Справа «Лукашов проти України» (Заява № 35761/07) | від 20.04.2021:

Справа «Лукашов проти України»
(Заява № 35761/07)

У текст рішення 20 травня 2021 року було внесено зміни
відповідно до правила 81 Регламенту Суду

СТРАСБУРГ
20 квітня 2021 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Лукашов проти України»

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Фаріс Вегабовіч (<...>), Голова,
Карло Ранцоні (<...>),
Петер Пацолай (<...>), судді,
та Ільзе Фрайвірт (<...>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 23 березня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 35761/07), яку 26 липня 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Олександрович Лукашов (далі - заявник).

2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. Андрій Кадочніков - юрист, який практикує у м. Вінниці. Уряд України представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. 11 березня 2013 року Уряду було повідомлено про заяву та запропоновано надати зауваження стосовно скарг заявника на жорстоке поводження у відділі міліції та в установах виконання покарань, неефективність подальших розслідувань, неналежні умови тримання заявника під вартою та ненадання йому належної медичної допомоги, свавільне тримання в одиночній камері та застосування до нього режиму «профілактичного нагляду» під час тримання під вартою, а також на стверджувану неефективність національних засобів юридичного захисту у зв’язку з його скаргами на неналежні умови тримання під вартою та ненадання належної медичної допомоги.

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

ФАКТИ

5. Заявник народився у 1962 році та проживає у м. Первомайську Луганської області. Він неодноразово засуджувався. У березні 2017 року закінчився строк відбуття ним покарання за останнім вироком.

А. Стверджуване жорстоке поводження із заявником

1. Затримання заявника та стверджуване жорстоке поводження працівників міліції

6. Надані Урядом протоколи свідчать про те, що 23 жовтня 2001 року заявник вчинив грабіж поблизу села Велика Криниця Запорізької області, але втік з місця події. Через декілька годин працівники ДАІ побачили його у сусідньому селі. Помітивши, як до нього наближався патрульний автомобіль, заявник спробував втекти. Працівники ДАІ переслідували і затримали його, коли він застряг у болоті.

7. Згідно з твердженнями Уряду під час затримання заявник чинив активний опір і один з працівників міліції для подолання його опору застосував «прийоми рукопашного бою» та наручники.

8. Заявник стверджував, що він не чинив опору працівникам міліції та не застосовував силу, і під час затримання до нього застосовувались лише наручники. Згідно з його твердженнями з 17 год. 00 хв. 23 жовтня 2001 року до 01 год. 00 хв. 24 жовтня 2001 року в Головному управлінні МВС у м. Запоріжжі його катували працівники міліції з метою отримання його зізнавальних показань у вчиненні злочинів, в яких він підозрювався. Як стверджувалося, працівники міліції били його по голові, спині та грудях, застосовували електричний струм до його статевого органу, душили його протигазом і поліетиленовим пакетом та підвісили його на палиці, час від часу змінюючи його положення. Не витримавши жорстокого поводження, заявник надав зізнавальні показання та підписав порожні аркуші паперу. Після цього його доставили до Орджонікідзевського районного відділу міліції, де його залишили з кровотечею в камері. Його прохання викликати швидку медичну допомогу, як стверджувалося, були проігноровані.

9. 25 жовтня 2001 року заявника доставили до міської лікарні м. Запоріжжя для медичного обстеження. За результатами обстеження було виявлено, що у нього був забій грудної клітки та декілька подряпин на голові.

10. У невказану дату після закінчення досудового розслідування у кримінальній справі щодо заявника, яке згідно з твердженнями Уряду тривало більше одного року з моменту затримання заявника, він звернувся до прокуратури Запорізької області зі скаргою на стверджуване жорстоке поводження з боку працівників міліції у жовтні 2001 року. Заявник описав жорстоке поводження аналогічно, як він описав його Суду (див. пункт 8), та зазначив, що наявні у нього тілесні ушкодження були задокументовані в міській лікарні м. Запоріжжя - 1 .

- 1 Виправлено 20 травня 2021 року: слово було «Жапоріжжя».

11. 01 листопада 2002 року Токмацький районний суд визнав заявника винним у вчиненні декількох епізодів грабежу за обтяжуючих обставин та інших злочинів і обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років, відхиливши його твердження про жорстоке поводження працівників міліції як необґрунтовані.

12. 11 грудня 2002 року прокуратура Запорізької області повідомила заявнику про відсутність підстав для порушення кримінальної справи у зв’язку з твердженнями про жорстоке поводження, оскільки за результатами перевірки його скарги було встановлено, що його тілесні ушкодження були отримані внаслідок застосування працівниками міліції пропорційної сили для подолання опору заявника під час його затримання.

13. 01 вересня 2003 року та 09 листопада 2004 року Апеляційний суд Запорізької області та Верховний Суд України відповідно, пославшись на висновки прокуратури, залишили без задоволення апеляційну та касаційну скарги заявника на його вирок і відхилили твердження заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції.

14. 12 березня 2007 року заявник повторно звернувся до прокуратури зі скаргою на катування у відділі міліції в жовтні 2001 року.

15. 31 серпня 2007 року прокуратура Запорізької області відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргою заявника, встановивши відсутність доказів вчинення працівниками міліції якого-небудь злочину під час затримання або допиту заявника у відділі міліції. На підставі рапортів працівників міліції, які затримали заявника та були свідками затримання, прокурор встановив, що під час затримання заявник чинив активний опір, і тому для подолання його опору були застосовані фізична сила та наручники, в результаті чого він отримав тілесні ушкодження, пізніше задокументовані у міській лікарні м. Запоріжжя (див. пункт 9). Прокурор також посилався на те, що ні під час допиту, ні в інший момент досудового розслідування заявник не скаржився на побиття працівниками міліції. У зв’язку з цим він зазначив, що перші скарги заявника на різні дії працівників міліції датувалися 14 лютого 2002 року та січнем 2003 року, і в жодній з цих скарг заявник не порушував питання жорстокого поводження працівників міліції 23 жовтня 2001 року.

16. 22 жовтня 2007 року Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя залишив без задоволення скаргу заявника на постанову від 31 серпня 2007 року та встановив, що проведена прокурором перевірка була ретельною і всебічною. Згідно з твердженнями заявника копія згаданої постанови йому не вручалась.

2. Стверджуване жорстоке поводження із заявником під час тримання під вартою після засудження

(а) Події у Житомирській установі виконання покарань № 8 та подальше розслідування

(і) Події 21 та 28 лютого 2008 року

17. 21 лютого 2008 року заявник прибув до Житомирської установи виконання покарань № 8 (далі - Житомирська установа виконання покарань).

18. Згідно з твердженнями заявника після прибуття його обшукали і побили двоє працівників установи, які погрожували йому вбивством, якщо він скаржитиметься на адміністрацію установи. Після цього його помістили до камери № 102, так званої «прес-хати» (прес-хата - камера, де трималися ув’язнені, які були незаконно найняті адміністрацією установи виконання покарань для залякування непокірних співкамерників). У цих ув’язнених безпідставно виник конфлікт із заявником і вони, натягнувши йому на голову светр, вдарили його у живіт твердим предметом. Заявника забрали з «прес-хати», але 28 лютого 2008 року його знову помістили до цієї камери, де його одразу побили співкамерники. Під час бійки вони, як стверджувалося, встромили йому в живіт чужорідний предмет.

19. Згідно з твердженнями Уряду та відповідними наданими ним протоколами після прибуття 21 лютого 2008 року заявника обшукали та вилучили у нього частину полотна ножівки. Заявник чинив активний опір обшуку, махав милицею перед собою, намагаючись вдарити працівника охорони установи виконання покарань, висловлювався нецензурною лайкою і зрештою навмисно вдарив себе милицею по голові. Пізніше у камері заявник агресивно поводився та спровокував конфліктну ситуацію між ним та ув’язненими Т. і По. Заявник кидав свої особисті речі в інших ув’язнених і бився об двері камери головою та ногою, при цьому нецензурно висловлюючись. Коли прибули працівники охорони, він не виконав їхніх вимог і продовжив агресивно поводитися. Потім його забрали з камери до приймального відділення. Дорогою туди заявник агресивно поводився і намагався вдарити працівників охорони. Після неодноразових попереджень один із працівників застосував прийом самбо (бойове мистецтво), щоб заспокоїти заявника. Зокрема, працівник завернув ліву руку заявника за спину, одночасно утримуючи його за грудну клітку правою рукою. Згодом заявника оглянув лікар установи та виявив, що у нього були садна на лобі та забій тім’яної ділянки ліворуч. До повернення начальника установи виконання покарань заявника на двадцять чотири години помістили до карцеру; наступного дня було винесено постанову про поміщення його до карцеру на строк сім днів у зв’язку з його неправомірною поведінкою. Після звільнення з карцеру 28 лютого 2008 року - 2 його повернули до камери № 102, де він знову спровокував конфліктну ситуацію з ув’язненими Па. та Жи., які там трималися, після чого його помістили до одиночної камери на три місяці.

