Головна Блог ... Аналітична стаття Статті Суддя Роман Брегей: Про судову практику... Про свободу Суддя Роман Брегей: Про судову практику... Про св...

Суддя Роман Брегей: Про судову практику... Про свободу

  • Автор: 

    Автор не вказаний

  • 0

  • 0

  • 1879

Відключити рекламу
 - tn1_0_50660600_1545331055_5c1be16f7bb4b.jpg

Одна з важливих складових свободи - свобода віросповідання.

Вибір віросповідання формує світогляд людини через призму знань віри і життєвого досвіду.

Нещодавно суд під моїм головуванням вирішив спір людини з державою.

Людина стверджувала, що держава втручається у свободу віросповідання і світогляду, змушуючи отримати документ, котрий підтверджую належність до громадянства, який за формою і способом виготовлення суперечить її релігійним переконанням.

Суд задовільнив позов, захистивши невід'ємне право людини.

Суд намагався обгрунтувати рішення у простій і доступній формі, щоб його зрозумів будь-хто.

Суд використав виключно національний інструментарій, оскільки вважає, що норми міжнародного права і практику міжнародного суду доцільно застосовувати, коли вітчизняне законодавство не може захистити порушене право людини.

Мені видається, що настав час для серйозних дискусій на тему: "Права та свобода людини і важливість їх дотримання, як передумова успішної держави".

Частина мотивації судового рішення.

"У людини існує багато потреб, серед яких вітальні, що повязані з основними життєвими процесами організму.

Один з таких процесів роздуми про майбутнє.

Людина вірить у майбутнє і хоче до нього дожити.

А тому, віра є надважливою потребою кожної людини, яка змушує рухатись та розвиватись.

Кожна людина вільна у виборі віри.

Одні вірять в Бога, що створив світ, інші в себе, в інших людей або якісь природні явища.

Позивач та його батьки обрали за віру християнство.

Їх Бог, згідно закону, який написаний ним для людей, створив світ.

Таким законом є Біблія, котра складається з Старого завіту та Євангеліє.

Відмовившись отримати паспорт у формі картки, позивач пояснив таке рішення неможливістю погодитись на присвоєння номеру у Реєстрі з урахуванням змісту Біблії, вимог якої повинен дотримуватись у житті з огляду на вибір віросповідання, яке формує його світогляд.

Такими віршами є вірші 14-18 Глави 13 Книги Одкровення (Євангеліє).

Їх зміст такий: «І зводить вона мешканців землі через ознаки, що їх дано їй чинити перед звіриною, намовляючи мешканців землі зробити образа звірини, що має рану від меча, та живе. І дано їй вкласти духа образові звірини, щоб заговорив образ звірини, і зробити, щоб усі, хто не поклониться образові звірини, побиті були. І зробить вона, щоб усім малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам було дано знамено на їхню правицю або на їхні чола, щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не має знамена ймення звірини, або числа ймення його... Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її шістсот шістдесят шість».

Ознайомившись з цими віршами, суд зробив висновок, що їх зміст допускає одну з форм трактування, котра є пересторогою в присвоєнні номеру у Реєстрі і отримання картки.

У цих віршах Біблії є згадки про числа і конкретну цифру, що будуть належати певним особам, які характеризуються негативно, оскільки асоціюються зі злом.

Примушування до отримання картки з номером у Реєстрі є втручанням у світогляд позивача, підвалини якого заклало віросповідання і аналіз життєвого досвіду на основі знань віри, оскільки держава прагне, щоб він поступився релігійними переконаннями.

Варто згадати і про витоки права, які є джерелами Конституції України.

Згідно Преамбули Основного Закону її автори усвідомлювали відповідальність перед Богом.

Відповідальність - не тільки покарання, а й суворе дотримання приписів певних норм поведінки.

У іншому нормативно-правовому акті законодавець зазначив про закон Бога, перед яким ми несемо відповідальність.

Так, приписами пункту 7 постанови Верховної ОСОБА_3 України «Про порядок проведення урочистого засідання Верховної ОСОБА_3 України, присвяченого складенню присяги новообраним Президентом України» від 14 грудня 2004 року (далі Постанова) передбачено, що
Новообраний Президент України, поклавши руку на Конституцію України і, за бажанням, на Пересопницьке Євангеліє, проголошує присягу Українському народові, підписує її текст, який передає Голові Конституційного Суду України.

У Євангелії (від Івана 1:1) зазначено, що «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово».

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що згідно Преамбули Конституції України та з урахуванням Постанови громадяни держави несуть відповідальність перед Богом, який створив світ відповідно до змісту Євангеліє (Біблія).

Такого усвідомлення (прийняття за дійсність) можливо досягнути лише через свободу віросповідання, а тому не допускається державний примус з цього питання.

Позивач, відмовившись отримувати картку, керувався переконаннями, що дотримується вимог джерела права Основного Закону держави, яке формує його світогляд.

Незабезпечення правом вибору щодо отримання картки або книжки треба оцінювати як спонукання (примус) держави відносно особи стосовно нехтування віросповіданням, котре впливає на формування її світогляду, за відсутності легітимної мети.

Така мета обмеження встановлена приписами частини 2 статті 35 Конституції України.

Цією нормою права встановлено, що здійснення цього права (свобода світогляду та віросповідання) може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Такий припис Основного Закону продубльовано у частині 4 статті 3 Закону 2.

Відповідачі не навели жодного обґрунтування легітимної мети втручання у свободу світогляду і віросповідання.

Таким чином, суд зробив висновок, що дії держави є втручанням у свободу світогляду і віросповідання, що заборонено Конституцією України.

Заслуговує уваги і аналіз діючого законодавства в частині, в якій захищається право на свободу світогляду та віросповідання.

Так, відповідно до приписів пункту 15 частини 7 статті 21 Закону встановлено, що до паспорта громадянина України вноситься податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».

Отже, держава допускає відмову від отримання номера облікової картки платника податків через релігійні переконання.

Приписами примітки Додатку до заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, форма якої затверджена наказом МВС України від 26 листопада 2014 року № 1279 (далі Наказ), встановлено, що у разі відсутності документального підтвердження відомостей про число та місяць народження особи при формуванні УНЗР у позиціях 5-6 та 7-8 застосовується комбінація цифр « 01», у позиціях 9-13 комбінація цифр « 666» не застосовується.

Отже, держава прийняла міри, які не допускають при формуванні номеру в Реєстрі утворення комбінації цифр « 666».

МВС України не змогло навести розумного обґрунтування встановлення такого обмеження (а.с.85-86).

Пояснює недосконалістю функціонування програмного забезпечення, за допомогою якого формується номер в Реєстрі.

Тобто, комбінація цифр « 666» є унікальною в розумінні держави, з якою неможливо впоратись обчислювальній техніці.

Обмеження у застосуванні комбінації згаданої цифри пояснюється змістом віршів Євангеліє (згадка про цифру « 666»), аналізом яких позивач обґрунтовує відмову в отриманні картки.

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що держава допускала відмову від отримання номера в Реєстрі, який формувався комбінаціями цифр « 666», через релігійні переконання, що не хоче визнавати, оскільки це є додатковим доказом протиправності оскарженого рішення Сектору."

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2018 року справа № 811/1222/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (в письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, до Гайворонського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Кіровоградській області (далі Сектор), Управління державної міграційної служби України в Кіровоградській області (далі Управління) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, яка є матірю неповнолітнього ОСОБА_2, звернулася до суду в інтересах дитини з заявою до Управління та його територіального підрозділу про визнання протиправною бездіяльності щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжки (далі книжка) без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних.

Водночас, просила суд зобовязати Сектор видати книжку, а Управління вести облік стосовно сина без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи та не вносити відомості щодо нього до Єдиного державного демографічного реєстру (далі Реєстр) і не передавати нікому персональні дані.

У позовній заяві зазначає, що присвоєння сину унікального номера (далі номер) в Реєстрі та видача паспортної картки типу ID-1 (далікартка) суперечить його релігійним переконанням (сповідують християнство).

Вважає, що номер, у його розумінні, стане аналогом імені, а в майбутньому замінить його.

Звертає увагу, що у звязку з релігійними переконаннями не давали згоди відповідачам виготовляти картку з безконтактним електронним носієм, який зберігатиме персональні і конфіденційні дані, котрі щоразу будуть поширюватись у разі необхідності встановлення особи та укладення правочинів.

Вважає, що збирання, зберігання, обробка і поширення персональних даних сина без згоди останнього з метою оформлення картки є втручанням у особисте життя і нехтування свободою віросповідання.

Управління заперечило щодо задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.25-34).

Стверджує, що діючим законодавством передбачено видачу лише картки.

Пояснило, що діяло виключно в межах та на підставі закону, який передбачає, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, котра містить безконтактний електронний носій.

Звертає увагу суду, що присвоєння номеру в Реєстрі кожній людині ніяким чином не замінює її імені, тому не створює втручання в її особисте життя з боку держави.

Наполягає, що жодна релігія не може бути визнана державою як обовязкова, що виключає увільнення від виконання обовязків за мотивами релігійних переконань.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2018 року прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.81).

Суд, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.

Встановлені обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.

Так, матірю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 (а.с.8-11).

Позивач, діючи в інтересах неповнолітнього сина, звернулась до Сектору з заявою про видачу книжки (а.с.12-13).

10 січня 2018 року Сектор відмовив у видачі книжки (а.с.14).

У рішенні зазначено, що нормативно-правовим актом Уряду України припинено видачу книжок з 01 листопада 2016 року.

Територіальний підрозділ Управління запропонував отримати картку та розяснив можливість відмовитись від внесення цифрових відбитків пальців і надати повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера картки платника податків за релігійними переконаннями.

ОСОБА_1 повідомила, що сповідує християнство та навела вірші з Біблії, аналіз яких, на її думку, не дозволяє погодитись на отримання сином номера у Реєстрі (а.с.79).

Такими віршами є вірші 14-18 Глави 13 Книги Одкровення.

Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.

Перш за все, спірні правовідносини врегульовані приписами Конституції України і Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (даліЗакон).

Приписами частин 1-2, 4-5, 7 статті 21 Закону передбачено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобовязаний отримати паспорт громадянина України.

Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими субєктами, передбаченимипунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

До паспорта громадянина України вноситься унікальний номер запису в Реєстрі, податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган) та інша інформація. У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».

Отже, обовязком громадянина є звернення до держави за отриманням паспорта, який підтверджує його громадянство.

Такий обовязок позивач виконав.

У держави ж виникає обовязок видати паспорт громадянина у формі та у спосіб, які б не порушували конституційні права людини.

Частиною з таких прав є: заборона втручання в особисте життя (заборона збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди), що встановлено приписами статті 32 Конституції України; свобода світогляду і віросповідання стаття 35 Основного Закону.

Якщо держава нехтує конституційними правами людини, то у останньої виникає право відмовитись від одержання паспорта та вимагати поваги до себе.

Держава, керуючись конституційним принципом верховенства права, який встановлено приписами статті 8 Основного Закону і зміст котрого розкрито у приписах частини 1 статті 6 КАС України, зобовязана ретельно перевіряти доводи будь-якої людини стосовно порушення її конституційних прав, ставлячи і під сумнів конституційність законів.

Приписами частини 1 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Сутнісний зміст принципу верховенства права, яким пронизана вся Конституція України, так як у її витоків лежить право, вказує, що держава існує завдяки людині та заради неї.

У держави немає більш важливого обовязку, ніж утвердження і забезпечення прав і свобод людини, що встановлено приписами частини 2 статті 3 Конституції України.

У спірних правовідносинах держава не дотрималась головного обовязку, порушивши конституційні права людини і недотримавшись принципу верховенства права, основним завданням якого є захист носія права (людини).

Позов в інтересах неповнолітньої особи подала мати, яка відповідно до приписів частини 1 статті 56 КАС України є її законним представником.

Приписами частини 3 15233/ed_2018_10_18/pravo1/T098700.html?pravo=1#15233" rel="nofollow" target="_blank">статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі Закон 2) встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.

Отже, ОСОБА_1 вправі ставити питання про порушення права її сина і на свободу світогляду та віросповідання.

Обґрунтування щодо порушення права на свободу світогляду і віросповідання.

У людини існує багато потреб, серед яких вітальні, що повязані з основними життєвими процесами організму.

Один з таких процесів роздуми про майбутнє.

Людина вірить у майбутнє і хоче до нього дожити.

А тому, віра є надважливою потребою кожної людини, яка змушує рухатись та розвиватись.

Кожна людина вільна у виборі віри.

Одні вірять в Бога, що створив світ, інші в себе, в інших людей або якісь природні явища.

Позивач та його батьки обрали за віру християнство.

Їх Бог, згідно закону, який написаний ним для людей, створив світ.

Таким законом є Біблія, котра складається з Старого завіту та Євангеліє.

Відмовившись отримати паспорт у формі картки, позивач пояснив таке рішення неможливістю погодитись на присвоєння номеру у Реєстрі з урахуванням змісту Біблії, вимог якої повинен дотримуватись у житті з огляду на вибір віросповідання, яке формує його світогляд.

Такими віршами є вірші 14-18 Глави 13 Книги Одкровення (Євангеліє).

Їх зміст такий: «І зводить вона мешканців землі через ознаки, що їх дано їй чинити перед звіриною, намовляючи мешканців землі зробити образа звірини, що має рану від меча, та живе. І дано їй вкласти духа образові звірини, щоб заговорив образ звірини, і зробити, щоб усі, хто не поклониться образові звірини, побиті були. І зробить вона, щоб усім малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам було дано знамено на їхню правицю або на їхні чола, щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не має знамена ймення звірини, або числа ймення його... Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її шістсот шістдесят шість».

