Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 127/24183/16-ц

провадження № 61-18811св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Вінницька міська рада, ОСОБА_3 ,

представники Вінницької міської ради: Лірник Іван Іванович, Коваленко Віталій Віталійович ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Вінницької міської ради, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області, про визнання відмови співвласника необґрунтованою, визнання прибудови і гаража приналежністю до основної речі.

Позовна заява мотивована тим, що він відповідно до договору купівлі-продажу від 22 червня 1981 року, посвідченого державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Гайдай Н. Г., є власником 7/20 частин незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 , власником інших 13/20 частин цього будинку згідно зі свідоцтвом про право на спадщину є ОСОБА_3 . На момент придбання ним недобудованої частини будинку стан її готовності складав 80 %. Рішенням виконавчого комітету Староміського району м. Вінниці від 09 червня 1982 року № 157 йому було надано дозвіл на будівництво прибудови до будинку зовнішніми розмірами 5,5 м х 4,2 м, з розміщенням у ній кухні і веранди та переобладнанням існуючої кухні 2-1 у житлову кімнату.

Окрім вказаної прибудови «А1» ним був побудований гараж розміром 5,10 м х 4,26 м.

З метою узаконення здійснених прибудов, він звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області, однак йому було відмовлено, оскільки інший співвласник житлового будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 не дав своєї згоди на прийняття в експлуатацію цих прибудов.

Вказував, що ОСОБА_3 своєї згоди на оформлення ним права власності на прибудову «А1», в якій розміщені: кухня площею 7,0 кв. м, кімната площею 9,10 кв. м, коридор площею 4,3 кв. м та гараж не дає, хоча вони не порушують його права користування своєю частиною будинку та їх будівництво відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним нормам і правилам.

На підставі вказаного та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 30 січня 2017 року ОСОБА_1 просив суд визнати відмову ОСОБА_3 в ненаданні дозволу на прийняття в експлуатацію прибудови «А1» та гаража необґрунтованою; визнати прибудову «А1», що складається з коридору площею 5,4 кв. м, кухні площею 7,3 кв. м, житлової кімнати площею 9,9 кв. м, житлової кімнати площею 7,1 кв. м, приналежністю житлового будинку по АДРЕСА_1 , зроблену співвласником ОСОБА_1 з дозволу виконавчого комітету Староміського району м. Вінниці за свій рахунок; визнати гараж, що розташований поряд з житловим будинком по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, приналежністю головної речі (будинку).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року у складі судді Гриневича В. С. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що такий спосіб захисту права, як визнання відмови відповідача в ненаданні дозволу на прийняття в експлуатацію прибудови та гаража необґрунтованою, а також визнання прибудови та гаража приналежністю житлового будинку, чинним законодавством України не встановлений, а тому відновлення прав позивача у такий спосіб, як просить позивач, законом не передбачено.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано відмову співвласника ОСОБА_3 на прийняття в експлуатацію прибудови і гаража необґрунтованою.

Визнано прибудову «А1», зроблену співвласником ОСОБА_1 , що складається з коридору площею 5,4 кв. м, кухні площею 7,3 кв. м, житлової кімнати площею 9,9 кв. м, житлової кімнати площею 7,1 кв. м приналежністю житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано гараж, побудований співвласником ОСОБА_1 , який розташований поряд із житловим будинком на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, приналежністю житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. З метою реєстрації збудованих об`єктів нерухомості позивач звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області, однак йому було відмовлено у реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, оскільки інший співвласник житлового будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 своєї згоди на прийняття в експлуатацію цього об`єкту на дав.

Наявність згоди іншого із співвласників як обов`язкова умова прийняття об`єкта в експлуатацію в позасудовому порядку і ненадання такої згоди відповідачем зумовлюють необхідність судового захисту порушеного права позивача, ефективним способом якого може бути визнання відмови ОСОБА_5 необґрунтованою. Крім того, підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання прибудови і гаража приналежністю до основної речі, оскільки такий спосіб захисту є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення і дає можливість захистити порушене право.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 червня 2019 року № 514/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення та задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд не врахував, що здійснена позивачем добудова (прибудова) порушує його права як співвласника, оскільки виконана з порушенням Державних будівельних стандартів.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 22 червня 1981 року, посвідченого державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Гайдай Н. Г., є власником 7/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом на індивідуальний житловий будинок власником інших 13/20 частин вказаного будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину є ОСОБА_3 .

