Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.09.2019 року у справі №400/380/19

УХВАЛА

10 вересня 2019 року

Київ

справа №400/380/19

адміністративне провадження №К/9901/25268/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М. М.,

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2019 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 у справі № 400/380/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

03.09.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, предметом спору у якій було визнання протиправним і скасування наказу про проведення перевірки.

При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд першої інстанції врахувавши вимоги статей 12, 257, 262 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників свідчать про те, що ця справа дійсно є незначної складності, а ознаки необхідності розгляду цієї справи виключно за правилами загального позовного провадження, визначені частини 4 статті 12 КАС України, відсутні.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що ним виявлено неоднакове застосування судами норм права, а тому ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, крім того ця справа має виняткове значення для нього.

Оцінивши доводи скаржника та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. А посилання скаржника на існування обставин визначених підпунктом "в" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України має загальний характер та притаманне кожній аналогічній справі тому не може прийматись, як виключний випадок.

Посилання скаржника на неоднакове застосування судами норм права у подібних правовідносинах, зокрема, як приклад наведено справу №400/2809/18 є безпідставними, оскільки правовідносини є відмінними від тих, які виникли між позивачем та ГУ ДФС у цій справі, зокрема щодо встановлених обставин, на підставі оцінки яких суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові.

Так, у справі був встановлений факт допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Натомість, у цій справі суди встановили, що перевірки позивача фактично не відбулося внаслідок недопущення до її проведення, а сам факт складення ГУ ДФС Акту перевірки не підтверджує безпосереднє її проведення.

Крім того, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №804/113/16 є безпідставним, оскільки зазначена справа Верховним Судом не переглядалася в касаційному порядку і за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, предметом спору у справі було визнання протиправними дій податкової інспекції щодо відмови у прийнятті податкової декларації.

Посилань на інші рішення Верховного Суду, у яких по іншому, ніж у цій справі застосовано норми права, які регулюють спірні правовідносини за аналогічними обставинами, касаційна скарга не містить.

При цьому, колегія суддів враховує, що рішення судів у цій справі не суперечать усталеній судовій практиці, зокрема, Верховного Суду України (у справі 21-25а10), яка в подальшому підтримана Верховним Судом, відповідно до якої, якщо допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, оскільки в основі цієї практики визначальним є встановлений саме факт безпосереднього проведення перевірки, а не формальне оформлення органом ДФС Акту перевірки, що, за встановлених судами обставин, мало місце у цій справі.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2019 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 у справі № 400/380/19.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.........................................

М. М. Гімон

М. Б. Гусак

Є. А. Усенко,

Судді Верховного Суду