Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.03.2020 року у справі №420/6523/19

УХВАЛА

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 420/6523/19

адміністративне провадження № К/9901/7200/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н. М.,

суддів - Мельник-Томенко Ж. М., Яковенка М. М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі №420/6523/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- скасувати рішення відповідача від 10 жовтня 2019 року №51032300001948 про відмову в обміні посвідки на постійне проживання;

- зобов'язати відповідача здійснити обмін посвідки на постійне місце проживання ОД №6412 від 25 грудня 2008 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року, позов задовольнив частково.

Скасував рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 10 жовтня 2019 року №51032300001948 про відмову ОСОБА_1 в обміні посвідки на постійне проживання.

Зобов'язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області вирішити питання щодо якого звернулась громадянка Соціалістичної республіки В'єтнаму ОСОБА_2 у заяві від 27 серпня 2019 року №232320000 про обмін посвідки, у зв'язку з досягненням нею 45 - річного віку з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позов частково, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивачка не повинна була надавати документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну відповідно до підпункту четвертого пункту сьомого "Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321. Отже, якщо для обміну посвідки у зв'язку з досягненням 45 річного віку не потрібно надавати документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну, то й відсутні підстави для проведення такої перевірки в межах розгляду цієї заяви та нездійснення обміну посвідки у зв'язку з досягненням 45-річного віку.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду як до суду касаційної інстанції відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"). У поданій касаційній скарзі відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору.

30 квітня 2020 року Верховний Суд постановив ухвалу, якою продовжив скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Скаржник усунув недоліки касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду платіжного доручення про сплату судового збору.

Ознайомившись із доводами касаційної скарги, Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо можливості перегляду рішення судів першої й апеляційної інстанцій в касаційному порядку, суд виходив з такого.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 2 частини 5 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з пунктом 11 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пунктом 11 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж випадками, коли справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для особи, яка подає касаційну скаргу.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду в цій справі є скасування рішення відповідача, яким відмовлено в обміні посвідки на постійне проживання, та зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеської області здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні. З огляду на зазначене, зважаючи на предмет розгляду справи за своєю суттю, вона є справою щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Крім того, відповідно до ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року розгляд цієї справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення для відповідача, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння і застосування права для сторін спору.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання і обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі №420/6523/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення і зобов'язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.........................................

Н. М. Мартинюк

Ж. М. Мельник-Томенко М. М. Яковенко,

Судді Верховного Суду