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданого 01 серпня 2007 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 28 квітня 2007 року № 1018, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0235 га по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Староміського районного виконавчого комітету м. Вінниці від 09 червня 1982 року № 157 ОСОБА_1 надано дозвіл на здійснення прибудови зовнішніми розмірами 5,5 м х 4,2 м, в якій розмістити кухню і веранду, а існуючу кухню перепланувати у житлову кімнату.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 01 серпня 2011 року задоволено позов ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинне будівництво та визнано за ним право власності на прибудову «А1», в якій розташовані кухня площею 7,3 кв. м, кімната площею 9,10 кв. м, коридор площею 4,3 кв. м, та на господарські приміщення: сарай під літерою «В», розміром 1,9 м х 3,16 м, погріб під літерою «п/А1», вбиральню під літерою «Т» розміром 1,2 м х 1,08 м, гараж розміром 5,10 м х 5,10 м, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 01 серпня 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

20 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернувся в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області із заявою про прийняття в експлуатацію прибудови до житлового будинку та побутово-господарських споруд по АДРЕСА_1 .

Рішенням Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області від 26 вересня 2012 року відмовлено у реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та повернення декларації заявнику у зв`язку з відсутністю згоди усіх співвласників житлового будинку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області про зобов`язання зареєструвати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При розгляді справ, пов`язаних із самочинним будівництвом, слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України «Про містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право (пункт 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)»). Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 20 вересня 2012 року звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області із заявою про прийняття в експлуатацію прибудови до житлового будинку та побутово-господарських споруд по АДРЕСА_1 . Однак, рішенням Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області від 26 вересня 2012 року було відмовлено у реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та повернення декларації заявнику, у зв`язку з відсутністю згоди усіх співвласників житлового будинку.

На підставі вказаного, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання прибудови і гаража приналежністю до основної речі підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту є адекватним змісту порушеного права і дає можливість захистити його.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до визначення, наведеного в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127, житловий будинок садибного типу - це житловий будинок, який складається із жилого та допоміжних (нежитлових) приміщень. На присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї, хліви, літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення). Присадибна земельна ділянка - земельна ділянка (обмежована, забезпечена виїздом на вулицю, провулок тощо), на якій розміщені житловий будинок, господарські будівлі та споруди, сад, город тощо.

Відповідно до частин першої і другої статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю, а приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 380 ЦК України визначено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житловий будинок може складатися власне із самого будинку або з будинку та інших приміщень, що забезпечують нормальне проживання в ньому людини (наприклад, гараж, погріб, сарай, відокремлений санвузол тощо). У цьому випадку будинок є головною річчю, а підсобні приміщення розглядаються як невід`ємна частина будинку (приналежність).

Відповідно до частини першої статті 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

З указаного вбачається, що до складу садиби належать не лише житловий будинок і земельна ділянка, на якій він розташований, а й господарсько-побутові будівлі (які забезпечують власника необхідними для проживання засобами благоустрою, наприклад, сарай, гараж, санвузол тощо) та комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), а також багаторічні насадження.

У садибі головною річчю є житловий будинок, а інші складові елементи є його приналежністю, а отже, різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і становлять з будинком одне ціле.

Таким чином, прибудова «А1», що складається з коридору площею 5,4 кв. м, кухні площею 7,3 кв. м, житлової кімнати площею 9,9 кв. м, житлової кімнати площею 7,1 кв. м, та гараж, за умови введення їх в експлуатацію, будуть визнані приналежністю житлового будинку АДРЕСА_1 у силу закону і не потребують визнання їх такими у судовому порядку.

Апеляційний суд вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про визнання прибудови і гаража приналежністю до основної речі є адекватним змісту порушеного права і дає можливість захистити його. З урахуванням вказаного в апеляційного суду не було правових підстав для задоволення цих вимог.

Крім того, апеляційним судом безпідставно визнано відмову ОСОБА_3 на прийняття в експлуатацію прибудови і гаражанеобґрунтованою, оскільки відповідно до статті 357 ЦК України він як співвласник має право не дати своєї згоди на здійснення добудови (прибудови) іншим співвласником, а згідно з частиною четвертою вказаної статті суд зобов`язаний встановити чи порушує здійснена позивачем прибудова права іншого співвласника. Однак, вказані обставини апеляційним судом установлені не були.

Висновок апеляційного суду, що наявність згоди іншого із співвласників як обов`язкова умова прийняття об`єкта в експлуатацію у позасудовому порядку і ненадання такої згоди відповідачем зумовлюють необхідність судового захисту порушеного права позивача, оскільки в інший спосіб права позивача захищені не можуть бути, є безпідставними, оскільки у частині четвертій статті 357 ЦК України визначено, що співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Крім того, згідно з частиною першою статті 370 ЦК України позивач має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, та у подальшому вирішити питання про введення в експлуатацію побудованих ним прибудов.

При цьому, судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_3 , якого ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року було звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги, з ОСОБА_1 у дохід держави підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 984,32 грн.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2017 року скасувати.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 984,32 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович