Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.03.2021 року у справі №850/6/19

УХВАЛА

16 квітня 2021 року

Київ

справа №850/6/19

адміністративне провадження №А/9901/15/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бевзенка В. М. (далі - Cуд) перевіривши матеріали апеляційної скарги Керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 850/6/19 за адміністративним позовом Маріупольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-сервіс компані" про примусове відчуження об'єкту нерухомого майна для суспільних потреб,

ВСТАНОВИВ:

24 квітня 2019 року Маріупольська міська рада (далі - позивач) звернулася до Першого апеляційного адміністративного суду (як до суду першої інстанції) з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-сервіс компані" (далі - відповідач) про примусове відчуження об'єкту нерухомого майна для суспільних потреб.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року затверджено примирення сторін у цій справі.

Цією ж ухвалою Перший апеляційний адміністративний суд закрив провадження у справі № 850/6/19 за позовом Маріупольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-сервіс компані" про примусове відчуження об'єкту нерухомого майна для суспільних потреб.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 02 березня 2021 року Керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (як до суду апеляційної інстанції) з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у затвердженні примирення сторін та спрямувати справу для подальшого розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року апеляційну скаргу Керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 850/6/19 за адміністративним позовом Маріупольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-сервіс компані" про примусове відчуження об'єкту нерухомого майна для суспільних потреб, залишено без руху та запропоновано усунути вказані недоліки апеляційної скарги шляхом подання до апеляційного суду:

- підтвердження наявності адміністративної процесуальної дієздатності на звернення до Верховного Суду з апеляційного скаргою в інтересах держави, зокрема належних та допустимих доказів саме не здійснення чи неналежного здійснення Маріупольською міською радою Донецької області своїх повноважень, а також підтвердження повідомлення її про здійснення апеляційного оскарження ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року Керівником Маріупольської місцевої прокуратури №1 згідно із приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

- заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та надання відповідних доказів на їх підтвердження.

На виконання вимог ухвали Суду апелянтом надано заяву з обґрунтуванням власної позиції від 30.03.2021 № 55-378 вих.21 де зазначено, зокрема, таке.

Згідно із частиною статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 5 статті 16, пунктом 30 статті 26, частинами 5, 6, 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Вказує, що відповідно до статей 42, 49, 50, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міському голові або секретарю міської ради надані повноваження щодо зупинення рішень міської ради, а депутатам міської ради представляти інтереси всієї територіальної громади, мати всю повноту прав, що забезпечують їх активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, нести обов'язки перед виборцями, радою та її органами, виконувати їх доручення.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Маріупольська міська рада.

Територіальна громада міста Маріуполя, як власник спірного об'єкту нерухомості, делегує міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені в її інтересах, виключно у спосіб та в межах повноважень передбачених законодавством.

Тобто, воля територіальної громади, як власника, може виражатись лише у таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

А тому, здійснення міською радою права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади.

На думку скаржника, Маріупольська міська рада приймаючи рішення від 19.10.2020 року № 7/58-5847 "Про розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-сервіс компані" про надання згоди на укладання мирової угоди" порушила процедуру надання в оренду земельної ділянки, передбачену Земельним кодексом України.

Водночас, керівництво міської ради, яке повинно виступати фільтром не скористалось повноваженнями настатей 42, 49, 50, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Зазначає, що відповідно до статті 131-1 Конституції України, статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 КАС України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Вважає, що "суспільним ", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою скасування ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від
27.01.2021 у справі № 850/6/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у затвердженні примирення сторін є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності.

Суд звертає увагу, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування конституційної норми (стаття 131-1 Конституції України) є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України).

Аналіз ~law19~ дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Врахувавши наведене, Судом також враховується і те, що звертаючись з позовом за захистом інтересів держави, прокурор має довести: наявність інтересів держави, які порушені; наявність підстав для представницьких функцій у випадках невиконання або неналежного виконання своїх повноважень органами державної влади (місцевого самоврядування), які наділені такими функціями у відповідних правовідносинах або, в разі відсутності відповідного органу.

У даній апеляційній скарзі, скаржник обґрунтовуючи наявність інтересів держави вказує, що звернення прокурора до суду з цією скаргою зумовлено необхідністю захисту інтересів держави, зокрема, територіальної громади м. Маріуполя, оскільки Маріупольською міською радою, на думку скаржника, при прийнятті рішення від 19.10.2020 року № 7/58/5847 "Про розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-сервіс компані" про надання згоди на укладання мирової угоди" не дотримано передбаченого законом порядку передання в оренду земельної ділянки.

За таких обставин вважає, що ухвала Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 850/6/19 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у затвердженні примирення сторін та спрямуванням справи для подальшого розгляду

Водночас, при обґрунтуванні представницьких функцій, прокурор зазначає про пасивність поведінки Маріупольської міської ради, яка маючи відповідні повноваження для захисту державних інтересів, за їх захистом не звертається.

Суд зазначає, що саме лише посилання в апеляційній скарзі на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо.

У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державного службовця, який займає посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).

Проте жодних належних та допустимих доказів саме не здійснення чи неналежного здійснення Маріупольською міською радою Донецької області своїх повноважень скаржником не надано.

Окрім того, скаржник не з'ясував причин, які перешкоджають Маріупольській міській раді Донецької області самостійно захистити інтереси територіальної громади шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 850/6/19 і не повідомив їх суду.

Наявне у матеріалах апеляційної скарги справі повідомлення про спрямування до Верховного Суду апеляційної скарги на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 850/6/19 не може свідчити про відповідність підстав для представництва.

Сама по собі обставина не звернення позивача з апеляційною скаргою, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Незгода органів прокуратури з позицією суб'єкта владних повноважень не може бути підставою для звернення прокурора з апеляційною скаргою до суду за відсутності належних та допустимих доказів, які б свідчили про очевидне невиконання або неналежне виконання позивачем своїх функцій щодо захисту інтересів держави.

З огляду на вищевикладене, Судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання позивачем, який є суб'єктом владних повноважень з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави, а тому у Керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 відсутні відповідні процесуальні підстави для звернення до суду з даною апеляційною скаргою.

Згідно із частиною 4 статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених частиною 4 статті 53 КАС України.

Відповідно до пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи

Положенням частини 6 статті 267 КАС України встановлено, що судом апеляційної інстанції у справах про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності є Верховний Суд. Судові рішення Верховного Суду набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до частини 7 статті 298 КАС України копія ухвали про повернення апеляційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному частини 7 статті 298 КАС України. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 53, 169, 267, 292, 298, КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 850/6/19 - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення апеляційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз'яснити скаржнику, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.

Суддя В. М. Бевзенко