Історія справи

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоГвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Ситнік О.М.,за участі: ОСОБА_6,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про зміну ідеальних часток у праві спільної часткової власності; за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Виконавчий комітет Черкаської міської ради, про виділ частки в окремий об'єкт нерухомості та визнання на нього права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 17 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про зміну ідеальних часток у праві спільної часткової власності.

Посилалася на те, що за договором купівлі-продажу від 24 січня 1991 року вона набула право власності на ј частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 у м. Черкаси. Земельна ділянка була приватизована нею у розмірі 143 кв. м згідно з рішенням Черкаської міської ради від 22 листопада 2005 року.

02 жовтня 2003 року ОСОБА_7 отримала дозвіл, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області на підставі рішення Виконавчого комітету Придніпровської районної ради від 17 травня 2000 року, на виконання будівельних робіт. Згідно з розрахунком часток від 25 квітня 2014 року після здійснення прибудови розмір часток змінився, внаслідок чого ОСОБА_7 має у власності 59/100 частини, а відповідач - 41/100. У зв'язку з тим, що відповідач відмовляється погодити новий розмір часток, а позивачка не може здійснити реєстрацію права власності, просила визнати за нею право власності на 59/100 частини будинку з надвірними спорудами.

Ухвалою суду від 18 вересня 2014 року неналежного відповідача ОСОБА_8 замінено на належного відповідача ОСОБА_6

У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про виділ частки в окремий об'єкт нерухомості та визнання за ним права власності, посилаючись на те, що йому на підставі договору дарування від 27 листопада 2013 року належить 75/100 частини будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, м. Черкаси. Ця частина будинку є окремим житловим приміщенням із самостійним входом та може бути виділена як окремий об'єкт нерухомості. Оскільки ОСОБА_7 відмовляється нотаріально оформити договір про поділ майна, що є у спільній частковій власності, просив виділити в натурі 75/100 частини будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, м. Черкаси; визнати за ним право власності на житловий будинок з прибудовами та надвірними спорудами, що позначені у технічному паспорті на домоволодіння літ. «А-1» з прибудовою літ. а, на кімнати: 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, погріб літ. «В», водоколонку 5, вигрібну яму 7, огорожу 1, 2, 3, 4, 6, 8, замощення літ. І, ІІ, літній душ літ. «Д», сарай літ. «Б» (частина); припинити право спільної часткової власності на 75/100 частини спірного будинку.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2015 року справу за позовом ОСОБА_7 та справу за позовом ОСОБА_6 об'єднано в одне провадження.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2015 року позов ОСОБА_7 задоволено. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 59/100 частини будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, м. Черкаси. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 17 липня 2015 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2015 року змінено у частині задоволення позову ОСОБА_7 та у цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суди виходили з недоведеності ним неможливості спільного користування будинком з надвірними спорудами, позбавлення його права володіння та користування майном.

За договором купівлі-продажу від 24 січня 1991 року ОСОБА_7 набула право власності на ј частини будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, м. Черкаси. У договорі не зазначено конкретного приміщення та надвірних споруд, що придбані ОСОБА_7 (а. с. 4, 5).

На земельній ділянці площею 491 кв. м були розташовані житловий будинок дерев'яний, житловою площею 36 кв. м, сарай «Б», погріб «В», туалет, огорожа І-4, водоколонка № 5, відмостка.

Земельна ділянка, відведена для обслуговування зазначеного домоволодіння, була приватизована ОСОБА_7 у розмірі 143 кв. м за рішенням Черкаської міської ради від 22 листопада 2005 року № 8-774 та належить їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 04 лютого 2006 року (а. с. 13).

Іншим співвласником спірного будинку є ОСОБА_6, якому на підставі договору дарування від 27 листопада 2013 року належить 75/100 частини житлового будинку.

02 жовтня 2003 року ОСОБА_7 отримала дозвіл на виконання будівельних робіт.

27 грудня 2013 року ОСОБА_7 подала до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації «будівництво прибудови літ. «А№-1» до житлового будинку літ. «А-1» по АДРЕСА_1, м. Черкаси. До даної декларації було подано державний акт на право власності на земельну ділянку; технічний паспорт на житловий будинок; звіт про проведення технічного обстеження будівництва прибудови літ. «А№-1» до житлового будинку літ. «А-1» по АДРЕСА_1, м. Черкаси, код об'єкта - 1110,3, категорія складності - ІІ клас. До вказаних документів ОСОБА_7 подала заяву про прийняття в експлуатацію вказаного об'єкта. Вказана заява не погоджена із співвласниками земельної ділянки.

На підставі вказаних документів наказом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області від 27 грудня 2013 року за № 0112/6475 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта будівництва − прибудови літ. «А№-1» до житлового будинку літ. «А-1» по АДРЕСА_1, м. Черкаси, код об'єкта - 1110,3, категорія складності - ІІ клас.

Відповідно до договору дарування від 27 листопада 2013 року ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_6 отримав у власність 75/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, які складали: житловий будинок з прибудовами під літ. «А-1», «а», «а№», загальною площею 59,8 кв. м, жилою площею 28,5 кв. м, господарські будівлі, а саме: погріб під літ. «В», сарай під літ. «Б», літній душ під літ. «Д», огорожа - 1, 2, 4, 6, 8, водоколонка № 5, вигрібна яма № 7, замощення під літ. «І» та земельні ділянки площею 0,0098 га та 0,0174 га (а. с. 36).

Разом з тим з даних поточної інвентаризації Черкаського обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації вбачається, що житловий будинок має 100,4 кв. м (а. с. 10−12), частина яких була самочинно реконструйована ОСОБА_7, що підтверджується листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області від 02 вересня 2014 року № Г-654/01-10 (а. с. 72).

Згідно з розрахунком часток від 25 квітня 2014 року після здійснення прибудови розмір часток змінився, внаслідок чого ОСОБА_7 має у власності 59/100 частини будинку, а ОСОБА_6 - 41/100 частини житлового будинку.

Дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації визнані протиправними постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року (а. с. 177−179).

Колегія суддів не може погодитися із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у зустрічному позові ОСОБА_6 з тих підстав, що вказані об'єкти нерухомого майна, а саме 75/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами і так належать ОСОБА_6, а частина надвірних будівель, які за висновком експерта можна виділити у власність ОСОБА_6, належать також і ОСОБА_7 у розмірі 25/100 частки, тоді як ОСОБА_6 не заявлено вимог про визначення порядку користування зазначеними спорудами.

Такі висновки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки відповідно до положень ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 1 ст. 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна у порядку ст. 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні ст. 181 ЦК України та п. 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них».

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюється відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 розділу 2 названої Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Ураховуючи те, що за змістом ст. ст. 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами ст. ст. 364, 367 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Слід зазначити, що в розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (п. 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації № 146).

Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься у п. 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295, відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Норма ч. 1 ст. 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому за змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13.

Тому ОСОБА_6 суди правильно відмовили у позові, однак мотиви відмови необхідно змінити, вказавши на неможливість виділення частки у нерухому майні, до складу якого входять самочинно реконструйовані об'єкти. Судові рішення щодо відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_7 не оскаржувалися і колегією суддів не переглядалися.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 341, 343, 344, 346, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 17 липня 2015 року у частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_6 скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Виконавчий комітет Черкаської міської ради, про виділ частки в окремий об'єкт нерухомого майна та визнання права власності на окремий об'єкт нерухомого майна відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко В.І. Мартинюк Г.І. Мостова О.М. Ситнік