Право постійного землекористування: аналітика крізь призму судового рішення ОП КГС №905/20/23

Право постійного землекористування передбачає використання ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам. Це важливе уточнення було зроблено об’єднаною палатою Касаційного господарського суду (ОП КГС), яка скасувала попередні рішення у справі №905/20/23. Цей випадок став яскравим прикладом того, як судова практика конкретизує положення земельного законодавства.

Суть спору та судова практика

Суть справи полягала у визнанні недійсними договорів на виконання сільськогосподарських робіт та на поставку зерна майбутнього врожаю. Позивачі стверджували, що ці договори є удаваними правочинами, які приховують оренду земельної ділянки. Відповідно до ст. 203, 215 та 235 Цивільного кодексу України, правочини, укладені з метою приховування інших правочинів, є недійсними. Проте суд першої інстанції, а згодом і апеляція, відмовили у задоволенні позову. На їхню думку, спірні договори не мають правової природи прихованої оренди.

Однак прокурор, який оскаржив ці рішення, наголосив, що фактична ситуація свідчить про обхід законодавства: під виглядом сільськогосподарських послуг виконавець використовував державну землю, залишаючи вирощений врожай у своєму розпорядженні. Такий підхід, за його словами, є прихованою формою оренди.

Рішення ОП КГС: чітка позиція суду

Об’єднана палата Касаційного господарського суду у своїй постанові зазначила, що право постійного землекористування є обмеженим у порівнянні з правом власності. Постійний землекористувач має право лише володіти та користуватися земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення. Водночас він позбавлений можливості розпоряджатися ділянкою, зокрема шляхом передачі її у тимчасове користування третім особам. Це закріплено в постанові ВС у справі №918/351/21.

Суд також звернув увагу на те, що:

1. Право постійного землекористування не може бути прирівняне до права власності, оскільки останнє включає можливість розпорядження земельною ділянкою.

2. Передача земельної ділянки у користування на підставі зобов’язального правочину, який не реєструється державою, також є недопустимою для постійного землекористувача.

Міжнародна практика: як це працює в інших країнах?

Українська модель права постійного землекористування має свої унікальні риси, але в багатьох аспектах співзвучна з підходами інших країн. Наприклад:

• Німеччина: У цій країні законодавство передбачає чітке розмежування прав власності та права оренди. Постійне землекористування як інститут у класичному розумінні не існує, але довгострокова оренда регулюється дуже жорстко, зокрема щодо цільового використання ділянок.

• США: У США практика довгострокового землекористування є поширеною, але завжди базується на чітких договірних засадах. Передача прав третім особам без погодження із власником суворо заборонена.

• Польща: Право користування державними землями обмежується лише цільовим призначенням, і будь-яка спроба передати це право третім особам розглядається як серйозне порушення.

Виклики української практики

Незважаючи на чіткість позиції суду, в Україні залишається низка викликів щодо реалізації права постійного землекористування. Ось кілька ключових проблем:

1. Недостатня поінформованість землекористувачів: Багато осіб, які мають право постійного землекористування, не до кінця розуміють обмеження, що накладаються цим правом.

2. Обхід законодавства: Використання удаваних договорів залишається поширеною практикою, особливо коли йдеться про використання державних чи комунальних земель.

3. Відсутність ефективного контролю: Державні органи не завжди мають ресурси чи бажання здійснювати належний контроль за дотриманням законодавства.

Як вирішувати проблеми?

Для подолання існуючих викликів потрібен системний підхід. Ось кілька напрямів, які можуть сприяти покращенню ситуації:

1. Підвищення прозорості: Створення публічних реєстрів договорів та прав землекористувачів допоможе мінімізувати зловживання.

2. Інформаційна кампанія: Землекористувачі повинні отримувати зрозумілу та доступну інформацію про свої права та обов’язки.

3. Посилення відповідальності: Законодавство має передбачати суворі санкції за порушення правил постійного землекористування.

4. Розвиток судової практики: Суди повинні активно формувати єдину та послідовну практику, яка буде служити орієнтиром для всіх учасників правовідносин.

Роль адвоката у захисті прав землекористувачів

Адвокат, який працює у сфері земельного права, має бути не лише юристом, але й стратегом. Важливо не просто знати закон, а й розуміти нюанси судової практики, вміти аналізувати конкретні ситуації та пропонувати ефективні рішення. Наприклад, у випадках з удаваними договорами важливо довести, що сторонами фактично було укладено прихований правочин, який суперечить вимогам закону.

Моя практика показує, що найкращі результати досягаються там, де є злагоджена робота між адвокатом, клієнтом та іншими учасниками процесу. Важливо не тільки відстоювати права конкретного клієнта, але й сприяти формуванню правової культури, де дотримання законів є нормою, а не винятком.

Право постійного землекористування — це складний, але важливий інститут земельного права. Його ефективне застосування залежить від багатьох факторів: якості законодавства, рівня поінформованості громадян, ефективності роботи судової системи. Проте головне — це дотримання принципу верховенства права. Тільки за цієї умови ми зможемо створити справедливу та прозору систему, яка забезпечить ефективне використання земельних ресурсів у інтересах усіх громадян.

Автор статті: Зенкін Дмитро Олександрович