УХВАЛА28 лютого 2019 рокуКиївсправа №9901/70/19провадження №П/9901/70/19Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Коваленко Н. В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень - Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні,УСТАНОВИЛ:До Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, як суду першої інстанції, 8 лютого 2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, в якій позивач просив:- відкрити провадження у справі, задовольнити позовні вимоги позивача, встановити відсутність наявності та компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень у відповідача - Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні, а саме правових статусів: органу державної влади в Україні; суб'єкта владних повноважень; посадової особи; глави держави, державного службовця; трудових відносин на виборній посаді; особи за цивільними відносинами, її правоздатності та дієздатності;
- прийняти рішення про конституційне подання Верховного Суду України до Конституційного суду України про тлумачення статей
8,
9,
102,
103,
104,
105,
106,
107,
108,
109,
110,
111,
112 Конституції України щодо наявності та компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень - Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні, а саме правових статусів Президента України: органу державної влади в Україні; суб'єкта владних повноважень; посадової особи; глави держави, державного службовця; трудових відносин на виборній посаді; особи за цивільними відносинами, її правоздатності та дієздатності;- задовольнити клопотання позивача винести ухвалу суду та залучити до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача Голову Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича, представника Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Денісову Людмилу Леонтіївну, бо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки у зв'язку і їх діями або бездіяльністю;- повідомити відповідача, третіх осіб без самостійних вимог на боці відповідача про статус судового рішення, яке має силу закону в Україні;- визначитися щодо судових витрат.Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року зазначену позовну заяву залишено без руху на підставі частини
1 статті
169 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з тим, що вона не відповідала вимогам статей
160,
161 Кодексу адміністративного судочинства України. Зі змісту цієї ухвали недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом приведення позовної заяви у відповідність до вимог статей
160,
161 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: уточнення змісту позовних вимог і викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини та обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача. Встановлено позивачу 10-денний строк з моменту отримання ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви.
Зазначена ухвала отримана позивачем особисто 18 лютого 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.25 лютого 2019 року позивачем подано заяву на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, однак недоліки, визначені в ухвалі Верховного Суду від 13 лютого 2019 року позивачем не усунуто.Так, у вказаній заяві позивач зазначає, що не наводить конкретні докази та обставини про дії та бездіяльність, а також про нормативно-правові акти Президента України, оскільки вони не оскаржуються і вони не є предметом позову.Позивач просить суд встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень - Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні відповідно до повноважень суду при вирішенні справи, встановлених у статті
245 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вважає, що на сьогоднішній день немає окремого нормативно-правового акта (
Закону України "Про Президента України"), яким регламентовано обсяг прав та зобов'язань Президента України.Відповідно до пункту 5 частини другої статті вказаної статті у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Водночас, згідно з частиною
1 статті
19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі
Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені
Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі
Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".Суд зазначає, що під компетенційним спором вважається спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Їхня особливість: сторони у них - як позивач, так і відповідач - є суб'єктами владних повноважень. Завдання суду в таких спорах - встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб'єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача. Сталою судовою практикою є визначення спірної компетенції між двома суб'єктами владних повноважень (ухвала Вищого адміністративного суду України 289/568/16-а).Розмежування компетенції різних органів має ґрунтуватися зокрема на положенні щодо недопущення дублювання їхніх повноважень.Однак категорія "реалізація компетенції" визначає, що можуть мати місце не лише спори про її розмежування. Такі спори можуть виникати на підставі прийняття рішення, вчинення дій суб'єктом владних повноважень, які, з позиції іншого суб'єкта владних повноважень, не відповідають закону, виходять за межі компетенції відповідача або прийняті з порушенням встановленої процедури тощо.При цьому,
Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів. Відповідно до частини
4 статті
5 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій, в межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач є фізичною особою, яка просить встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень - Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні. Компетенційний спір в розумінні
Кодексу адміністративного судочинства України в даному випадку відсутній.
Згідно з пунктом
1 частини
1 статті
170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду і наведене вище правове регулювання цих відносин, суд вважає, що на підставі статті
19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративного суду не поширюється на зазначену справу, а у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити, оскільки цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.Частиною
6 статті
170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.Проте, необхідно зазначити, що поняття "спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити у світлі частини
3 статті
124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому в даному випадку відсутні підстави для зазначення суду, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 800/227/17.
Керуючись статтями
22,
170,
248,
266,
294,
295 Кодексу адміністративного судочинства України,УХВАЛИВ:Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень - Президента України за конституційним принципом верховенства права в Україні.Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.Копію даної ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.Суддя-доповідач Н. В. Коваленко