Ознайомившись з цими віршами, суд зробив висновок, що їх зміст допускає одну з форм трактування, котра є пересторогою в присвоєнні номеру у Реєстрі і отримання картки.

У цих віршах Біблії є згадки про числа і конкретну цифру, що будуть належати певним особам, які характеризуються негативно, оскільки асоціюються зі злом.

Примушування до отримання картки з номером у Реєстрі є втручанням у світогляд позивача, підвалини якого заклало віросповідання і аналіз життєвого досвіду на основі знань віри, оскільки держава прагне, щоб він поступився релігійними переконаннями.

Варто згадати і про витоки права, які є джерелами Конституції України.

Згідно Преамбули Основного Закону її автори усвідомлювали відповідальність перед Богом.

Відповідальність не тільки покарання, а й суворе дотримання приписів певних норм поведінки.

У іншому нормативно-правовому акті законодавець зазначив про закон Бога, перед яким ми несемо відповідальність.

Так, приписами пункту 7 постанови Верховної ОСОБА_3 України «Про порядок проведення урочистого засідання Верховної ОСОБА_3 України, присвяченого складенню присяги новообраним Президентом України» від 14 грудня 2004 року (далі Постанова) передбачено, що Новообраний Президент України, поклавши руку на Конституцію України і, за бажанням, на Пересопницьке Євангеліє, проголошує присягу Українському народові, підписує її текст, який передає Голові Конституційного Суду України.

У Євангелії (від Івана 1:1) зазначено, що «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово».

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що згідно Преамбули Конституції України та з урахуванням Постанови громадяни держави несуть відповідальність перед Богом, який створив світ відповідно до змісту Євангеліє (Біблія).

Такого усвідомлення (прийняття за дійсність) можливо досягнути лише через свободу віросповідання, а тому не допускається державний примус з цього питання.

Позивач, відмовившись отримувати картку, керувався переконаннями, що дотримується вимог джерела права Основного Закону держави, яке формує його світогляд.

Незабезпечення правом вибору щодо отримання картки або книжки треба оцінювати як спонукання (примус) держави відносно особи стосовно нехтування віросповіданням, котре впливає на формування її світогляду, за відсутності легітимної мети.

Така мета обмеження встановлена приписами частини 2 статті 35 Конституції України.

Цією нормою права встановлено, що здійснення цього права (свобода світогляду та віросповідання) може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Такий припис Основного Закону продубльовано у частині 4 статті 3 Закону 2.

Відповідачі не навели жодного обґрунтування легітимної мети втручання у свободу світогляду і віросповідання.

Таким чином, суд зробив висновок, що дії держави є втручанням у свободу світогляду і віросповідання, що заборонено Конституцією України.

Заслуговує уваги і аналіз діючого законодавства в частині, в якій захищається право на свободу світогляду та віросповідання.

Так, відповідно до приписів пункту 15 частини 7 статті 21 Закону встановлено, що до паспорта громадянина України вноситься податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».

Отже, держава допускає відмову від отримання номера облікової картки платника податків через релігійні переконання.

Приписами примітки Додатку до заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, форма якої затверджена наказом МВС України від 26 листопада 2014 року № 1279 (далі Наказ), встановлено, що у разі відсутності документального підтвердження відомостей про число та місяць народження особи при формуванні УНЗР у позиціях 5-6 та 7-8 застосовується комбінація цифр « 01», у позиціях 9-13 комбінація цифр « 666» не застосовується.

Отже, держава прийняла міри, які не допускають при формуванні номеру в Реєстрі утворення комбінації цифр « 666».

МВС України не змогло навести розумного обґрунтування встановлення такого обмеження (а.с.85-86).

Пояснює недосконалістю функціонування програмного забезпечення, за допомогою якого формується номер в Реєстрі.

Тобто, комбінація цифр « 666» є унікальною в розумінні держави, з якою неможливо впоратись обчислювальній техніці.

Обмеження у застосуванні комбінації згаданої цифри пояснюється змістом віршів Євангеліє (згадка про цифру « 666»), аналізом яких позивач обґрунтовує відмову в отриманні картки.

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що держава допускала відмову від отримання номера в Реєстрі, який формувався комбінаціями цифр « 666», через релігійні переконання, що не хоче визнавати, оскільки це є додатковим доказом протиправності оскарженого рішення Сектору.

Щодо порушення заборони втручання в особисте життя (заборона збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди).

