Штраф, догана чи в’язниця: що загрожує лікарю за розголошення даних пацієнта

Медична картка, результати аналізів, діагноз чи навіть сам факт звернення до лікаря – усе це належить до інформації, яка охороняється законом. Водночас існують ситуації, коли лікарська таємниця може бути розкрита без згоди пацієнта.

Де проходить межа між правом людини на приватність і законними підставами для передачі медичних відомостей, які гарантії захисту персональних даних передбачені законодавством та за що лікар може понести цивільну, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність (Джерело : Судово-юридична газета)

Читайте статтю: Особливості дотримання принципу лікарської таємниці після смерті пацієнта

Що таке лікарська таємниця

Поняття лікарської таємниці визначене насамперед статтею 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я. До лікарської таємниці належать відомості, які стали відомі медичним працівникам або іншим особам під час виконання професійних чи службових обов’язків. Йде мова не тільки про інформацію про захворювання пацієнта, а й результати медичних оглядів, обстежень, лікування, діагностики.

Закон прямо забороняє розголошувати таку інформацію, окрім випадків, визначених законодавством. Водночас навіть тоді, коли відомості використовуються у навчальному процесі чи наукових дослідженнях, особа пацієнта має залишатися анонімною.

Законодавство визначає медичну інформацію як інформацію про медичне обслуговування людини або його результати, викладену відповідно до встановлених вимог. До медичної інформації належать:

• факт звернення людини за медичною допомогою
• діагноз та історія хвороби
• результати медичних оглядів і обстежень
• відомості про стан здоров’я
• інформація про лікування, заплановані медичні втручання та прогноз перебігу захворювання
• будь-які документи, що містять відомості про здоров’я особи.

Фактично будь-які персональні дані, які дозволяють зробити висновок про фізичний або психічний стан людини, належать до конфіденційної медичної інформації.

Користуйтеся консультацією: Лікар має право: Яку інформацію про пацієнта можна розголошувати

Закон гарантує конфіденційність

Право людини на нерозголошення інформації про її здоров’я гарантують одразу кілька нормативних актів. Зокрема:

• стаття 32 Конституції України,
• Закон України «Про інформацію»,
• Закон України «Про захист персональних даних»
• статті 285–286 Цивільного кодексу України,
• статті 39, 39-1 та 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Саме ці документи закріплюють принцип: інформація про стан здоров’я людини належить до конфіденційної інформації з обмеженим доступом.

Лікар повинен забезпечити, щоб сторонні особи не отримали доступ до таких даних. Це стосується й електронних записів, медичної документації, результатів аналізів, листування, фотографій, відеоматеріалів та будь-яких інших носіїв інформації.

Читайте статтю: Особливості притягнення лікарів до кримінальної відповідальності

Як працює електронна система охорони здоров’я

Законодавство дозволяє обробляти персональні дані пацієнтів у центральній базі даних без отримання окремої письмової згоди, якщо така інформація використовується: для діагностики, надання медичної допомоги, лікування, функціонування електронної системи охорони здоров’я.

Доступ до цих даних мають лише визначені законом суб’єкти:

• Національна служба здоров’я України
• лікарі та інші медичні працівники, заклади охорони здоров’я, що мають відповідну ліцензію
• окремі органи громадського здоров’я у межах своїх повноважень.

При цьому всі вони зобов’язані дотримуватися законодавства про захист персональних даних і вимог щодо збереження лікарської таємниці.

Пацієнту має право отримати доступ до інформації про власний стан здоров’я, дізнатися, хто і з якою метою обробляє його персональні дані, вимагати виправлення неточних відомостей, а також може звернутися до суду або Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у разі порушення права на конфіденційність.

Користуйтеся консультацією: Поради від Протоколу: Як подати позов до суду на лікаря

Коли лікарську таємницю можна розкрити без згоди пацієнта

Існують винятки, коли лікар або медичний заклад мають право, а іноді й обов’язок передати такі відомості третім особам. Усі ці випадки чітко визначені законом.

Наприклад, якщо пацієнтом є дитина або недієздатна особа. В такому випадку інформація про її стан здоров’я надається батькам, усиновлювачам, опікунам чи піклувальникам.

Дізнатися результати медичного обстеження можуть наречені. Таке право передбачене ч.4 ст. 30 Сімейного кодексу. Нареченим можуть бути повідомлені результати медичного обстеження, якщо воно проводилося перед укладенням шлюбу.

У кримінальному провадженні – лише за рішенням суду. Сам по собі запит слідчого або прокурора не означає автоматичного доступу до лікарської таємниці. Її отримання можливе лише через процедуру тимчасового доступу до речей і документів відповідно до статей 159 та 162 Кримінального процесуального кодексу України. Тобто, як правило, необхідною є ухвала слідчого судді.

Адвокат також не завжди може отримати медичні документи. Він повинен підтвердити свої повноваження діяти саме від імені клієнта – договором про надання правової допомоги або окремої письмової згоди клієнта на отримання конфіденційної інформації.

Особливий порядок діє щодо психіатричної допомоги. Такі відомості можуть передаватися: для організації лікування особи з тяжким психічним розладом, на письмовий запит суду, прокурора, слідчого, органу пробації, у випадках, прямо передбачених законом. При цьому коло осіб, які можуть отримати таку інформацію, суттєво обмежене.

Читайте статтю: Показові судові спори щодо захисту прав пацієнтів

Відомості про ВІЛ-статус також мають спеціальний режим захисту. Вона може передаватися:

• самому пацієнту, батькам або законним представникам – якщо пацієнт є малолітнім
• іншим особам – виключно у випадках, визначених законом або за рішенням суду
• іншим медичним працівникам лише для лікування пацієнта
• закладам громадського здоров’я – для здійснення епідеміологічного нагляду.

Після смерті людини право на отримання певної інформації мають члени її сім’ї. Для цього необхідно підтвердити свій статус члена сім’ї відповідними документами.

Коли інформацію передають без згоди пацієнта

Є окремі випадки, коли інформацію можуть передати без згоди пацієнта. А саме: у разі загрози життю чи здоров’ю інших осіб, при виявленні домашнього насильства щодо дитини, під час епідеміологічного нагляду, у випадках, коли це прямо передбачено спеціальними законами.

При цьому навіть за наявності законних підстав медичний працівник повинен розкривати лише той обсяг інформації, який є необхідним для досягнення відповідної мети.

Яка відповідальність загрожує за розголошення лікарської таємниці

Порушення права пацієнта на конфіденційність може мати серйозні наслідки. Якщо людин зазнала моральних страждань або матеріальних збитків у разі незаконного розголошення медичної інформації, вона має право звернутися до суду. У такому випадку пацієнт може вимагати: відшкодування матеріальної шкоди, компенсацію моральної шкоди, спростування недостовірної інформації, якщо вона була поширена.

Найсуворіша відповідальність передбачена статтею 145 Кримінального кодексу України – коли медичний працівник або інша особа, якій інформація стала відома під час виконання професійних чи службових обов’язків, умисно розголосили лікарську таємницю, а це спричинило тяжкі наслідки для пацієнта. Йдеться, зокрема, про випадки, коли розголошення призвело до істотної шкоди здоров’ю, психологічного стану, репутації чи інших тяжких наслідків.

Стаття 188-39 КУпАП передбачає штрафи за порушення законодавства про захист персональних даних. Зокрема, відповідальність може наставати за: неповідомлення Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про обробку персональних даних у випадках, коли це передбачено законом, несвоєчасне повідомлення, подання недостовірної інформації.

Розмір штрафів залежить від суб’єкта правопорушення і може сягати: для громадян від 100 до 200 НМДГ, для посадових осіб та підприємців – від 200 до 400 НМДГ.

Також роботодавці застосовують саме дисциплінарні заходи. Якщо медичний працівник порушив вимоги щодо конфіденційності інформації про пацієнта, йому можуть оголосити догану, застосувати інші дисциплінарні стягнення, у визначених законом випадках – звільнити працівника.

При цьому дисциплінарна відповідальність не виключає одночасного притягнення до цивільної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Читайте статтю: Розголошення інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника

Практика Верховного Суду

Верховний Суд уже сформував важливі правові підходи щодо захисту медичної інформації.

1. Верховний Суд: медична картка може бути надана законним представником пацієнта. У справі № 308/4339/20 від 29.04.2026 сторона захисту намагалася визнати недопустимим висновок судово-медичної експертизи, посилаючись на те, що медична документація потерпілої була отримана без ухвали слідчого судді.

Верховний Суд зазначив, що особа, якої стосується медична інформація, або її законний представник має право самостійно вирішувати питання щодо використання відомостей із медичної картки. Якщо така інформація надається добровільно, це не є порушенням лікарської таємниці.

Тобто, медична документація може бути добровільно надана безпосередньо потерпілою особою або за її згодою медичною установою на запит слідчого, а у випадку неможливості отримати медичні документи у такий спосіб, слідчий звертається до слідчого судді з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей та документів.

2. Верховний Суд: адвокат не може автоматично отримати медичні дані клієнта. У справі № 442/4791/17 суд наголосив, що адвокатський запит сам по собі не дає права на отримання конфіденційної медичної інформації. Адвокат повинен підтвердити, що клієнт уповноважив його отримувати саме такі відомості. Інакше медичний заклад має право відмовити.

Для того, щоб адвокату отримати відповідь, потрібно: надати згоду клієнта на отримання та розповсюдження (збирання, використання тощо) персональної інформації про стан здоров`я клієнта, надати адвокатський запит, підтвердити свої повноваження щодо отримання такої інформації відносно клієнта та підтвердити свої повноваження як адвоката ( надати копію свідоцтва та ордера).

У свою чергу, до адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

3. Тимчасовий доступ до медичних документів не завжди потребує ухвали суду. У справі № 308/4339/20 від 29.04.2026 суд окремо звернув увагу, що якщо власник документів добровільно надає їх слідству, це не означає отримання доказів у незаконний спосіб. Відповідно, не кожен доступ до медичної документації автоматично потребує окремої ухвали слідчого судді.

Лікарська таємниця сьогодні – це не лише професійний обов’язок медика, а й одна з фундаментальних гарантій права людини на приватність. Судова практика Верховного Суду свідчить: право людини контролювати інформацію про власне здоров’я є одним із базових елементів захисту приватного життя, а будь-яке втручання у це право повинно бути законним, обґрунтованим і пропорційним.