- 2 Виправлено 20 травня 2021 року: дата була «28 лютого 2009 року».

20. 27 лютого 2008 року було проведено судово-медичну експертизу заявника. Заявник поскаржився лікарю, що двоє працівників установи виконання покарань вдарили його в область живота та ліву руку, а потім співкамерники нанесли йому удари по голові, грудях і животі. Він також зізнався, що сам себе вдарив милицею по голові. У заявника було виявлено низку синців та саден, а також інфіковану рану черевної стінки у формі трикутника, і його направили для подальшого обстеження до хірурга та невропатолога.

21. 28 лютого 2008 року заявника оглянув хірург Житомирської установи виконання покарань, який діагностував у нього інфіковану рану черевної стінки та посттравматичний остеоартроз лівого колінного суглоба.

22. 29 лютого 2008 року виконуючий обов’язки начальника Житомирської установи виконання покарань відмовив у порушенні кримінальної справи у зв’язку з обставинами, які призвели до отримання заявником тілесних ушкоджень, задокументованих 21 лютого 2008 року, встановивши, що заявник сам був у цьому винен. Постанова ґрунтувалася на рапортах працівників Житомирської установи виконання покарань і працівників медичної частини установи, а також на показаннях співкамерників заявника. З постанови виконуючого обов’язки начальника установи виконання покарань вбачається, що заявник відмовився давати показання щодо події.

23. 11 березня 2008 року заявника оглянув невропатолог, який діагностував йому остеохондроз, а також встановив, що він страждав від наслідків травми голови, яка супроводжувалася головним болем.

24. 14 березня 2008 року було закінчено судово-медичну експертизу, розпочату 27 лютого 2008 року (див. пункт 20). У заявника виявили садна на лобі, забій тім’яної частини голови та два садна на грудях. Згідно з твердженнями експерта ці тілесні ушкодження були заподіяні тупими твердими предметами ймовірно у дати та за обставин, зазначених заявником. Стосовно рани черевної стінки експерт встановив, що вона була заподіяна предметом з обмеженою контактною поверхнею і встановити дату її утворення було неможливо, оскільки рана була інфікована.

25. 21 березня 2008 року лікар установи виконання покарань оглянув заявника та не виявив жодних тілесних ушкоджень.

26. У невказані дати заявник та його представник поскаржилися до прокуратури на жорстоке поводження ув’язнених і працівників установи виконання покарань із заявником 21 та 28 лютого 2008 року.

27. 21 березня 2008 року прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників установи виконання покарань та співкамерників заявника. На підставі показань, наданих працівниками установи виконання покарань та ув’язненими камери № 102, а також особової справи заявника, прокурор дійшов висновку, що садна на лобі заявника, забій тім’яної частини голови та рана черевної стінки, задокументовані судово-медичним експертом 14 березня 2008 року (див. пункт 24), були нанесені ним собі самостійно, а два садна на грудях утворилися в результаті законного та обґрунтованого застосування прийому самбо працівником охорони установи виконання покарань.

28. 24 квітня 2008 року вищий прокурор скасував зазначену постанову, вказавши на низку недоліків у розслідуванні та вважаючи за неможливе встановити на підставі доводів прокурора реальну картину того, що сталося 21 лютого 2008 року. Було зазначено, inter alia, що допит учасників події та свідків був поверховим і не вказувалася низка важливих відомостей: зокрема тих, які мали бути надані заявником, у тому числі інформація, які тілесні ушкодження йому заподіяли працівники установи виконання покарань, а які - його співкамерниками, та яким чином. Було необхідно провести судово-медичну експертизу, щоб встановити, чи могли деякі з тілесних ушкоджень бути отримані внаслідок стверджуваного застосування прийому самбо. Крім того, не було здійснено жодної правової оцінки у зв’язку з висновком судово-медичного експерта, що тілесні ушкодження заявника могли бути заподіяні у час та за обставин, зазначених заявником. Також не було встановлено, чи оглядали медичні працівники заявника одразу після його прибуття до установи виконання покарань (і, якщо так, чи у були у нього які-небудь тілесні ушкодження) та чому співкамерники заявника, які не були новоприбулими, трималися у карантинній камері.

29. 19 травня 2008 року прокуратура винесла нову постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо працівників Житомирської установи виконання покарань та співкамерників заявника у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину. Додатково до попереднього обґрунтування, прокурор посилався на показання працівників установи виконання покарань, які були присутні під час обшуку заявника 21 лютого 2008 року та заперечили будь-яке жорстоке поводження своїх колег. Також зазначалося, що заявник був єдиним новоприбулим до установи виконання покарань, а оскільки було заборонено залишати його без нагляду у зв’язку з тим, що він був особою, схильною до самоскалічення, його помістили до камери разом з двома іншими ув’язненими.

30. Заявник подав скаргу, оскаржуючи, inter alia, пояснення прокурора щодо походження його тілесних ушкоджень, стверджуючи, що жодних необхідних заходів для усунення суперечностей між двома версіями подій, таких як очна ставка між заявником і відповідними особами, а також судово-медичними експертами, вжито не було.

31. 22 жовтня 2008 року Корольовський районний суд міста Житомира за відсутності заявника та його представника відмовив у задоволенні скарги заявника, визнавши висновки прокурора об’єктивними, всебічними та обґрунтованими. У зв’язку з цим суд також зазначив, що обставини, описані у скарзі заявника до суду, були належним чином розглянуті під час проведення перевірки прокурором.

32. 12 січня та 17 листопада 2009 року Апеляційний суд Житомирської області та Верховний Суд України залишили без змін постанову суду нижчої інстанції. Верховний Суд України, зокрема, зазначив, що оцінка прокурором результатів судово-медичної експертизи заявника підтверджувалася показаннями працівників та ув’язнених Житомирської установи виконання покарань.

(іі) Події у листопаді 2008 року

33. 08 листопада 2008 року заявник прибув до Житомирської установи виконання покарань з лікарні при Бучанській виправній колонії після операції, проведеної з метою вилучення чужорідного тіла з черевної стінки, та післяопераційного лікування. Під час медичного огляду після прибуття, окрім нового порізу на животі, не було виявлено жодних інших тілесних ушкоджень.

34. Згідно з наданими Урядом документами заявник повідомив адміністрацію Житомирської установи виконання покарань про те, що він помістив металевий дріт собі у черевну стінку дорогою до Житомирської установи виконання покарань. Під час провадження у Суді заявник зазначив, що 10 листопада 2008 року він вчинив акт самоскалічення та помістив чужорідний об’єкт у черевну стінку після нападу на нього інших ув’язнених (див. пункт 42).

35. Заявник також стверджував, що одразу після прибуття його обшукали у нелюдський та такий, що принижує гідність, спосіб. Зокрема, працівники установи виконання покарань роздягнули його та змусили присідати (вочевидь аби виштовхати назовні предмети, сховані в анальному отворі, якщо такі були). Він заперечив, посилаючись на недавно перенесену хірургічну операцію та проблеми з колінними суглобами. Після обшуку йому наказали прослідувати за працівниками охорони до камери № 101. Він знову заперечив, знаючи, що камера № 101 була «прес-хатою» (див. пункт 18). У відповідь на його заперечення працівники охорони жорстоко побили його, у тому числі нанесли удари у щелепу та грудну клітку, і затягнули до камери № 101. Невдовзі після цього двоє ув’язнених, які там трималися, почали словесно залякувати його, обіцяючи «навчити», як перестати скаржитися. Зрештою, вони почали штовхати його, не застосовуючи при цьому грубу сили з огляду на те, що він вже був у поганому фізичному стані. Згодом прибули працівники охорони та перевели його до дисциплінарного ізолятора.

36. Посилаючись на рапорти працівників охорони Житомирської установи виконання покарань та показання співкамерників заявника, Уряд зазначив, що коли заявника помістили до камери № 101, він почав кричати, що конфліктував зі співкамерниками, висловлюватися нецензурною лайкою, і погрожувати нашкодити собі, встромивши ручку в живіт, якщо його залишать у камері. Втрутилися працівники охорони, але заявник продовжував агресивно поводитись і не виконав вимог працівників охорони. Він наполягав, що його слід помістити до камери лише разом з тими особами, імена яких він повідомить органам влади. Після цього випадку його помістили до дисциплінарного ізолятора.

37. 09 листопада 2008 року заявника повернули до камери № 101, де на той момент трималися ще двоє ув’язнених.

38. Згідно з твердженнями заявника ці ув’язнені почали залякувати його та погрожувати фізичним насильством. Одразу після того, як його вимоги задокументувати тілесні ушкодження, заподіяні працівниками охорони напередодні, та викликати прокурора не були виконані, заявник, як він стверджував, перерізав собі вени та був доставлений до Житомирської центральної міської лікарні.

39. Згідно з доводами Уряду, зокрема з рапортами, написаними працівниками охорони установи виконання покарань на ім’я начальника установи, після випадку 09 листопада 2008 року - 3 заявник знову намагався спровокувати конфлікт зі співкамерниками, агресивно поводився і погрожував покінчити життя самогубством. Однак після отримання попереджень від працівників охорони він заспокоївся. Того ж дня співкамерники заявника надали подібні показання, а також стверджували, що не були раніше знайомі із заявником і не конфліктували з ним. З доводів Уряду вбачається, що заявник відмовився давати будь-які пояснення після подій.

- 3 Виправлено 20 травня 2021 року: дата була «09 листопада 2010 року».

40. Визнавши заявника винним у порушенні внутрішнього розпорядку установи і розв’язуванні конфлікту з ув’язненими, начальник установи виконання покарань постановив помістити його до карцеру ще на один день.

41. 10 листопада 2008 року заявника повернули до камери № 101.

42. Згідно з твердженнями заявника співкамерники вдарили його по обличчю та грудях і намагалися задушити маленьким ланцюжком, який він носив на шиї.

43. Згідно з твердженнями Уряду 10 листопада 2008 року близько 06 год. 30 хв. між заявником та іншими ув’язненими безпідставно виник конфлікт: заявник кидав у них свої речі; висловлювався нецензурною лайкою; намагався вдарити передпліччя, зірвав з шиї тонкий ланцюжок і кинув його на землю. Чергові працівники охорони викликали «оперативну групу» для втручання. Заявника попросили припинити таку протиправну поведінку. Однак він порізав ліве передпліччя металевою скобою. Заявника доставили до чергової частини, а потім до медичної частини, де він поскаржився на побиття ув’язненими, і попросив задокументувати його тілесні ушкодження.

44. 10 листопада 2008 року о 06 год. 35 хв. під час його медичного огляду черговим терапевтом окрім подряпини на лівому передпліччі не було виявлено жодних інших тілесних ушкоджень. Через дві години його оглянула комісія, до складу якої увійшли працівники та начальницький склад Житомирської установи виконання покарань. У заявника було виявлено синці та садна на обох передпліччях, садна на шиї, поверхнева різана рана на лівому лікті та колота рана черевної стінки. Рентген черевної порожнини також вказав на наявність в черевній порожнині чужорідного металевого тіла розміром близько 6 см. Того ж дня заявник відмовився від операції із вилучення чужорідного тіла у медичній частині установи виконання покарань та вимагав поміщення його до хірургічного відділення лікарні системи Державної пенітенціарної служби України.

45. 10 листопада 2008 року у період з 10 год. 05 хв. до 10 год. 28 хв. камеру № 101 оглянув працівник інспекції установи виконання покарань у присутності двох свідків. У протоколі огляду зазначено, що поруч із ліжком заявника безладно лежали деякі речі; поруч з умивальником була виявлена скріпка, одна сторона якої була покрита коричневою рідиною; а біля столу був знайдений порваний ланцюжок.

46. Того ж дня працівник інспекції установи виконання покарань допитав заявника та його співкамерників. Заявник відмовився давати будь-які пояснення щодо події. Його співкамерники заперечили будь-яке жорстоке поводження та надали свою версію подій, яка узгоджувалась із версією працівників охорони, викладеною у рапортах на ім’я начальника установи після події. Також один із співкамерників стверджував, що вранці заявник натирав шию ланцюжком і декілька разів бився об двері туалету лівим плечем і рукою.

47. 11 листопада 2008 року заявника було поміщено до карцеру на строк п’ятнадцять днів у зв’язку з його неправомірною поведінкою напередодні. Начальник медичної частини Житомирської установи виконання покарань оглянув заявника та підтвердив, що його тілесні ушкодження були сумісні з триманням у карцері.

48. 12 листопада 2008 року згідно з вказівкою начальника установи виконання покарань від 11 листопада 2008 року заявника оглянув судово-медичний експерт. У відповідному висновку зазначено, що під час обстеження заявник стверджував, що 09 та 10 листопада 2008 року співкамерники били його руками і ногами по обличчю та грудях, і душили його ланцюжком. Він також зазначив, що 10 листопада 2008 року він намагався перерізати собі вени і помістив у своє тіло металевий дріт. Експерт задокументував низку синців і саден, переважно на грудях та передпліччі заявника, а також рану черевної стінки. Для закінчення оцінки було призначено рентгенологічне обстеження його щелепи та грудної клітки.

49. Згідно з твердженнями заявника він також поскаржився експерту на побиття 08 листопада 2008 року працівниками установи виконання покарань, але ці твердження не були задокументовані.

50. 15 листопада 2008 року адміністрація установи виконання покарань знову допитала співкамерників заявника. У своїх «поясненнях» вони повторно виклали свої версії подій 08 листопада 2008 року та зазначили, що не застосовували до заявника силу. Додатково до своїх попередніх показань стосовно подій 09 листопада 2008 року вони зазначили, що після того, як працівники охорони відчинили двері, заявник вийшов з камери і відмовився заходити назад. Черговий працівник взяв заявника за руку і завів до камери. Також вони зазначили, що не бачили, чи були у заявника тілесні ушкодження, оскільки він був одягнений, але засвідчили, що 10 листопада 2008 року бачили, як заявник стискав ліве передпліччя правою рукою і бив себе правою рукою «в область лівого ліктьового згибу». Він також вдарив себе лівою рукою в груди, зірвав з шиї тонкий ланцюжок і кинув його на землю. Згідно з їхніми твердженнями він кричав, що зрештою досягне своєї мети і його переведуть в іншу камеру. Насамкінець вони зазначили, що жодної сили до заявника ні вони, ні працівники охорони установи ніколи не застосовували.

51. 17 листопада 2008 року повторно допитали одного із працівників охорони чергової зміни 09 листопада 2008 року. Додатково до показань, наданих у його рапорті начальнику установи виконання покарань після події, він стверджував, що заявник без дозволу залишив камеру та відмовився заходити назад. Тому працівник взяв заявника за праву руку і завів до камери.

52. Того ж дня заявник пройшов призначене судово-медичним експертом рентгенологічне обстеження у Житомирській обласній лікарні. Жодних патологій в щелепі або ребрах виявлено не було.

53. Пізніше того ж дня було закінчено судово-медичну експертизу. Згідно з висновком експерта: (а) синець на грудях виник внаслідок контакту з твердим тупим предметом, яким могла бути рука, 10 листопада 2008 року; (b) три синці на правому передпліччі виникли 09 листопада 2008 року внаслідок ударів твердими тупими предметами, які могли бути пальцями іншої особи; (c) синець на лівому передпліччі виник 10 листопада 2008 року внаслідок удару твердим тупим предметом, яким могли бути пальці іншої особи; (d) садна на задній частині його шиї були заподіяні 10 листопада 2008 року за допомогою тертя або стискання, або того й іншого, і могли бути нанесені тонким ланцюжком навіть самими заявником; (е) подряпина на лівому лікті виникла 10 листопада 2008 року шляхом розрізання гострим предметом шкіри і могла бути заподіяна самостійно; та (f) колота рана черевної стінки була заподіяна гострим предметом за два місяці до огляду.

54. 20 листопада 2008 року виконуючий обов’язки начальника установи виконання покарань відмовив у порушенні кримінальної справи щодо співкамерників заявника. На підставі доказів, отриманих під час службового розслідування, він встановив, що синці на грудях і лівому передпліччі заявника, а також садна на шиї та лікті були нанесені самостійно в камері 10 листопада 2008 року; три садна на правому передпліччі заподіяв працівник охорони, коли схопив заявника за руку 09 листопада 2008 року, щоб заспокоїти його; а колота рана черевної стінки була заподіяна до прибуття заявника до установи. Він також дійшов висновку, що заявник навмисно спровокував конфлікт зі своїми співкамерниками, щоб домогтися переведення до іншої установи виконання покарань.

55. Згідно з твердженнями заявника того ж дня заступник начальника установи виконання покарань М. у присутності своїх колег вдарив заявника по тілу твердим предметом, загорнутим у м’який матеріал, аби не залишилося слідів побиття. У незазначену дату, незабаром після випадку, заявник поскаржився на це до прокуратури.

56. Уряд заперечив будь-яке жорстоке поводження із заявником 20 листопада 2008 року.

57. 25 листопада 2008 року заявника звільнили з карцеру і наказали повернутися до камери № 101. Згідно з твердженнями Уряду заявник відмовився заходити до камери, спробував вдарити працівника охорони милицею і погрожував йому та його родині фізичною розправою. Того дня до нього не застосовували силу чи запобіжні заходи, проте було винесено постанову про поміщення його до одиночної камери на строк три місяці.

58. 01 грудня 2008 року після скарги заявника на побиття його М. 20 листопада 2008 року його оглянув судово-медичний експерт. Суду не було надано копії висновку. У наявних документах зазначено, що судово-медичний експерт виявив два синці справа на підборідді заявника, які були заподіяні твердим тупим предметом. З матеріалів справи незрозуміло, чи дійшов експерт будь-яких висновків щодо дати заподіяння тілесних ушкоджень та їхньої відповідності версії подій заявника.

59. У невстановлені дати представник заявника звернулася до прокуратури зі скаргами, в яких, inter alia, стверджувала, що в Житомирській установі виконання покарань заявника побили працівники установи та співкамерники.

60. 05 грудня 2008 року у відповідь на вказані скарги Житомирська місцева прокуратура винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо працівників Житомирської установи виконання покарань у зв’язку з відсутністю в їхніх діях ознак складу злочину. Постанова ґрунтувалася на результатах службового розслідування, проведеного начальником установи виконання покарань, стверджуваному запереченні заявником жорстокого поводження з ним працівників установи під час проведеного прокурором розслідування, рапортах працівників установи виконання покарань та тих, хто супроводжував заявника до установи виконання покарань, показаннях співкамерників заявника, підтриманих іншими ув’язненими, результатах судово-психіатричної експертизи заявника, проведеної в певний момент під час кримінального провадження щодо нього, згідно з якими заявнику було діагностовано психопатію та розлад особистості, і, у нього був, inter alia, агресивний характер та схильність до написання необґрунтованих скарг; а також на наданих іншими негативних характеристиках заявника. Прокурор вважав достатньо та об’єктивно встановленим, що тілесні ушкодження заявника, задокументовані судово-медичним експертом 12 листопада 2008 року (див. пункт 55) не підтверджувалися результатами його судово-медичної експертизи. Прокурор зазначив, що два синці, задокументовані судово-медичним експертом, були нанесені заявником собі самостійно.

61. 22 грудня 2008 року Житомирська обласна прокуратура скасувала постанову від 05 грудня 2008 року як необґрунтовану, вказавши на невжиття прокурором необхідних заходів для належного встановлення всіх відповідних обставин, пов’язаних з побиттям заявника 20 листопада 2008 року (див. пункт 55). Прокурору було надано вказівку детально допитати заявника щодо цієї події, а також осіб, на яких він скаржився.

62. 31 грудня 2008 року після проведення додаткових перевірок Житомирська місцева прокуратура винесла нову постанову про відмову у порушенні кримінальної справи. Додатково до обґрунтування, наведеного у постанові від 05 грудня 2008 року (див. пункт 60), прокурор зазначив, що під час додаткового допиту заявник відмовився подавати заяву про злочин або давати будь-які офіційні показання щодо його стверджуваного побиття 20 листопада 2008 року. Проте під час розмови з прокурором він повідомив останнього, що його побив працівник М. Працівник М., показання якого підтвердили колеги, заперечив будь-який контакт із заявником у відповідну дату.

63. Представник заявника оскаржив вказану постанову до суду, стверджуючи, inter alia, що обставини, за яких заявник отримав тілесні ушкодження у листопаді 2008 року, не були належним чином встановлені.

64. За результатами судового провадження 11 травня 2010 року Верховний Суд України скасував вказану постанову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилаючись на висновки судово-медичної експертизи від 12 листопада 2008 року (див. 53), Верховний Суд України зазначив, зокрема, що не виключалося заподіяння деяких тілесних ушкоджень заявнику іншими особами з використанням твердих тупих предметів. Тому Верховний Суд України вважав, що висновки прокурора про самоскалічення заявника були передчасними, не підтвердженими доказами та необґрунтованими. Суд зазначив, що необхідно було провести всебічне обстеження для встановлення можливості або неможливості заподіяння цих тілесних ушкоджень заявником собі самостійно чи іншими особами. Насамкінець Суд вказав, що суди нижчих інстанцій не розглянули твердження заявника про побиття його співкамерниками з дозволу адміністрації установи виконання покарань, прокуратура не посилалася на які-небудь докази, які б спростували твердження заявника. У зв’язку з цим Верховний Суд України зазначив, що показання працівників установи виконання покарань та співкамерників заявника не могли вважатися вагомими доказами, оскільки всі вони були зацікавленими особами.

65. 09 липня 2010 року Корольовський районний суд міста Житомира скасував постанову прокурора від 31 грудня 2008 року (див. пункт 62) з причин, наведених Верховним Судом України, та дав прокуратурі вказівку усунути відповідні недоліки.

66. 19 січня 2011 року відповідно до постанови прокурора комісія експертів провела експертне дослідження історії хвороби заявника. Суду не було надано копії цього висновку експерта.

67. 21 січня 2011 року прокурор вирішив не порушувати кримінальну справу щодо працівників установи виконання покарань. Додатково до свого попереднього обґрунтування, він посилався на зазначене експертне дослідження історії хвороби заявника. Згідно з висновками прокурора тілесні ушкодження, задокументовані під час судово-медичної експертизи 12 листопада 2008 року (див. пункт 58), прокурор вважав встановленим, що заявник заподіяв їх собі самостійно власною рукою 29 або 30 листопада 2008 року. У постанові також зазначалося, без наведення деталей, що «вбача[лося] неможливим встановити, чи заподіяли інші особи які-небудь тілесні ушкодження заявнику». Прокуратура Житомирської області затвердила цю постанову.

68. Матеріали справи свідчать про те, що заявника повідомили про цю постанову із запізненням. Низка документів вказує на те, що він та його представник неодноразово зверталися до національних органів влади із запитами у зв’язку із цим.

(b) Інші випадки стверджуваного жорстокого поводження

69. Заявник також зазначив, що під час тримання його під вартою його неодноразово піддавали жорстокому поводженню, а саме: у лікарні при Донецькій виправній колонії № 124 24 січня 2008 року, 11 лютого 2008 року та 16 листопада 2010 року; в Луганському слідчому ізоляторі 15 червня та 13 липня 2008 року, а також у Єнакієвській виправній колонії № 52 15 листопада 2010 року. Він також стверджував, що не було проведено ефективного розслідування його скарг на жорстоке поводження, пов’язаних з цими випадками.

70. Уряд заперечив будь-яке жорстоке поводження та стверджував, що розслідування скарг заявника було ефективним.

В. Побутові умови тримання заявника під вартою

1. Лікарня при Донецькій виправній колонії

71. У період з 17 грудня 2007 року по 11 лютого 2008 року заявник проходив лікування в лікарні при Донецькій виправній колонії № 124 (далі - лікарня при Донецькій виправній колонії) у зв’язку із болем у попереку. Його тримали у палаті № 22.

(а) Умови тримання, як про них стверджує заявник

72. У палаті на одного ув’язненого було відведено дуже мало простору. Палата була обладнана шістьма двоярусними ліжками. Заявник, якого розмістили на другому ярусі, зазнавав серйозних труднощів підіймаючись та спускаючись зі свого спального місця у зв’язку зі станом свого здоров’я. Обладнання лікарні утримувалося в антисанітарних умовах, а приміщення були заражені гризунами, комахами та блощицями. Після прибуття речі пацієнтів не дезінфікувалися. У лікарні не було подвір’я для прогулянок, і більшість часу пацієнти були зачинені у своїх палатах. Харчування було дуже низької якості. Зокрема, найчастіше пацієнтів годували низькоякісною крупою, а такі продукти, як вершкове масло, м’ясо, яйця та свіжі продукти надавалися нерегулярно або могли бути придбані за незаконно сплачені готівкові кошти.

73. Заявник і деякі інші пацієнти неодноразово скаржились адміністрації лікарні та різним іншим органам державної влади на умови тримання під вартою; жодної відповіді не було. Заявник і ще двоє ув’язнених здійснили спробу самогубства, увівши металеві об’єкти в свої черевні стінки. Після цього низка органів державної влади перевірила лікарню при Донецькій виправній колонії та виявила певні порушення стосовно умов тримання під вартою.

(b) Умови тримання, як про них стверджує Уряд

74. Лікарня при Донецькій виправній колонії була розрахована на розміщення 200 ув’язнених, але восени та взимку загальна захворюваність зростала, і тому в деяких лікарняних палатах були встановлені двоярусні ліжка, щоб забезпечити місця для всіх пацієнтів. На верхньому ярусі розміщувалися ув’язнені, які страждали на неважкі соматичні захворювання. Посилаючись на довідку Державної пенітенціарної служби України, Уряд стверджував, що заявник ніколи не розміщувався на другому ярусі.

75. Після спроби самогубства заявника та двох інших ув’язнених 24 січня 2008 року (див. пункт 73) лікарню перевірили районна санітарно-епідеміологічна служба міста Донецька та прокуратура. 28 січня 2008 року санітарно-епідеміологічна служба дійшла висновку, що твердження заявника про неналежні умови тримання під вартою були необґрунтованими. Зокрема, під час перевірки не було виявлено слідів гризунів, блощиць та інших комах; працівники лікарні дезінфікували речі пацієнтів після їхнього прибуття до лікарні та щоденно поводили регулярну дезінфекцію; камери були обладнані окремими спальними місцями та знаходились у задовільному санітарно-технічному стані. Пацієнтам надавалося триразове харчування, якість якого регулярно перевірялася персоналом і документувалася у спеціальному журналі. Продукти харчування мали необхідні сертифікати якості.

76. 29 січня 2008 року Донецька обласна прокуратура визнала, що лікарня не мала подвір’я для прогулянок, що було порушенням чинних стандартів, і що на одного пацієнта в палаті заявника припадало менше особистого простору за мінімальний передбачений національним законодавством стандарт у 4 кв.м. Палата була обладнана двоярусними ліжками та в ній розміщувалося шість пацієнтів, тоді як їх мало бути не більше чотирьох. Прокуратура доручила адміністрації лікарні усунути ці порушення чинних стандартів. 14 лютого 2008 року проблема переповненості була вирішена, оскільки двох ув’язнених перевели з палати № 22 до іншої палати. У невстановлену дату в лютому 2008 року в лікарні при Донецькій виправній колонії також було побудовано двір для прогулянок. Тим часом ув’язненим була надана можливість гуляти на території лікарні.

2. Житомирська установа виконання покарань

77. Заявник відбував своє покарання у Житомирській установі виконання покарань з 21 лютого 2008 року по 04 квітня 2009 року, з деякими перервами на лікування в різних установах виконання покарань.

(а) Умови тримання, як про них стверджує заявник

78. Камери опалювалися погано або взагалі не опалювалися. Удень ліжко прикріплювалося до стіни і заявник не мав права ним користуватися, незважаючи на проблеми зі здоров’ям. Тому йому доводилося лежати на холодній бетонній підлозі, що завдавало йому моральних і фізичних страждань. Крім того, одиночна камера була заражена величезними щурами, з якими йому доводилося битися весь час протягом дня, а також вночі замість сну, оскільки щури стрибали по ньому. Він жив у постійному стані страху та неповноцінності.

79. На підтримку своїх тверджень заявник подав фотографії, які, як він стверджував, зробив на мобільний телефон зі співчуття працівник охорони під час тримання заявника в одиночній камері у період з листопада 2008 року по березень 2009 року. На фото був зображений чоловік з надмірною вагою - заявник стверджував, що це був він,- який знаходився у маленькій камері та тримав на руках великих щурів.

80. Заявник та його представник неодноразово безуспішно скаржилися до різних органів державної влади на побутові умови тримання його під вартою у Житомирській установі виконання покарань.

(b) Умови тримання, як про них стверджує Уряд

81. Під час перебування у Житомирській установі виконання покарань заявник тримався у камерах № 102, № 213, № 214, № 212, № 332, № 101, № 107 та № 209, серед яких були багатомісні камери, одиночні камери, карцери або дисциплінарні ізолятори.

82. Уряд стверджував, що умови тримання заявника під вартою в установі виконання покарань були належними. При цьому Уряд посилався здебільшого на законодавчі норми щодо тримання під вартою. Доводи Уряду можуть бути узагальнені так.

83. Камери передбачали щонайменше 4 кв.м особистого простору на одного ув’язненого. Стіни були поштукатурені цементною сумішшю та пофарбовані у світлі кольори. Туалети були відокремлені від житлової зони суцільною перегородкою. Бетонна підлога камер була вкрита дерев’яними дошками. Камери були обладнані відкидними двоярусними ліжками, столом, вузькими лавками без спинок, умивальником, туалетом і полицями або шафами. Температура в камерах становила від 18 до 20 °C восени та взимку і від 21 до 24 °C навесні та влітку.

84. Вдень ліжка в карцерах прикріплювалися до стіни, але ув’язнені мали змогу сидіти на встановлених у камерах лавках.

85. Уряд заперечив, що в камерах були щури, стверджуючи, що раз на місяць проводились ретельні заходи з дератизації, і вся установа дезінфікувалася. Медична частина також щотижня дезінфікувала камери.

86. Численні скарги заявника на неналежні умови тримання під вартою були ретельно розглянуті прокуратурою, і жодних порушень відповідних національних стандартів встановлено не було.

В. Інші події

87. У період з 2003 по 2007 роки під час відбування покарання у Слов’яносербській виправній колонії № 60 та Слов’яносербському СІЗО заявник декілька разів себе калічив, поміщаючи в черевну стінку металеві об’єкти, як стверджувалося, на знак протесту проти жорстокого поводження в установах виконання покарань і неналежних умов тримання під вартою. Жодної кримінальної справи у зв’язку з твердженнями заявника порушено не було, оскільки його скарги були визнані необґрунтованими.

88. Заявник також безуспішно скаржився до прокуратури на жорстоке поводження з ним у 2005-2007 роках під час перевезення між установами виконання покарань.

89. 22 липня 2005 року Слов’яносербський районний суд визнав заявника винним у злісній непокорі законним вимогам адміністрації установи виконання покарань та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. 05 грудня 2006 року Апеляційний суд Луганської області залишив цей вирок без змін.

90. 30 березня 2007 року Верховний Суд України відмовив у розгляді справи за касаційною скаргою заявника на вирок від 22 липня 2005 року, встановивши, що він не надав належним чином завірені копії оскаржуваних судових рішень. Згодом заявник безуспішно намагався оскаржити це рішення та відновити провадження.

91. Згідно з твердженнями заявника адміністрація установ виконання покарань іноді таємно викидала його листи до Суду, і брехала йому, що надсилала їх. Так сталося, зокрема, з його першою заявою до Суду, складеною в березні 2004 року, та подальшими документами, підготовленими у 2005 та 2006 роках в різних установах виконання покарань.

92. У різні дати численні органи державної влади залишали без задоволення клопотання заявника та його представника про надання їм копій різних документів для подання їх до Суду. Зрештою (до 2010 року) заявник отримав копії більшості документів з його справи та подав до Суду документи, які налічували декілька тисяч сторінок.

93. Згідно з твердженнями заявника у 2009 році адміністрація Роменської виправної колонії № 56 незаконно найняла ув’язненого, щоб його вбили; психіатр у цій же виправній колонії також намагався вбити заявника, вводячи йому заспокійливі ін’єкції з невідомою речовиною; а адміністрація всіх установ, в яких заявник тримався під вартою, регулярно втручалася в листування заявника.

94. Неодноразово протягом строку тримання під вартою заявника поміщали до одиночної камери в якості дисциплінарного стягнення або для забезпечення його власної безпеки, у тому числі за його заявою. Тривалість тримання складала від декількох днів до трьох місяців. Декілька разів до заявника застосовувався режим «профілактичного нагляду» як за особою, яка могла втекти, спровокувати конфлікти зі співкамерниками, напасти на працівників установи виконання покарань, взяти заручників, скалічити себе та мала схильність до суїциду.

ПРАВО

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

95. Суд зазначає, що після повідомлення Уряду держави-відповідача про цю заяву заявник, який на той момент відбував своє покарання в установі виконання покарань, висунув нові скарги на подальше ненадання йому належної медичної допомоги та неналежні умови тримання під вартою в різних установах виконання покарань.

96. Суд зазначає, що ці нові скарги не є уточненням первинних скарг заявника, стосовно яких сторони надали коментарі. Отже, Суд вважає, що наразі недоцільно розглядати ці питання у контексті цієї справи (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Кондратьєв проти України» (Kondratyev v. Ukraine), заява № 5203/09, пункт 62, від 15 грудня 2011 року). Нові скарги розглядатимуться за заявою № 11570/13.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЖОРСТОКИМ ПОВОДЖЕННЯМ

97. Заявник скаржився, що 23 та 24 жовтня 2001 року працівники міліції піддали його катуванню з метою отримання зізнавальних показань про вчинення злочинів, в яких він підозрювався. Він скаржився на жорстоке поводження з ним у Житомирській установі виконання покарань у лютому та листопаді 2008 року. Він посилався на 13 Конвенції.

98. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 та 126, від 20 березня 2018 року) розгляне ці скарги виключно з точки зору статті 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

А. Стверджуване жорстоке поводження у відділі міліції

99. Суд зазначає, що згідно з версією подій заявника 23 та 24 жовтня 2001 року працівники міліції протягом декількох годин піддавали його катуванню. Зокрема, його неодноразово били кулаками по голові, спині та грудях, підвішували на палиці та душили протигазом і поліетиленовим пакетом. Він також стверджував, що до його статевого органа застосовувався електричний струм (див. пункт 8).

100. У своїй скарзі щодо цього заявник описав стверджуване жорстоке поводження так само, як і на національному рівні (див. пункт 10).

101 . Суд також зазначає, що єдиним наданим ним медичним доказом стосовно тілесних ушкоджень, отриманих ним внаслідок катування, були результати його медичного обстеження, проведеного наступного дня після оскаржуваних подій у міській лікарні м. Запоріжжя (див. пункт 9).

102. У зв’язку з цим Суд зазначає, що у відповідних документах вказувалося, що його тілесні ушкодження обмежувалися забоєм грудної клітки та декількома подряпинами на голові. Ці тілесні ушкодження навряд чи можна вважати такими, які відповідають опису заявником стверджуваного жорстокого поводження, а саме: тривалого нанесення сильних ударів працівниками міліції по різних частинах тіла, застосування електричного струму та підвішування його на металевій палиці (див., mutatis mutandis, рішення у справі 7).

103. Не вбачається, що заявник сумнівався у достовірності висновків, зроблених медичними працівниками міської лікарні м. Запоріжжя. Навпаки, він беззаперечно посилався на ці висновки для обґрунтування свого твердження про жорстоке поводження у відділі міліції (див. пункт 10). Водночас у своїх зауваженнях до Суду заявник стверджував, що під час тримання його під вартою у відділі міліції в жовтні 2001 року він отримав тяжкі тілесні ушкодження. Однак він не вказав такі ушкодження та не надав жодних медичних доказів щодо цього.

104. Насамкінець Суд не може не вказати на затримку, з якою заявник висунув свою скаргу на жорстоке поводження (див. пункт 10). За відсутності доказів протилежного Суд доходить висновку, що заявник зробив це не одразу після стверджуваних подій, а приблизно через рік, без наведення жодного належного пояснення для виправдання такої затримки.

105. За таких обставин Суд вважає, що заявник не надав обґрунтування небезпідставної скарги на стверджуване жорстоке поводження з ним (див., mutatis mutandis, ухвалу щодо прийнятності у справі «Кравченко проти України» (Kravchenko v. Ukraine), заява № 23275/06, пункт 51, від 24 червня 2014 року). Крім того, заявник не може оскаржувати ефективність розслідування на національному рівні, оскільки він не надав органам державної влади жодної серйозної та достатньо достовірної інформації про стверджуване жорстоке поводження з ним (див., для порівняння, ухвалу щодо прийнятності у справі «Ігарс проти Латвії» (Igars v. Latvia), заява № 11682/03, пункт 72, від 05 лютого 2013 року, та рішення у справі «Гавула проти України» (Gavula v. Ukraine), заява № 52652/07, пункти 61-63, від 16 травня 2013 року).

106. Отже, Суд відхиляє скаргу заявника як за матеріальним, так і за процесуальним аспектами пункту 4 статті 35 Конвенції.

В. Стверджуване жорстоке поводження у Житомирській установі виконання покарань у лютому та листопаді 2008 року

1. Прийнятність

107. Уряд стверджував, що скарги заявника були необґрунтованими та не підтверджувалися доказами. При цьому Уряд визнав, що 21 лютого 2008 року працівник охорони установи виконання покарань застосував до заявника силу. У зв’язку з цим Уряд стверджував, що її застосування було законним і не становило надмірну реакцію на неправомірну поведінку заявника.

108. Посилаючись на свої фактичні доводи, Уряд також зазначив, що скарги заявника на жорстоке поводження були ретельно розглянуті прокуратурою та визнані необґрунтованими. Зокрема, Уряд зазначив, що тілесні ушкодження заявника здебільшого були заподіяні ним собі самостійно. У зв’язку з цим Уряд посилався на те, що заявник страждав на емоційно нестабільний розлад особистості і згідно з його психологічним типом мав схильність до самоскалічення, щоб не дотримуватися внутрішнього розпорядку установи та протидіяти її режиму.

109. Заявник спростував аргументи Уряду та підтримав свої скарги, зазначивши, inter alia, що його скарги підтверджувалися наявністю у нього тілесних ушкоджень, стосовно походження яких Уряд не надав належного пояснення.

110. Суд зазначає, що скарги заявника підтверджувалися медичними доказами (див. «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункт 106, від 15 травня 2012 року).

111. Отже, Суд вважає, що скарги заявника на жорстоке поводження у Житомирській установі виконання покарань не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

2. Суть

(а) Доводи сторін

112. Посилаючись на свої фактичні доводи, заявник скаржився, що його було піддано жорстокому поводженню з боку працівників охорони установи виконання покарань та його співкамерників.

113. Він також стверджував, що не було проведено ефективного розслідування цих подій. Зокрема, він зазначив, що не проводилось повноцінного розслідування його скарг, а лише дослідчі перевірки. Відповідно до цієї процедури слідчий міг лише відібрати «пояснення» у відповідних осіб, за достовірність яких останні не несли відповідальності згідно з кримінальним законодавством. Заявник зауважив, що постанови прокурора здебільшого ґрунтувалися на показаннях осіб, причетних до жорстокого поводження з ним, або тих, хто мав очевидний інтерес у запереченні факту жорстокого поводження з ним.

114. Заявник також звернув увагу Суду на той факт, що не всі його тілесні ушкодження були належним чином задокументовані та оцінені під час перевірки прокурора, і національні суди неодноразово скасовували постанови прокурора у зв’язку з поверховістю дослідчих перевірок.

115. Уряд не прокоментував суть скарг заявника на жорстоке поводження, стверджуючи на підставі висновків, зроблених за результатами проведених у зв’язку з цим перевірок на національному рівні, що скарги заявника не підтверджувалися доказами.

116. Стосовно процесуального зобов’язання за статтею 3 Конвенції Уряд стверджував, посилаючись на свої фактичні доводи, що розслідування скарг заявника на жорстоке поводження було оперативним, точним та всебічним. Зокрема Уряд зазначив, що всі обставини оскаржуваних подій були правильно встановлені і національні органи влади надали переконливі пояснення щодо походження тілесних ушкоджень заявника.

117. Визнавши, що декілька разів постанови прокурора скасовувалися у зв’язку з недоліками, допущеними під час дослідчої перевірки, Уряд доводив, що ці недоліки були повністю усунені без затримок.

118. Насамкінець Уряд стверджував, що неподання заявником скарг стосовно результатів розслідування прокурором подій, що трапилися у листопаді 2008 року, свідчить про згоду заявника з висновками прокурора.

(b) Оцінка Суду

119. Суд нагадує відповідні принципи своєї практики, узагальнені в рішенні у справі «Бородін проти Росії» (Borodin v. Russia), заява № 41867/04, пункти 76-83, від 06 листопада 2012 року.

120. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що розглянуті скарги заявника стосуються як матеріального, так і процесуального аспектів статті 3 Конвенції. Стосовно першого аспекту Суд зазначає, що сторонами не оскаржується, що зазначені заявником тілесні ушкодження були заподіяні під час перебування його під вартою. Однак сторони не погодились, чи були вони отримані внаслідок жорстокого поводження, як стверджував заявник.

121. Суд розуміє субсидіарний характер своєї ролі та визнає, що має бути обережним, перебираючи на себе роль суду першої інстанції під час вирішення фактологічних питань, якщо це неминуче не вимагається обставинами конкретної справи. Тим не менш, він має провести «особливо ретельний аналіз», коли висуваються твердження за статтею 3 Конвенції, навіть якщо на національному рівні вже мали місце певні провадження та розслідування (див., inter alia, рішення у справах «Кулик проти України» (Kulyk v. Ukraine), заява № 30760/06, пункт 75, від 30 січня 2017 року, з подальшими посиланнями, та «Матьяр проти Туреччини» (Matyar v. Turkey), заява № 23423/94, пункт 108, від 21 лютого 2002 року). Тому Суд вважає за доцільне спочатку розглянути, чи були скарги заявника належним чином розслідувані органами державної влади, і робитиме це з урахуванням усієї доказової бази, наданої сторонами (див., для прикладу та mutatis mutandis, рішення у справах «Бакланов проти України» (Baklanov v. Ukraine), заява № 44425/08, пункти 70 і 71, від 24 жовтня 2013 року, та «Садков проти України» (Sadkov v. Ukraine), заява № 21987/05, пункт 90, від 06 липня 2017 року). Потім, беручи до уваги відповідні висновки на національному рівні, він повернеться до питання, чи мало місце стверджуване жорстоке поводження.

(і) Процесуальний аспект статті 3 Конвенції

122. Суд зауважує, що скарги заявника до національних органів влади стосувалися як його співкамерників, так і працівників установи виконання покарань. Твердження заявника розглядалися начальником Житомирської установи виконання покарань та прокуратурою. Було зроблено висновок, що зібрана інформація не свідчила про наявність складу злочину, а тілесні ушкодження заявника були заподіяні ним собі самостійно, за винятком тих, які були отримані внаслідок правомірного застосування працівником охорони установи сили 21 лютого 2008 року (див. 67).

123 . Слід визнати, що органи державної влади вжили певних заходів для перевірки скарг заявника. Вони допитали заявника, інших ув’язнених і працівників установи виконання покарань. Також були досліджені складені працівниками установи рапорти, результати медичних обстежень заявника та його особова справа. Однак, як вказав заявник, ніколи не проводилося повноцінного розслідування його скарг, і вони розглядалися виключно у межах дослідчих перевірок. Раніше Суд у різних контекстах встановлював, що ця слідча процедура не відповідала принципам ефективного засобу юридичного захисту, зокрема тому, що посадова особа, яка проводила дослідчу перевірку, могла здійснювати лише обмежений перелік процесуальних дій у межах такої процедури, а потерпілий не мав офіційного статусу і, таким чином, позбавлявся можливості брати ефективну участь у процедурі (див., наприклад, рішення у справі «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пункт 105, від 26 липня 2012 року).

124. Крім того, відхиляючи скарги заявника, прокурор здебільшого посилався на показання ув’язнених і працівників установи виконання покарань, яких заявник обвинувачував у жорстокому поводженні, і такі показання підтверджувалися викладом подій їхніх колег. Однак прокурор не взяв до уваги, що вони безумовно були зацікавлені у результатах розслідування справи та у звільненні від відповідальності. Хоча заявник надав інший виклад подій, прокурор не докладав зусиль для усунення суперечностей, наприклад, провівши очну ставку між відповідними особами та відтворення обстановки та обставин події. У будь-якому випадку проведення такої дії було б неможливим без порушення кримінальної справи.

125. Суд також не може не зазначити, що складені працівниками установи виконання покарань рапорти та «пояснення» співкамерників заявника, на які посилалися органи державної влади, були викладені у майже однакових формулюваннях, що, на думку Суду, також викликає сумніви щодо їхньої достовірності. Суд також зауважує, що ці показання, як вбачається, були відібрані під час службового розслідування, проведеного начальником установи виконання покарань, тобто щодо осіб, які перебували під його контролем. Окрім тверджень Уряду в Суду немає доказів, що прокурор насправді допитав відповідних осіб, а не просто послався на їхні показання, відібрані начальником установи виконання покарань.

126. Суд також вважає надзвичайно важливим, що, як вбачається, версії подій прокурора не підтверджувалися об’єктивними доказами, як-то, наприклад, результатами судово-медичних експертиз.

127. Отже, стосовно подій у лютому 2008 року вбачається, що висновок судово-медичної експертизи від 14 березня 2008 року підтримав твердження заявника щодо часу та обставин, за яких були отримані тілесні ушкодження (див. пункт 24). Прокурор не здійснив оцінки цього факту.

128. Аналогічно, навіть припустивши, що садна на грудях заявника були заподіяні працівником охорони установи виконання покарань, коли він намагався зупинити агресивну поведінку заявника, як зазначив прокурор, останній не зробив жодних спроб розглянути питання пропорційності застосованої до заявника сили, зокрема з огляду на поганий стан здоров’я заявника та використання ним милиці для пересування.

129. Щодо тілесних ушкоджень, виявлених у заявника в листопаді 2008 року, Суд зазначає, що 12 листопада 2008 року, тобто через декілька днів після стверджуваного жорстокого поводження, судово-медичний експерт оглянув заявника і дійшов висновку, що його тілесні ушкодження могли бути отримані у зазначені заявником дати, а деякі з них могли бути заподіяні іншими особами (див. 64). 11 травня 2010 року, повернувши справу на новий розгляд, Верховний Суд України чітко вказав, що прокурор належним чином не розглянув ці висновки експерта та не обґрунтував свою версію відповідними доказами (див. пункт 64).

130. Остання постанова прокурора стосовно подій, як сталися у листопаді, свідчить, що у 2011 році, тобто через три роки після стверджуваних подій, група судово-медичних експертів дослідила історію хвороби заявника (див. 67). Однак з формулювання постанови не зрозуміло, якого висновку дійшли експерти та якими міркуваннями обґрунтовували свій висновок. Суд вважає дивним, що Уряд взагалі не посилався на цю слідчу дію, а також не надав Суду жодної копії висновків експертів. Причина такого упущення незрозуміла. Таке ненадання матеріалів розслідування позбавило Суд повноцінної можливості розглянути заходи, вжиті органами державної влади для розслідування тверджень заявника (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine), заяви № 17674/02 та № 39081/02, пункт 281, від 01 липня 2010 року).

131. Суд також зазначає, що у будь-якому випадку прокурор, зазначивши про заподіяння тілесних ушкоджень заявником собі самостійно у дати, які відрізнялися від зазначених заявником (див. пункт 67), не надав детальної інформації про обставини, за яких були отримані ці тілесні ушкодження. Так само не було надано жодних пояснень, чому вбачалося неможливим встановити, чи були тілесні ушкодження заявника заподіяні йому іншими особами.

132. Суд також зазначає, що постанови прокурора про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника неодноразово скасовувалися вищим прокурором або судами у зв’язку з низкою недоліків, допущених під час проведення дослідчих перевірок, у тому числі з деякими із наведених (див. пункт 29) не вбачається, що були усунені численні недоліки, перелічені у постановах вищого прокурора від 24 квітня 2008 року, якими справа про події, що трапилися у лютому 2008 року, поверталася для проведення додаткової перевірки (див. пункт 28). Хоча справді судові органи розглядали матеріали проведеної прокурором перевірки, вони просто підтримали висновки прокурора. Суди не викликали заявника або стверджуваних нападників, щоб особисто допитати їх, а також дати заявнику можливість допитати їх. Крім того, не було здійснено жодної оцінки того факту, що вказані у постанові прокурора недоліки усунені не були.

133. Насамкінець Суд зазначає, що не менш важливим є відсутність у наданих йому доказах вказівок на винесення прокурором якої-небудь постанови за твердженнями заявника про жорстоке поводження з ним його співкамерників у листопаді 2008 року. Суд також зауважує, що твердження заявника про співпрацю цих ув’язнених з адміністрацією установи виконання покарань аналогічно залишалися без розгляду, незважаючи на чіткі вказівки, надані у зв’язку з цим Верховним Судом України (див. пункт 64).

134. Зазначених міркувань достатньо для висновку Суду, що розслідування скарг заявника на жорстоке поводження у стінах Житомирської установи виконання покарань не може вважатися «ефективним». Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

(іі) Матеріальний аспект 3 Конвенції

135. Суд зауважує, що сторони надали різні версії подій, які трапилися у зазначені заявником дати. За цих обставин Суд не вважає за необхідне перевіряти виклади подій сторін і самостійно встановлювати факти з таких причин.

136. З огляду на твердження сторін і відповідні медичні докази Суд вважає достатньо встановленим, що невдовзі після стверджуваних подій на тілі заявника були виявлені тілесні ушкодження (див. 44). Також беззаперечним є те, що заявник зазнав таких тілесних ушкоджень під час тримання під вартою, тобто під контролем органів державної влади. Враховуючи це, держава зобов’язана надати задовільне та переконливе пояснення походженню цих тілесних ушкоджень, вказавши докази, якими встановлені факти, що ставлять під сумнів виклад подій заявника (див. рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункт 83, від 28 вересня 2015 року). Будь-яке застосування фізичної сили, яке не викликане суворою необхідністю внаслідок власної поведінки заявника, є порушенням права, передбаченого статтею 3 Конвенції (там само, пункти 100 та 101).

137. На підставі наявних матеріалів і, зокрема, з огляду на недоліки у проведенні розслідування на національному рівні (див. пункти 123-133) Суд доходить висновку, що Уряд належними чином не встановив, що тілесні ушкодження заявника були отримані іншим чином, аніж стверджував заявник (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі «Садков проти України» (Sadkov v. Ukraine), пункт 101).

138. Отже, було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

С. Інші випадки стверджуваного жорстокого поводження

139. Висновки у 70).

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З УМОВАМИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ

140. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання його під вартою у Житомирській установі виконання покарань та лікарні при Донецькій виправній колонії.

А. Прийнятність

(а) Вичерпання національних засобів юридичного захисту

141. Уряд стверджував стосовно частини скарги заявника на переповненість та відсутність подвір’я для прогулянок у лікарні при Донецькій виправній колонії, що заявник не вичерпав доступні йому національні засоби юридичного захисту. Зокрема, він міг вимагати відшкодування у національних судах, оскільки органи державної влади визнали наявність таких порушень.

142. Стосовно решти скарг заявника Уряд стверджував, посилаючись на свої фактичні доводи, що в обох установах виконання покарань умови відповідали статті 3 Конвенції, і заявник не надав доказів протилежного. Тому Уряд зазначив, що скарга заявника була необґрунтованою.

143. Заявник не погодився та повторив свої скарги. Він зазначив, inter alia, що надав фотографії, на яких він був з величезними щурами в одиночній камері Житомирської установи відбування покарань (див. пункт 79), і це було неспростовним доказом на його користь.

144 . Суд повторює, що у питанні вичерпання національних засобів юридичного захисту тягар доведення розподіляється між сторонами. Уряд, який заявляє про невичерпання таких засобів, має переконати Суд у тому, що на момент подій відповідний засіб юридичного захисту був ефективним, існував як в теорії, так і на практиці, тобто був доступним, здатним надати заявнику відшкодування шкоди у зв’язку з його скаргами і надавав достатні шанси на успіх (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ментеш та інші проти Туреччини» (Mentes and Others v. Turkey), від 28 листопада 1997 року, пункт 57, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1997-VIII).

145. Суд зауважує, що у цій справі Уряд не навів жодних судових рішень, які б становили приклади використання вказаного ним засобу юридичного захисту (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Солдатенко проти України» (Soldatenko v. Ukraine), заява № 2440/07, пункт 49, від 23 жовтня 2008 року, та «М. проти України» (M. v. Ukraine), заява № 2452/04, пункт 85, від 19 квітня 2012 року). Отже, Суд відхиляє попереднє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.

(b) Умови тримання під вартою у Житомирській установі виконання покарань

146. Суд зауважує, що у своїх доводах заявник не вказав, яких камер стосувалися оскаржувані ним умови і як довго він там тримався. Заявник також не надав жодних доказів для підтвердження свого опису умов тримання під вартою, таких як, наприклад, показання його співкамерників або інших ув’язнених (див., для порівняння, рішення у справах «Корнейкова та Корнейков проти України» (Korneykova and Korneykov v. Ukraine), заява № 56660/12, пункти 26, 48 та 50, від 24 березня 2016 року, та «Гавула проти України» (Gavula v. Ukraine), заява № 52652/07, пункт 73, від 16 травня 2013 року).

Єдиним винятком були твердження заявника про тримання його під вартою в зараженій щурами одиночній камері у період з листопада 2008 року по березень 2009 року (див. пункт 85).

147. З огляду на наведене Суд вважає, що твердження заявника стосовно умов тримання його під вартою в Житомирській установі виконання покарань не можуть вважатися доведеними «поза розумним сумнівом».

148 . Тому цей аспект справи відхиляється як явно необґрунтований у розумінні пункту 4 статті 35 Конвенції.

(с) Умови тримання під вартою у лікарні при Донецькій виправній колонії

149. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції і не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

150. Відповідні деталі доводів сторін наведені у пунктах 72-76.

2. Оцінка Суду

151. Суд нагадує, що під час встановлення того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. рішення у справі «Муршіч проти Хорватії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-101 та 136-141, ЄСПЛ 2016).

152. У цій справі сторони не дійшли спільної думки щодо певних обставини, пов’язаних з умовами тримання в лікарні при Донецькій виправній колонії. Однак Суд не вважає за необхідне встановлювати правдивість кожного твердження сторін, оскільки порушення статті 3 Конвенції можна встановити на підставі фактів, які не оскаржувались Урядом держави-відповідача, з таких причин.

153. Ані заявник, ані Уряд не надали інформації про площу камери та точні цифри стосовно доступного заявнику особистого простору. Водночас Уряд не заперечив, і це підтверджується результатами перевірки прокурором лікарні при Донецькій виправній колонії, що протягом двох місяців перебування там заявника він тримався у переповненій камері, в якій на одного ув’язненого припадало менше особистого простору за мінімальний передбачений національним законодавством стандарт, тобто менше 4 кв.м (див. пункт 76).

154. За цих обставин і за відсутності будь-яких тверджень або доказів з боку заявника, що доступний йому особистий простір був меншим за 3 кв.м, не виникає жодної обґрунтованої презумпції порушення статті 3 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Муршіч проти Хорватії» (<...>), пункт 137). Суд має переконатися, що у цій справі брак простору поєднувався з іншими аспектами неналежних побутових умов тримання під вартою, аби встановити порушення згаданого положення Конвенції (там само, пункт 139).

155. У зв’язку з цим Уряд визнав, що заявник не міг здійснювати прогулянки через відсутність обладнаного для ув’язнених подвір’я, але водночас спростував твердження заявника, що він був зачинений у палаті більшу частину дня (див. пункт 76). Однак твердження Уряду, що заявнику була надана можливість гуляти у межах території лікарні, є необґрунтованим і не підтвердженим доказами. За цих обставин Суд схильний надати перевагу доводам заявника.

156. Беручи до уваги наведені міркування та з огляду на практику (див., наприклад, рішення у справах статті 3 Конвенції.

157. З огляду на наведені висновки Суд не вважає за необхідне розглядати твердження заявника стосовно інших аспектів умов тримання його під вартою, окрім пов’язаних з переповненістю.

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

158. Заявник скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції щодо умов тримання його під вартою.

Стаття 13 передбачає:

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

А. Прийнятність

159. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

160. Уряд стверджував, що заявник мав ефективний засіб юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою, зокрема він міг поскаржитися до прокуратури, та що він скористався цим засобом юридичного захисту. У зв’язку з цим Уряд стверджував, що невиявлення прокурором яких-небудь доказів на підтримку тверджень заявника, не означає, що засіб юридичного захисту був неефективним. Уряд також доводив, що визнані прокурором проблеми, зокрема переповненість палати лікарні при Донецькій виправній колонії та відсутність подвір’я для прогулянок, були усунені відповідно до вказівок прокурора.

161. Суд зауважує, що він відхиляв аргументи, подібні до аргументів Уряду, наведених у цій справі, у низці інших справ, в яких скарги стосувалися системних проблем відповідної національної пенітенціарної системи (див., серед інших джерел, рішення у справах «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 91 і 92, від 18 грудня 2008 року). Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що Уряд не довів наявність у заявника практичної можливості скористатися ефективними засобами юридичного захисту у зв’язку зі скаргами - тобто засобами юридичного захисту, які могли б запобігти виникненню або продовженню порушень, або надати заявнику відповідне відшкодування.

- 4 Виправлено 20 травня 2021 року: дата була «14 січня 14/01/2016» .

162. Стосовно посилання Уряду на той факт, що проблема переповненості в палаті заявника та відсутність подвір’я для прогулянок ув’язнених була вирішена за вказівкою прокурора, з матеріалів справи вбачається, що це було зроблено після звільнення заявника з лікарні при Донецькій виправній колонії і тому на нього не вплинуло.

163. З цього випливає, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю в національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарги заявника на неналежні умови тримання під вартою.

164. Зазначений висновок виключає необхідність розгляду Судом, чи було також порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку зі стверджуваною відсутністю національних засобів юридичного захисту щодо скарги заявника на ненадання медичної допомоги.

V. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

165. Додатково до наведених скарг у своєму формулярі заяви та в подальшому листуванні заявник також скаржився за 34 Конвенції - на перегляд та вилучення його кореспонденції органами державної влади і ненадання йому копій документів за його заявами, а також на неналежне ставлення до його представника у Суді.

166. Суд розглянув вказані скарги і вважає, що у контексті всіх наявних у нього документів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції ці скарги або не відповідають критеріям прийнятності, передбаченим 35 Конвенції, або не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

167. З цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.

VI. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

168. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

А. Шкода

169. Заявник вимагав 700 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

170. Уряд заперечив проти цієї вимоги.

171 . З огляду на всі обставини цієї справи та характер встановлених порушень Суд вважає за належне присудити заявнику 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

В. Судові та інші витрати

172. Заявник також вимагав 1 422 євро в якості компенсації поштових витрат, понесених під час провадження на національному рівні, та 4 800 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу та витрат на переклад, понесених під час провадження у Суді.

173 . Уряд вважав цю вимогу необґрунтованою.

174. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії, Суд вважає за належне присудити суму у розмірі 3 650 євро (що дорівнює 4 500 євро з вирахуванням 850 євро - суми, сплаченої в рамках правової допомоги - див. пункт 2) в якості компенсації витрат, понесених під час провадження в Суді. Ця сума повинна бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника, п. Кадочнікова, як зазначено заявником (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288 та підпункт «а» пункту 12 резолютивної частини, ЄСПЛ 2016 (витяги)). Крім того, Суд присуджує 1 422 євро на покриття решти зазначених заявником судових та інших витрат, які мають бути сплачені на прохання заявника на рахунок його представника під час провадження на національному рівні, пані Коритної.

С. Пеня

175. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги за статтею 13 Конвенції на відсутність у заявника ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами стосовно умов тримання його під вартою.

2. Оголошує неприйнятними скарги на умови тримання заявника під вартою у Житомирській установі виконання покарань та скарги, наведені у пункті 165.

3. Постановляє , що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням органами державної влади ефективного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження у Житомирській установі виконання покарань.

4. Постановляє , що було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку із жорстоким поводженням із заявником у Житомирській установі виконання покарань.

5. Постановляє , що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання заявника під вартою під час його перебування у лікарні при Донецькій виправній колонії у період з грудня 2007 року по лютий 2008 року.

6. Постановляє , що було порушено статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання його під вартою.

7. Постановляє , що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 3 650 (три тисячі шістсот п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, ця сума має бути сплачена на банківський рахунок захисника заявника п. Андрія Кадочнікова;

(ііі) 1 422 євро (одна тисяча чотириста двадцять два) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації решти судових та інших витрат, ця сума має бути сплачена на банківський рахунок представника заявника під час провадження на національному рівні пані Людмили Коритної;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

8. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 квітня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.