Так, приписами частини 1 та 2 статті 32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, конфіденційна інформація про особу може збиратися і поширюватися лише за її згоди, яка підтверджується наданням письмової заяви (дозволу).

Ніхто не може змусити особу надати таку заяву.

Згода особи не потрібна щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації, коли такі дії вчиняються в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Приписами частини 2 статті 21 Закону України «Про інформацію» встановлено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.

Приписами частини 4 та 7 статті 21 Закону встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

До паспорта громадянина України вноситься така інформація: назва держави; назва документа; ім'я особи; стать; громадянство; дата народження; унікальний номер запису в Реєстрі; номер документа; дата закінчення строку дії документа; дата видачі документа; уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); місце народження; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи; податковий номер або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Отже, держава, виконуючи обовязок видати паспорт у виді картки, який підтверджує належність до її громадянства, збирає, зберігає, використовує та поширює конфіденційну інформацію про особу без її згоди.

Така інформація зберігається у електронному виді на картці і може щоразу поширюватись без згоди людини у випадку надання для встановлення її особи, укладання правочинів, тощо.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення припису частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Такий правовий висновок узгоджується з висновком ОСОБА_4 Верховного Суду, який містить постанова від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 (а.с.88-94).

Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправність рішення Сектору, яким ОСОБА_2 відмовлено у видачі паспорта громадянина України у виді книжки.

Щодо способу захисту порушеного права.

Управління стверджує, що на час прийняття судом рішення втратив чинність Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі Порядок), який затверджено наказом МВС України від 13 квітня 2012 року №320, котрий встановлював правила видачі паспорта громадянина України у формі книжки.

Порядок втратив чинність 17 квітня 2018 року.

На думку відповідача, втрата чинності Порядком унеможливлює прийняття судом рішення про зобовязання Сектору видати позивачу паспорт у формі книжки.

Суд вважає такі твердження помилковими.

Порушене право підлягає обовязковому захисту, що вбачає суд з аналізу приписів частини 1 статті 2 КАС України, якою встановлено завдання та основні засади адміністративного судочинства.

Відповідно до приписів частини 4 статті 6 КАС України забороняється відмова у розгляді і вирішенні адміністративної справи з мотивів відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Таким чином, суд зобовязаний зазначити спосіб захисту порушеного права, навіть за відсутності законодавства, керуючись принципом верховенства права, котрий захищає його носія (людину).

У разі відсутності законодавства рішення суду спонукає державу виконати його або прийняти з цього питання нормативно-правовий акт.

У даному випадку ж діє Положення про паспорт громадянина України, яке затверджено Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26 червня 1992 року.

Тому, суд зобовязує Сектор оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжки.

Що стосується зобовязання Управління вести облік стосовно позивача без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи та не вносити відомості щодо нього до Реєстру і не передавати нікому його персональні дані.

Облік в Реєстрі ведеться за умови видачі картки, що передбачено приписами Наказу.

Оскільки, позивач відмовився від отримання картки, тому Управління позбавлене можливості вести облік щодо нього з використанням цифрового ідентифікатора у Реєстрі і автоматично обробляти та передавати його персональні дані.

Отже, у задоволенні позову в частині вимог до Управління належить відмовити.

Підсумовуючи, суд зробив висновок про часткове задоволення позову.

Судові витрати у справі складаються з судового збору в сумі 704,80 грн.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до приписів статті 139 КАС України.

Судові витрати стягуються з Управління, оскільки Сектор його територіальний підрозділ без статусу юридичної особи, що виключає самостійне фінансування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовільнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Гайворонського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Кіровоградській області від 10 січня 2018 року про відмову у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжки.

Зобовязати Гайворонський районний сектор Управління державної міграційної служби України в Кіровоградській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, яке затверджено Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26 червня 1992 року.

В іншій частині позову відмовити у задоволенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 704,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_3

Автор статті: Роман Брегей, суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду

  • 1879

    Переглядів

  • 0

    Коментарі

  • 1879

    Переглядів

  • 0

    Коментарі


  • Відключити рекламу

    Залиште Ваш коментар:

    Додати

    КОРИСТУЙТЕСЯ НАШИМИ СЕРВІСАМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ та КОНСУЛЬТАЦІЙ

    • Безкоштовна консультація

      Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях

    • ВІДЕОДЗВІНОК ЮРИСТУ

      Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс

    • ОГОЛОСІТЬ ВЛАСНИЙ ТЕНДЕР

      Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію

    • КАТАЛОГ ЮРИСТІВ

      Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом

    Популярні аналітичні статті

    Дивитись усі статті
    Дивитись усі статті
    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст