ясувавши предмет позову, колегія суддів приходить до висновку, що провадження у цій справі підлягає закриттю. До такого висновку суд дійшов з наступного.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності ~law22~, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law23~ встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями ВККС України в порядку, визначеному ~law24~. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС України.

Згідно зі ~law25~ кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: рішення ВККС України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.

На виконання вимог ~law26~ Комісія рішенням від 3 листопада 2016 року затвердила Положення №143/зп-16, а рішенням від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16 - Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 34 розділу ІІІ Положення №143/зп-16 рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Зокрема, у мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені ~law27~ підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення. Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.

Пунктами 10 та 11 розділу V Положення №143/зп-16 встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді.

Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.

За ~law28~ за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС України ухвалює одне з рішень, визначених ~law29~. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

У ~law30~ передбачено, що кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС України. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються ВККС України. Тестові та практичні завдання іспиту складаються з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. ВККС України зобов'язана забезпечити прозорість іспиту. На кожному етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми будь-які заінтересовані особи.

Відповідно до ~law31~ Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до ~law32~ рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Згідно з ~law33~ рішення ВККС України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених ~law34~, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Також у частині 2 статті 55 Конституції України зазначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Даючи офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказав, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту".

Також у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1 , 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У цій справі аналізуючи доводи представника позивача про негативні психологічні переживання після прийняття оскаржуваного рішення, то колегія суддів звертає увагу, що позивачем не заявлено вимог про відшкодування моральної шкоди у цьому позові, а тому суд не може вирішувати питання наслідків такого рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 з 13 серпня 2019 року є суддею у відставці і оскаржуване рішення ВККС України з рекомендацією про її звільнення з посади судді ухвалою ВРП від 29 серпня 2019 року залишено без розгляду і в подальшому не буде актуалізовано через рішення Вищої ради правосуддя, а підстави оскаржуваних дій відповідача лише зводяться до незгоди з рішенням ВККС, то на день розгляду цієї справи у суді, ні оскаржувані дії, ні оскаржуване рішення не створюють для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків. Протилежного в ході розгляду цієї справи позивач та її представник не зазначали.

Отже, беручи до уваги встановлені обставини справи і відповідні їм правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що провадження в цій справі треба закрити.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ужите в цій нормі формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення.

При цьому, обов'язковою передумовою звернення до адміністративного суду є факт наявності порушеного права, свободи або законного інтересу особи, яка звертається з позовом.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення ВККС України є тим рішенням, яке не порушує прав, свобод або законних інтересів позивача станом на час розгляду цієї справи. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів критично ставиться до доводів представника позивача про неможливість закриття провадження у справі на стадії дослідження доказів, оскільки КАС України не містить будь-яких обмежень щодо такої процесуальної дії на цій стадії.

Частиною 1 статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої Частиною 1 статті 239 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У цій справі такої потреби немає, адже мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки помилкове звернення суб'єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.

Керуючись статтями 183, 238, 241, 242, 243, 248, 250, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій неправомірними, визнання незаконним та скасування рішення - закрити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали виготовлено 14 липня 2020 року.

Головуючий суддя О. В. Білоус

Судді М. М. Гімон

І. Л. Желтобрюх

М. І. Смокович

Є. А. Усенко