ВС визнав незаконним прийняття доказів в апеляційній інстанції, оскільки такі дії допускаються у «виняткових випадках», якщо учасник доказав неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ВС/КГС у справі № 46/603 від 01.07.2021).

Фабула судової справи: Із введенням в дію нових редакцій процесуальних кодексів (мається на увазі ред. 2017 р.), законодавець встановив обмеження для учасників спору у часі подання до суду доказів по справі. На відміну від попередньої редакції, наразі учасники обмежені не лише підготовчою стадією судового розгляду, а і обов’язком подання їх із процесуальними заявами по суті. Звичайно, із правила є виключення, однак в такому випадку особа, що невчасно подає докази, повинна обґрунтувати об’єктивність неможливості їх подання у строк визначений кодексом. Що вже казати про долучення доказів в суді апеляційної інстанції.

Однак, чи всі суди суворо притримуються «букви» закону? Як щодо залучення доказів через 10 років після винесення рішення?

Укрнафта звернулось до суду із позовом до Укртрансгаз про визнання укладеним договору зберігання природного газу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач ухиляється від оформлення договірних відносин з позивачем щодо зберігання природного газу.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги.

Апеляційний суд розглядав справу неодноразово, під час останнього розгляду залишив судове рішення без змін, задовольнивши вимоги позивача.

Скаржник у суді касаційної інстанції посилається на порушення норм матеріального права судами, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази надсилання позивачем проєкту договору зберігання природного газу, який визнано судами першої та апеляційної інстанцій укладеним.

Також скаржник наголошував і на процесуальних порушеннях. Зокрема, суд апеляційної інстанції, всупереч приписів статті 269 ГПК України, прийняв докази на стадії апеляційного розгляду без надання позивачем обґрунтування та доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції.

ВС під час касаційного перегляду обмежився оцінкою дотримання судом ст. 269 ГПК України, інші обставини залишив на новий розгляд апеляційною інстанцією.

Так, ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З урахуванням зазначеного ВС зробив наступний правовий висновок:

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Аналізуючи оскаржуване рішення, ВС зазначив, що у справі, яка розглядається, рішення суду першої інстанції було ухвалене у 2011 році.

Додатково подані позивачем докази (які не подавалися до суду першої інстанції) суд апеляційної інстанції прийняв у другому новому розгляді цієї справи у 2021 році (тобто майже через 10 років з дня ухвалення рішення судом першої інстанції), поклавши, у тому числі, їх в основу оскаржуваного судового рішення.

ВС наголосив на вже існуючій правовій позиції відносно того, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

З огляду на зазначене, ВС встановив порушення судом попередньої інстанції положень ст. 80, 269 ГПК України, оскільки суд прийняв від позивача докази, які не були предметом розгляду місцевим господарським судом, при цьому, винятковості випадку, що є підставою для прийняття таких доказів, у розумінні зазначених положень, із підтвердженням цього документально, не встановив.

З огляду на істотність виявлених порушень процесуального права та недослідженість інших обставин, що входять до предмету доказування, ВС скасував оскаржуване рішення та черговий раз направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аналізуйте судовий акт: ВС наголошує, що докази які стосуються розміру судових витрат подаються у суворо визначені кодексом строки: до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (ВС/КГС у справі №912/354/20 від 03.03.2021).

Суд не може оцінювати у рішенні докази, які не досліджував безпосередньо (ВС/ККС у справі № 489/6110/17 від 03.12.2020 р.).

Проведення обшуку до початку досудового розслідування є незаконним, а тому усі докази отримані під час такого є недопустимими (ВС/ККС у справі № 279/3931/18 від 06.10.2020)

Відсутність постанови про призначення групи прокурорів має наслідком визнання всіх, зібраних під час досудового розслідування, доказів недопустимими (ВС/ККС по справі № 522/11807/18 від 03.03.2021).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 46/603

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - публічного акціонерного товариства «Укрнафта» - Красюк Н.І., адвокат (дов. від 25.08.2020), Мануілова Я.І., адвокат (дов. від 21.12.2020),

відповідача - акціонерного товариства «Укртрансгаз» - Никеруй Т.М., адвокат (дов. від 10.12.2020),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - компанії «Momentum Enterprises (Eastern Europе) Limited» - Пономаренко В.В., адвокат (ордер від 16.06.2021),

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кабінету Міністрів України - не з`явився,

акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Климюк В.Ю., адвокат (дов. від 22.06.2021),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги акціонерного товариства «Укртрансгаз» та акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2011 (суддя Омельченко Л.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 (головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Пашкіна С.А.)

у справі № 46/603

за позовом публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта»)

до акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - компанія «Momentum Enterprises (Eastern Europe) Limited» (далі - Компанія),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України (далі - КМУ), акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України»),

про визнання договору укладеним.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» (яким змінено організаційно - правову форму на публічне акціонерне товариство) звернулося до суду з позовом до дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (правонаступником якої є АТ «Укртрансгаз») про визнання укладеним договору від 05.05.2010 № 658/10/ін зберігання природного газу у редакції, запропонованій позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідач ухиляється від оформлення договірних відносин з позивачем (як з уповноваженим учасником договору від 24.12.1997 № 999/97 про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов`язану із створенням юридичної особи, з освоєння та розробки Андріяшівського газоконденсатного родовища) щодо зберігання природного газу, видобутого в січні - березні 2008 року та в січні - березні 2010 року, який (природний газ) був переданий в газотранспортну систему відповідача, а також природного газу, який позивач планує передати відповідачу для зберігання в підземні сховища газу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2011 зі справи № 46/603 позов задоволено повністю з посиланням на його обґрунтованість.

У суді апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.

Згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 (яка ухвалена за результатом другого нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції) рішення суду першої інстанції зі справи залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі АТ «Укртрансгаз», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій зі справи та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

АТ «НАК «Нафтогаз України» у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій зі справи та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

В обґрунтування доводів касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме приписів статей 638 641 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 180 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) в розрізі визнання договору зберігання природного газу укладеним, пропозиція (оферта) щодо якого не направлялась стороні, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази надсилання позивачем проєкту договору зберігання природного газу, який визнано судами першої та апеляційної інстанцій укладеним (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України). Серед іншого, зокрема, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 243 244 248 1135 ЦК України.

АТ «НАК «Нафтогаз України» у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо її застосування, а саме, скаржник зазначає, що мало місце порушення застосування приписів статті 269 ГПК України - прийнято докази на стадії апеляційного розгляду без надання позивачем обґрунтування та доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції, зокрема, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та від 13.01.2021 у справі № 264/949/19. Також АТ «НАК «Нафтогаз України» у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що у зв`язку зі специфікою даних правовідносин і спеціальним регулюванням на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме, приписів статей 638 641 ЦК України та статей 180 181 ГК України у їх взаємозв`язку в розрізі визнання договору зберігання природного газу укладеним, пропозиція (оферта) щодо якого не направлялася стороні. Серед іншого, зокрема, скаржник посилається на порушення вимог статей 73-86 237 ГПК України.

Доводи інших учасників справи

ПАТ «Укрнафта» у відзиві на касаційні скарги просить залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційні скарги - без задоволення, посилаючись, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій зі справи.

29.06.2021 від ПАТ «Укрнафта» надійшли додаткові письмові пояснення по справі, які останнє просить врахувати у розгляді касаційних скарг.

30.06.2021 електронною поштою та 01.07.2021 через «Скриню» Верховного Суду від Компанії надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

30.06.2021 від АТ «Укртрансгаз» надійшли письмові пояснення по справі.

Ухвалою Суду від 17.06.2021 розгляд касаційних скарг у справі № 46/603 відкладався до 01.07.2021.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відповідно до даних Національної комісії регулювання електроенергетики України (станом на момент виникнення спірних правовідносин) єдиним підприємством на материковій території України, яке має ліцензію на право провадження господарської діяльності зі зберігання природного газу в підземних сховищах газу, які знаходяться на його балансі, є дочірня компанія «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Вимога забезпечення рівних прав доступу до підземних сховищ газу включає в себе забезпечення доступу до підземних сховищ газу як такого.

Обов`язковість укладання договору зберігання природного газу для відповідача із споживачем його послуг (у даному випадку з позивачем) зумовлюється законодавчими нормами, а саме приписами частин третьої, шостої статті 179 ГК України.

Позивач вправі передавати газ в газотранспортну систему (далі - ГТС) та на зберігання в підземні сховища газу (далі - ПСГ), а відповідач зобов`язаний укладати договори зберігання та приймати газ у ГТС та ПСГ і не наділений правом відмовляти споживачам у наданні цих послуг, в оформленні згідно з актами обсягів газу, які фактично надійшли до газотранспортної системи та підземних сховищ газу.

06.05.2010 ВАТ «Укрнафта» в особі відокремленого структурного підрозділу (філії) нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» (який є уповноваженим учасником за договором від 24.12.197 № 999/97 про спільну інвестиційну діяльність, далі - СІД) згідно з листом від 05.05.2010 № юр/2061 направлено відповідачу проєкт договору від 05.05.2010 № 658/10/ін зберігання природного газу.

Даний лист та проєкт договору відповідач отримав 11.05.2010, що підтверджується відміткою на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідач договір зберігання природного газу не підписав, протокол розбіжностей не склав, відмови від договору позивачу не надіслав.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся з цим позовом до суду, у якому просив суд визнати укладеним договір від 05.05.2010 № 658/10/ін зберігання природного газу в редакції проєкту договору (далі - Проєкт договору), викладеного у прохальній частині позовної заяви.

Згідно з пунктом 2.1 Проєкту договору (викладеного у прохальній частині позовної заяви) поклажодавець на підставі цього договору передає зберігачу газ на зберігання в обсязі 26532,726 тис.куб.м, з яких:

16495,952 тис.куб.м природного газу, що видобутий у січні - березні 2008 року та переданий в газотранспортну систему та який поклажодавець планує передати на зберігання в ПСГ;

10036,774 тис.куб.м природного газу, що видобутий у січні - березні 2010 року та переданий в газотранспортну систему та який поклажодавець планує передати на зберігання в ПСГ;

інші обсяги газу, які поклажодавець планує видобути та передати зберігачу для зберігання в ПСГ протягом дії даного договору та/або прийняти від третіх осіб.

Згідно з Проєктом договору (викладеним у прохальній частині позовної заяви) вартість послуг зберігача за зберігання природного газу визначена згідно з нормативно - правовим актом, яким встановлені тарифи на послуги відповідача, а саме, відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження тарифу на послуги з зберігання природного газу у підземних сховищах газу для ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» від 11.05.2006 № 575.

У запропонованому у прохальній частині позовної заяви Проєкті договору строк дії договору встановлений: в частині зберігання газу - до 15.04.2011, у частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного виконання позивачем своїх зобов`язань за цим договором.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем направлялася відповідачу пропозиція щодо укладення договору № 658/10/ін зберігання природного газу, водночас у Проєкт договору, який викладений у прохальній частині позовної заяви, позивачем внесені зміни в частині обсягів газу, запланованого до передачі на зберігання, а саме, позивач виключив з обсягів газу, які планував до передачі на зберігання під час направлення оферти, ту його частину, якою вже розпорядився, тобто зменшив заплановані до передачі на зберігання в ПСГ відповідача обсяги газу (з 121 036,912 тис.куб.м до 26 532,726 тис.куб.м) та не включив обсяги природного газу, видобутого в січні - грудні 2007 року, який вже був переданий на зберігання в ПСГ відповідача (63 034,323 тис.куб.м).

Внесення змін у Проєкт договору, який викладений у прохальній частині позовної заяви, обумовлено тим, що на час звернення до суду з даним позовом набрало чинності судове рішення у справі № 42/392 (рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2010, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2010) за позовом ВАТ «Укрнафта» до дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України», за участю третьої особи - Компанії, про зобов`язання не чинити перешкоди у розпорядженні майном - 157 538,509 тис.куб.м природного газу, видобутку 2007 року, квітня - грудня 2008 року, 2009 року за Договором від 24.12.1997 № 999/97 (з яких: 63 034,323 тис.куб.м видобуток 2007 року, 47 044,825 тис.куб.м видобуток квітня - грудня 2008 року, 47 459,361 тис.куб.м видобуток 2009 року).

Спір у справі № 42/392 стосувався наявності у позивача права вільно і без обмежень розпоряджатися у 2010 році природним газом видобутим, але не реалізованим ним у 2007-2009 роках, у тому числі для забезпечення потреб промислових споживачів - виробників азотних мінеральних добрив.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що 23.02.2021 управляючим за договором від 24.12.1997 № 999/97 НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» до суду апеляційної інстанції надано копію акта від 01.02.2010 прийому - передачі газу в газотранспортну систему Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» за угодою від 03.09.2007 № 29/117-376/199-Г, укладеною представником Качанівського ГПЗ ВАТ «Укрнафта» та представником Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» стосовно того, що у січні 2010 року подано через ПВГ в газотранспортну систему УМГ «Київтрансгаз» 77 990,614 тис.куб.м газу, з яких 3 470,694 тис.куб.м - газ за договором від 24.12.1997 № 999/97, та копію акта від 01.03.2010 прийому-передачі газу в газотранспортну систему Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» за угодою від 03.09.2007 № 29/117-376/199-Г, укладеною представником Качанівського ГПЗ ВАТ «Укрнафта» та представником Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» стосовно того, що у лютому 2010 року подано через ПВГ в газотранспортну систему УМГ «Київтрансгаз» 75 402,063 тис.куб.м газу, з яких 3 104,316 тис.куб.м - газ за договором від 24.12.1997 № 999/97.

