Дитинство на перехресті двох світів: як Гаазька конвенція впливає на життя дітей у міжнародних спорах

Я хочу поділитися історією, яка водночас складна і водночас звична для сучасного світу, де кордони між країнами часто розмиваються, але кордони між людськими долями залишаються напрочуд гострими. Ця історія – про дитинство, яке стало заручником складних дорослих обставин, міжнародного права і викликів війни.

Нещодавно я познайомилась зі справою, яка глибоко зачепила мене як людину і як сімейного адвоката. Сімʼя, яка отримала тимчасовий захист у одній з європейських країн через війну в Україні, розпалася. Матір із дитиною повернулися до Києва, але відносини між колишнім подружжям залишалися напруженими. Чергове літо дитина провела з батьком за кордоном, але після цього додому не повернулася.

Батько, маючи гарні умови для виховання дитини за кордоном, не вважав за потрібне повертати її матері, посилаючись на страхи дитини перед війною і загальну небезпеку в Україні. А матір, опираючись на Гаазьку конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, наполягала на поверненні дитини до Києва.

Але передусім варто нагадати, що дитина, як і кожна людина, має право на те, щоб її інтереси були захищені та враховані на кожному етапі життя. Особливо це стосується ситуацій, коли мова йде про поділ батьківських прав та обов'язків після розлучення, або коли є потреба в перевезенні дитини через державні кордони. Одним з найважливіших правових інструментів для вирішення подібних спорів є Гаазька конвенція 1980 року, яка покликана визначати місцепроживання дитини, а також сприяти швидкому й ефективному поверненню дитини до країни її звичайного проживання в разі незаконного переміщення чи утримання.

Що таке Гаазька конвенція і як вона працює?

Гаазька конвенція, або Конвенція про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей, була розроблена і прийнята в 1980 році для вирішення питань, пов'язаних з міжнародним переміщенням дітей, і забезпечення їх захисту. Вона вступила в силу для багатьох країн, включаючи і Україну, і стала основним механізмом, який дозволяє забезпечити повернення дитини до країни її звичайного місцепроживання.

Це дуже важливий інструмент у ситуаціях, коли один з батьків або особа, яка здійснює опіку над дитиною, без дозволу іншого батька чи суду переміщає дитину в іншу країну або утримує її там незаконно. І хоча, здається, це питання стосується лише кількох держав, насправді географія застосування цієї Конвенції надзвичайно широка, що робить її важливою для кожної країни, чиї громадяни виїжджають за кордон або переміщують дітей через кордони.

Коли місце проживання перестає бути лише адресою

У подібних справах, як показує практика, найбільше вражає такий аспект: для дитини її дім – це не лише країна чи місто. Це стабільність, звички, звичне оточення. Але у випадках, коли конфлікт охоплює різні країни, поняття «домівки» стає об’єктом складних юридичних тлумачень.

Гаазька конвенція, до якої приєдналася Україна, покликана захищати дітей від викрадень одним із батьків. Її основна мета – забезпечити повернення дітей до їхнього звичного місця проживання, щоб питання опіки вирішували компетентні органи цієї країни. Але як бути, коли звичне місце проживання вже не є безпечним через війну?

Аргументи сторін: битва за майбутнє дитини

Матір у цій справі представила беззаперечні докази того, що Київ, попри війну, забезпечує дитині належні умови. Довідки з місцевих освітніх установ, свідоцтва про індивідуальні тренування дитини, навіть висновки про її позитивну соціалізацію в Києві – усе це виглядало переконливо.

Проте батько, який утримував дитину за кордоном, також мав свої аргументи. Він надав довідки з освітніх закладів, медичних установ і навіть звіт психолога, який підтверджував, що дитина відчуватиме психологічний стрес у разі повернення до України. Ключовим же фактором стало те, що сама дитина висловила бажання залишитися за кордоном.

Цей момент є вирішальним. Гаазька конвенція передбачає, що суд може відмовити у поверненні дитини, якщо вона заперечує проти цього і досягла віку, коли її думка має значення.

Ключове рішення: інтереси дитини понад усе

Суд, розглядаючи справу, мав складне завдання: зважити всі аспекти ситуації. З одного боку, дитина мала право на повернення до місця свого постійного проживання, тобто до Києва. З іншого – міжнародний суд не міг ігнорувати реалії війни, які загрожували б її фізичній та психічній безпеці.

Рішення відмовити у поверненні дитини було обґрунтоване статтею 13(2) Гаазької конвенції, яка дозволяє враховувати заперечення дитини щодо повернення. Суд також наголосив, що Київ, хоч і є домівкою дитини, наразі не забезпечує достатнього рівня безпеки через загрозу воєнних дій.

Місцепроживання дитини: поняття та критерії

Згідно з Гаазькою конвенцією, місцепроживання дитини визначається як країна, в якій дитина звичайно проживає. Це поняття включає не лише фізичну присутність дитини в певній країні, але й соціальні, культурні, родинні зв’язки, які мають значення для її благополуччя. Конвенція не дає точного визначення того, як саме повинна визначатись країна звичайного проживання, але закладає важливі критерії.

Серед основних факторів, на які звертають увагу у таких справах, є:

1. Час перебування дитини в країні: якою була тривалість проживання дитини в певній країні. Це важливий критерій для розуміння того, де дитина має найбільше зв'язків і де їй звично жити.

2. Сімейне середовище: хто і як піклується про дитину, де проживають основні опікуни. Це питання часто виникає, коли батьки проживають в різних країнах або коли один з батьків незаконно переміщає дитину в іншу країну.

3. Наявність зв'язків з іншими країнами: іноді навіть короткочасні перебування дитини в іншій країні можуть мати значення, якщо ці зв'язки суттєво впливають на її розвиток.

З точки зору юридичної практики, питання визначення місцепроживання стає ключовим при вирішенні справ, пов’язаних з міжнародними судовими розглядами, оскільки саме це визначення встановлює юрисдикцію та правовий режим для вирішення спору.

Проблеми при застосуванні Гаазької конвенції

Кожен випадок є унікальним, тому важливо розуміти, що незважаючи на чіткість багатьох норм, практика застосування Гаазької конвенції на міжнародному рівні може мати свої нюанси. Наприклад, є випадки, коли одна країна вважає, що дитина була незаконно переміщена або утримана в іншій країні, а інша країна – що немає порушень, адже дитина фактично проживає в новій країні вже кілька років.

У деяких юрисдикціях питання місцепроживання дитини також залежить від того, чи є інші законні підстави для перебування дитини в іншій країні, або чи погоджуються батьки на таке перебування. В таких випадках важливо мати на увазі, що на момент вирішення спору країна, в якій дитина фізично перебуває, може трактувати її місцепроживання по-своєму, навіть якщо це не збігається з думкою іншої країни.

Додатковим фактором є те, що різні держави мають різний підхід до вирішення таких питань, а інколи це ще й залежить від національного законодавства. Наприклад, деякі країни можуть знижувати значення концепції "місцепроживання" на користь "завжди існуючого стабільного середовища для дитини", яке в межах їх юрисдикції розглядається як достатній критерій.

Досвід і практика інших країн

Варто зазначити, що подібні справи мають аналогії в інших країнах. Наприклад, у Німеччині та Нідерландах суди також ухвалювали рішення на користь залишення дитини в іншій країні, якщо існувала реальна загроза її благополуччю у країні постійного проживання.

У США, у справах, де були схожі обставини, суди ретельно аналізували не лише аргументи сторін, але й запитували незалежних психологів, освітян і навіть представників служб із захисту дітей, щоб переконатися, що рішення відповідатиме інтересам дитини.

У Великій Британії, в контексті визначення місцепроживання, розглядається не тільки фізичне місце перебування дитини, але й її зв’язок з певною країною, культурою, соціумом. Якщо є сумніви щодо зв'язків дитини з конкретною державою, суди можуть провести більш детальне розслідування, щоб врахувати всі аспекти, що мають значення для її благополуччя.

У більшості випадків, коли виникає спор щодо місцепроживання дитини, суди намагаються прийти до рішення, яке буде враховувати стабільність її середовища, а також здатність однієї зі сторін виконати свої обов’язки по вихованню дитини.

Важливо зрозуміти, що забезпечення найкращих інтересів дитини – це не універсальний стандарт, а гнучкий підхід, який залежить від конкретних обставин.

Що ми можемо винести з цієї справи?

Перш за все, вона показує, наскільки важливо підходити до вирішення таких питань з обережністю і людяністю. Для мене, як сімейного адвоката, це завжди нагадування про те, що за юридичними термінами стоять реальні життя – і, особливо, життя дітей, які залежні від наших рішень.

По-друге, міжнародне право, хоч і має свої обмеження, є потужним інструментом для врегулювання таких конфліктів. Але воно також потребує адаптації до сучасних реалій.

Діти України: виклики війни та її наслідків

Доки ми читаємо про корупційні схеми, які паразитують на людському страху, непокоїть думка: як це відбивається на майбутньому поколінні, на дітях, які зростають у таких умовах?

Уявіть собі дитину, яка змушена розуміти реалії війни раніше, ніж дізнається, як рахувати дроби або писати твори. Уявіть, як це — чути про корупцію в медичних закладах, куди вона може прийти по допомогу, чи бачити, як батька чи старшого брата відправляють на фронт, залишаючи сім’ю без підтримки.

В Україні сьогоднішні діти часто стають свідками того, як дорослі приймають рішення, що порушують не лише закон, а й елементарну мораль. І це формує їхній світогляд. Як їм навчитися довіряти державі, якщо вони чують про фальшиві довідки й хабарі, навіть у сфері медицини?

Моя думка як адвоката: суспільство має ставити дітей на перше місце. Вони — наше майбутнє, і ми не можемо допустити, щоб війна і зловживання дорослих формували у них відчуття безнадії. Важливо, щоб діти бачили, як справедливість торжествує, а злочинці несуть відповідальність.

І нарешті, як адвокат по сімейним справам, я завжди раджу батькам уникати ситуацій, які можуть перетворити дитину на заручника дорослих конфліктів. Взаємоповага, діалог і розуміння інтересів дитини – ось основа для вирішення будь-якого спору.

Ця історія закінчилася тим, що дитина залишилася за кордоном, де почувалася в безпеці. Але вона також нагадує нам усім, що дитинство – це не поле битви, а час, який має бути сповнений радості й захисту.

Гаазька конвенція стала важливим інструментом для забезпечення прав дітей та захисту їхнього інтересу у випадках незаконного переміщення або утримання. Визначення місцепроживання дитини є основою для визначення юрисдикції та можливості повернення дитини до її звичайного середовища. Водночас, на практиці визначення цього поняття не завжди є простим і може мати різні варіанти в залежності від країни, судової практики та конкретних обставин. Але в кінцевому результаті завжди стоїть головне – благополуччя дитини, її право на стабільність і розвиток у звичному для неї середовищі.

Автор статті: адвокат Світлана Приймак