Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.07.2021 року у справі №380/3269/20

УХВАЛА

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 380/3269/20

адміністративне провадження № К/9901/32163/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н. М., перевіривши касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2021 року у справі №380/3269/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці професійної спілки працівників митних органів України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці професійної спілки працівників митних органів України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ "Про звільнення ОСОБА_1" від 13 квітня 2020 року №141-о із займаної посади, на підставі якого позивача 15 квітня 2020 року було звільнено з роботи;

- поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста "Мостиська-залізничний" Львівської митниці ДФС з 15 квітня 2020 року на підприємстві, в яке реорганізована Львівська митниця ДФС;

- стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 квітня 2020 року до дня ухвалення судового рішення, виходячи зі середньоденної заробітної плати 347,67 грн, у відповідності до постанови КМ України №100 від 8 лютого 1995 року;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 усі судові витрати, до яких входять витрати на правничу допомогу адвоката, попередня оплата за послуги якого становить 30 000,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС "Про звільнення ОСОБА_1" від 13 квітня 2020 року №141-о;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста "Мостиська-залізничний" Львівської митниці ДФС з 16 квітня 2020 року;

- стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 квітня 2020 року до 3 червня 2021 року в розмірі: 90 486
грн 90 коп (без врахування податків та інших обов'язкових платежів).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Галицька митниця Держмитслужби вдруге звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 25 серпня 2021 року.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2021 року у справі №380/3269/20 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 КАС України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" в редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку із проведенням адміністративної реформи".

Проте, посилаючись на відсутність висновку щодо застосування цієї норми, скаржником належним чином не обґрунтовано в чому полягало неправильне її застосування судом попередньої інстанції, що в свою чергу не є достатнім у розумінні пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Так, відповідно до пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Водночас, оскаржуючи судове рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник вказав норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, яка не була покладена в основу такого рішення.

Так, задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що посилання відповідача в наказі про звільнення на пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Судом попередньої інстанції було встановлено, що наказ про звільнення позивача з посади, містив лише посилання на пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII із змінами, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу").

Тобто, оскаржуване рішення відповідача про звільнення позивача було прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише із зазначенням формального переліку пунктів передбачених частиною 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу "правової визначеності". Загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб.

Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

Однак, у касаційній скарзі не наведено жодного аргументу на спростування мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції вирішуючи цей спір.

Зазначені скаржником норми права, щодо правильного застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставитись перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини 4 статті 328 КАС України, скаржником не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною 4 статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2021 року у справі №380/3269/20.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2021 року у справі №380/3269/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці професійної спілки працівників митних органів України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена................

Н. М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду