Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.03.2019 року у справі №2240/2690/18

УХВАЛА

15 березня 2019 року

Київ

справа №2240/2690/18

касаційне провадження №К/9901/6269/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянув матеріали касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 у справі №2240/2690/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 у серпні 2018 року звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від
19.03.2018 №Ф-13357-17 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ в сумі 4223,37грн.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 25.09.2018 позовні вимоги задовольнив. Визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 19.03.2018 №Ф-13357-17.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 31.01.2019 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.09.2018 в частині визнання протиправною вимоги Головного управління ДФС у Хмельницькій області від
19.03.2018 №Ф-13357-17 скасував, прийняв в цій частині нове рішення, яким відмовив ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання протиправною вимоги Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 19.03.2018 №Ф-13357-17. В частині позовних задоволених вимог про скасування вимоги Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 19.03.2018 №Ф-13357-17 залишив без змін.

ОСОБА_2 28.02.2019 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.09.2018.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ""Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", п. 45; згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 36; згадане вище рішення у справі "Козліца проти Хорватії", п. 33; згадане вище рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", п. 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v.

Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що предметом позову у справі №2240/2690/18 є вимога про визнання протиправною та скасування вимоги від 19.03.2018 №Ф-13357-17 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ в сумі 4223,37грн.

У межах спірних правовідносин судами першої та апеляційної інстанцій з'ясовано, що позивач є Фізичною особою-підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування, а також є пенсіонером за віком.

ОСОБА_2 10.04.2018 зверталася до Головного управління ДФС у Хмельницькій області із заявою та скаргою, в яких просила скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 19.03.2018 №Ф-13357-17 на суму 4223,37грн. та повідомляла контролюючий орган, що є пенсіонером з 12.02.2015, тому просила звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми єдиного внеску за 2017 рік, який самостійно подала до органу доходів і зборів, вважати недійсним та таким, що поданий помилково.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як Фізична особа-підприємець, яка є пенсіонером за віком та зареєстрована платником єдиного податку, не повинна сплачувати єдиний внесок, у зв'язку з чим оскаржувана вимога про сплату боргу є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку саме про протиправність оскарженої вимоги в частині підстав її формування, але дійшов правомірного висновку, що вимога Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 19.03.2018 №Ф-13357-17 підлягає скасуванню як така, що стосується особи звільненої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від сплати ЄСВ, яка, добровільно не виявила бажання приймати участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновку суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, у касаційній скарзі містяться застереження щодо застосування положень підпункту "в" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, утім такі доводи позивача жодними доказами не підтверджені.

Доводи позивача про неоднакове застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права є лише припущеннями та не свідчать про винятковість такої категорії справи, оскільки за результатами судового оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ від 19.03.2018 №Ф-13357-17 на суму 4223,37грн. скасована.

Інших випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається, а Верховним Судом не установлено.

Отже, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.09.2018 у справі щодо визнання протиправною та скасування вимоги, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 у справі №2240/2690/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк