Сам лише факт отримання копії судового рішення після спливу 9 років - не може вважатися беззаперечною підставою для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження. (ВС КЦС справа № 2-1478/11від 19.01.2022 р.)

Фабула судового акту: Двома особами було придбано склад, цех та інші споруди. Допоміжні споруди як то - навіс, сторожова будка, артезіанська свердловина та насосна у договорі не визначались. Згодом, між собою вони домовились, що один власник передає ці допоміжні споруди повністю у власність іншому за 12 тис. грн. Правовідносини оформили простим письмовим договором, домовившись про подальше нотаріальне засвідчення. Проте продавець із цим тягнув, і у 2011 році, покупець, звернувшись до суду про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно - справу виграв (визнав дійсність договору і право на допоміжні споруди).

Проте, справа на цьому не завершилась, бо у 2020 році, дружина “програвшої” сторони, вирішила звернутись з апеляційною скаргою на це рішення, пояснюючи, що отримала копію рішення лише коли приймала спадщину і в строк 30 днів подала апеляційну скаргу. Що саме цікаве - після 9 років, суд поновив їй строк, розглянув справу, і рішення за 2011 рік скасував.

Розглядаючи касаційну скаргу покупця, ВС КЦС зазначив про неправомірність простого поновлення такого великого строку просто тому що копія рішення була отримана нею в 2020 році. ВС КЦС пояснив:

Відповідно до ч.1 ст. 127 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому ст. 358 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права - поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та «права на суд», гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України»від 03 квітня 2008 року, «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України»від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України»від 08 листопада 2005 року).

Відповідно до постанови ВС ОП КЦС від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Отже у цій справі: Поновляючи строк на апеляційне оскарження, апеляційний суд указав, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, оскільки апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня отримання апелянтом копії рішення суду.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, апеляційний суд повинен був перевірити доводи щодо поважності причин пропуску процесуального строку, оскільки вони мають суттєве значення для вирішення питання про поновлення цього строку.

Однак - сам лише факт отримання копії судового рішення та подання апеляційної скарги після спливу майже 9 років особою, не залученою до участі у справі, за відсутності інших підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення оскарженого рішення (2011 рік), не може вважатися беззаперечною підставою для поновлення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження.

Аналізуйте судовий акт: Особа, яку не залучено до участі у справі, має право на апеляційне оскарження - якщо у мотивувальній частині рішення є висновки про її права та обов`язки, або у резолютивній - прямо вказано про такі (ВС КАС № 160/11823/20 від 20.09.2021 р.);

Неповідомлення сторони про відкриття апеляційного провадження та ненадсилання їй апеляційної скарги є не менш суттєвим порушенням, ніж розгляд справи за її відсутності, внаслідок неповідомлення (ВС КАС № 657/1284/16-а від 17.08.2021 р.);

ВС/ККС: Апеляційний суд вправі повторно досліджувати докази навіть і за відсутності відповідного клопотання сторони (ВС/ККС у справі № 180/1597/17 від 20.10.2021);

Судові витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнені і при закритті апеляційного провадження (ВП ВС №357/380/20 від 08.06.2022 р.).

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 2-1478/11

провадження № 61-11645св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року він та відповідач набули право власності, кожен по 1/2 частині, на тарний склад (літера «Б»), забійний цех (літера «В»), склад живсировини (літера Г), овочесховище (літера «К»), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

15 лютого 2003 року вони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна, куди, крім зазначеного майна, увійшли 6 тарних навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною. Навіси, сторожова будка та свердловина з насосною не були відображені в нотаріально посвідченому договорі купівлі продажу, оскільки вони були допоміжними спорудами і в продавця Приватного підприємства (далі - ПП) «ЕКОМ» не було на них виготовлено ні інвентарних справ, ні інших документів, так як відповідно до діючого на той момент цивільного законодавства на допоміжні споруди окремі правовстановлюючі документи не видавались.

Зазначав, що 25 лютого 2003 року ним та відповідачем було виготовлено інвентарну справу та генеральний план на комплекс придбаних ними будівель, куди були включені і допоміжні споруди: 6 навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною. Оскільки зазначені навіси потребували ремонту, вони вирішили їх відремонтувати та усно домовились про вклад грошей в їх ремонт в рівних долях. Однак, на початку 2008 року відповідач заявив, що він більше не буде вкладати гроші в зазначений ремонт та запропонував купити його частку в навісах та артезіанській свердловині з насосною за 12 000 тисяч гривень.

07 липня 2008 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу 1/2 частини 6 навісів і артезіанської свердловини з насосною, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого він купив за 12 000 гривень 1/2 частину зазначеного майна. В цей же день на підставі розписки відповідач отримав від нього 12 000 гривень. Зазначений договір був укладений в простій письмовій формі. Відповідно до умов договору сторони протягом шести місяців мали підготувати всі необхідні документи для переоформлення частини зазначеного майна на його ім`я через нотаріуса. Однак, вже більше півтора року відповідач постійно ухиляється від виготовлення документів для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна.

Стверджував, що ОСОБА_2 , порушуючи домовленості, ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Після купівлі зазначеного майна він півтора року здійснює обслуговування і ремонт, несе інші передбачені законодавством України витрати пов`язані з його утриманням, тобто здійснює всі повноваження власника щодо придбаного майна.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати дійсним договір від 07 липня 2008 року купівлі-продажу 1/2 частини 6 навісів та артезіанської свердловини з насосною, що знаходяться в АДРЕСА_1 :

- визнати за ним право власності на 5 навісів та артезіанську свердловину з насосною, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року у складі судді Трагнюка В. Р., з урахуванням ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2011 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини шести навісів та артезіанської свердловини з насосною, які знаходяться у АДРЕСА_1 , укладений 07 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на п`ять навісів та артезіанську свердловину з насосною, які знаходяться у АДРЕСА_1 , а саме: навіс (літера Д) загальною площею 243 кв. м; навіс (літера Е) загальною площею 243 кв. м; навіс (літера Ж) загальною площею 243 кв. м; навіс (літера З) загальною площею 325,8 кв. м; навіс (літера И) загальною площею 270 кв. м; артезіанську свердловину з насосною загальною площею 16,8 кв. м.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, умови якого виконано сторонами, а тому такий підлягає визнанню дійсним на підставі статті 220 ЦК України, а право власності - на підставі статті 392 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

22 травня 2020 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 червня 2020 року ОСОБА_3 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 січня 2021 року замінено у справі відповідача ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_3 .

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Поновляючи строк на апеляційне оскарження, апеляційний суд указав, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, оскільки апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня отримання ОСОБА_3 копії рішення суду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір купівлі-продажу 6 навісів та артезіанської свердловини з насосною, які знаходяться в АДРЕСА_1 , крім нотаріального посвідчення, підлягав ще й державній реєстрації, отже, відсутні підстави для визнання його дійсним в порядку передбаченому частиною другою статті 220 ЦК України.

З огляду на зазначене, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним задоволенню не підлягає. Оскільки позовна вимога про визнання права власності на спірне майно є похідною від позовної вимоги про визнання договору дійсним, відтак, вона також задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що об`єктом договору купівлі-продажу від 07 липня 2008 року є допоміжні речі, відтак, судом апеляційної інстанції не враховано необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 186 ЦК України, оскільки спірне майно є приналежністю до головної речі - предмету договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року.

Посилається на положення частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, окремо на споруди, що є приналежністю головної речі або складовою частиною речі.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що спірне майно: навіси та артезіанська свердловина є самостійними об`єктами нерухомого майна, введеними в експлуатацію, або об`єктами незавершеного будівництва, право власності на які зареєстровано органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно згідно із частиною другою статті 331 ЦК України.

Зазначає, що апеляційний суд не звернув увагу на суперечливу поведінку ОСОБА_3 , як дружини ОСОБА_2 яка надала згоду на вчинення ним правочину.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 127/24183/16-ц та від 17 червня 2020 року у справі № 910/12712/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, отже, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не підлягає скасуванню.

Посилається на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду,викладених у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 127/24183/16-ц та від 17 червня 2020 року у справі № 910/12712/19, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини і жодна зі сторін не ставила під сумнів існування/наявність головної та приналежної речі.

При цьому у матеріалах справи міститься викопіювання з генерального плану (схеми) ділянки АДРЕСА_1 - технічна документація, у якій зображені всі об`єкти/будівлі, як окремі споруди, з політерним їх відображенням.

З огляду на зазначене, вважає, що всі об`єкти є окремими спорудами та знаходяться на значній відстані одна від одної.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності, кожен по 1/2 частині на тарний склад (літера «Б»), забійний цех (літера «В»), склад живсировини (літера Г), овочесховище (літера «К»), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Гонтар Л. І. за реєстром № 504 (а. с. 3).

15 лютого 2003 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ПП «Єком», з іншої сторони, підписано акт приймання-передачі майна на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року, куди увійшли 6 тарних навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною (а. с. 4).

07 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено в простій письмовій формі договір купівлі продажу 1/2 частини 6 навісів і артезіанської свердловини з насосною, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 1/2 частину зазначеного майна за 12 000 гривень 1 (а. с. 19).

В цей же день відповідно до поданої розписки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 12 000 гривень (а. с. 20).

Відповідно до умов договору, позивач та відповідач протягом шести місяців мали підготувати всі необхідні документи для переоформлення частини зазначеного майна на ім`я ОСОБА_1 через нотаріуса.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК Українипередбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції Українизакріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцієюабо законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»(далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК Українита іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Стаття 2 ЦПК Українивизначає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК Українисуд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Норми ЦПК Українине містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до вимог частини третьої, четвертої статті 357 ЦПК Україниапеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених статті 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 червня 2020 року поновлено ОСОБА_3 , дружині ОСОБА_2 , строк на апеляційне оскарження рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , апеляційний суд повинен був перевірити доводи щодо поважності причин пропуску процесуального строку, оскільки вони мають суттєве значення для вирішення питання про поновлення цього строку.

Так, звертаючись до суду 22 травня 2020 року з апеляційною скаргою на зазначене рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області, ОСОБА_3 подала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якій зазначила, що не була учасником справи, а про оскаржуване судове рішення дізналася 11 травня 2020 року після звернення до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 .

Сам лише факт отримання копії судового рішення та подання апеляційної скарги після спливу майже 9 років особою, не залученою до участі у справі, за відсутності інших підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення оскарженого рішення (2011 рік), не може вважатися беззаперечною підставою для поновлення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження.

Доводи ОСОБА_3 щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та аргументи на підтвердження цих доводів не були належно перевірені судом апеляційної інстанції, оскільки їм надана неналежна оцінка. Зокрема, не надано оцінки наявним у матеріалах справи (а. с. 177-180) документам, що свідчать про надання нею згоди ОСОБА_2 на розпорядження спірним майном.

Зокрема, Закарпатським апеляційним судом під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження враховано тільки твердження ОСОБА_3 , яка не була учасником справи, про отримання нею судового рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року лише 11 травня 2020 року.

Частиною першою статті 44 ЦПК Українипередбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та «права на суд», гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України»від 03 квітня 2008 року).

Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини також у справах «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України»від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України»від 08 листопада 2005 року.

Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечило рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_3 подана після спливу строку на апеляційне оскарження, а з матеріалів справи незрозуміло, які причини пропуску цього строку були визнані апеляційним судом поважними, отже, встановленню підлягає підстава для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Отже, в ухвалі Закарпатського апеляційного суду від 11 червня 2020 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 апеляційний суд належно не дослідив питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, враховуючи, що з часу ухвалення рішення районним судом минуло майже 9 років, формально вказавши, що вона не приймала участі у справі, а оскаржуване рішення від 28 листопада 2011 року отримала 11 травня 2020 року.

Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатись законною та обґрунтованою, оскільки апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі та вирішуючи спір по суті, належно не перевірив доводи ОСОБА_3 про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

За правилами частини третьої статті 354та частини другої статті 358 ЦПК Українинезалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, однак строк на апеляційне оскарження може бути поновлений у разі подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Отже, положення частини другої статті 358 ЦПК Українидають право суду на поновлення строку на апеляційне оскарження, але не вказують про обов`язок вчинення таких дій.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. ЛуспеникІ. А. ВоробйоваГ. В. КоломієцьР. А. ЛідовецьЮ. В. Черняк