Приймаючи додатково подані позивачем докази, суд апеляційної інстанції врахував надані позивачем пояснення щодо неможливості подання до суду першої інстанції додатково поданих доказів та виходив з того, що в бухгалтерському обліку СІД від 24.12.1997 № 999/97 (уповноважена особа - НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта») не відображалися вказані акт від 01.02.2010 прийому-передачі газу в газотранспортну систему Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» за угодою від 03.09.2007 № 29/117-376/199-Г та акт від 01.03.2010 прийому-передачі газу в газотранспортну систему Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» за угодою від 03.09.2007 № 29/117-376/199-Г, оскільки відповідно до змісту актів здійснювався загальний облік всього видобутого природного газу ПАТ «Укрнафта» на транспортування разом з газом СІД від 24.12.1997 № 999/97, у зв`язку з чим СІД від 24.12.1997 № 999/97 не було відомо про існування цих документів. Суд прийняв зауваження позивача - СІД від 24.12.1997 № 999/97 про те, що раніше вказані документи не могли бути надані, оскільки позивач - СІД від 24.12.1997 № 999/97 не мав окремо укладеного договору на транспортування газу з відповідачем (філією); належним чином засвідчені копії вказаних актів СІД від 24.12.1997 № 999/97 отримано від ПАТ «Укрнафта» безпосередньо перед судовим засіданням у даній справі у суді апеляційної інстанції, при цьому їх оригінали було віднайдено ПАТ «Укрнафта» лише 15.02.2021.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання укладеним договору від 05.05.2010 № 658/10/ін зберігання природного газу у редакції, запропонованій позивачем.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що: укладення договору зберігання газу між позивачем та відповідачем є обов`язковим у силу законодавчих приписів; викладений у прохальній частині позовної заяви Проєкт договору не містить додаткових умов, які були б відсутні в проєкті, що направлявся позивачем відповідачу згідно з листом від 06.05.2010 № юр/2061 та з приводу яких відповідач міг би мати нові заперечення, оскільки мало місце лише виключення окремих пунктів та абзаців з уточненням відповідних посилань на нумерацію пунктів договору; за своїм змістом внесені до редакції Проєкту договору, що викладений у прохальній частині позовної заяви, зміни не є тими змінами, які передбачають покладення на відповідача у зв`язку з укладенням договору будь-яких додаткових обов`язків та обтяжень, а по своїй суті є уточненням окремих положень у зв`язку із зміною обставин, пов`язаних із судовою справою № 42/392; щодо усіх умов, які викладені в тексті Проєкту договору в позовній заяві, відповідачу надсилалася оферта; встановлені у справі № 42/392 обставини щодо передачі до газотранспортної системи позивачем відповідачу природного газового ресурсу, зокрема видобутку січня - березня 2008 року та січня - березня 2010 року в загальному обсязі 26 532,726 тис.куб.м за правилами частини четвертої статті 75 ГПК України не потребують повторного доказування; відповідач письмово підтвердив обставини передачі позивачем 26 532,726 тис.куб.м природного газу за договором від 24.12.1997 № 999/97 у газотранспортну систему, а саме, листами від 23.06.2009 № 6796/64-004 та від 05.07.2010 № 7673/64-004; вказані листи є доказами передачі природного газу позивачем відповідачу саме до газотранспортної системи відповідача, а не до підземних сховищ газу відповідача в обсягах, зазначених у Проєкті договору, викладеного у прохальній частині позовної заяви; з урахуванням висновку КНДІСЕ від 24.10.2012 № 7420/9583/12-45 повторної судово-економічної експертизи у господарській справі № 46/603 та на підставі оцінки, зокрема, актів прийому-передачі газу природного, видобутого з газових і газоконденсатних свердловин СІД № 999/97 на підготовку Качанівському ГПЗ, судами встановлено, що 5 557,733 тис.куб.м природного газу видобутку січня 2008 року, 5 358,498 тис.куб.м природного газу видобутку лютого 2008 року, 5 579,721 тис.куб.м природного газу видобутку березня 2008 року, 3 470,694 тис.куб.м природного газу видобутку січня 2010 року, 3 104,316 тис.куб.м природного газу видобутку лютого 2010 року, 3 416,764 тис.куб.м природного газу видобутку березня 2010 року підготовлено та передано на вузлі обліку газу в систему магістральних газопроводів дочірньої компанії «Укртрансгаз», та цей (газ) відповідно був прийнятий відповідачем згідно з листами від 23.06.2009 № 6796/64-004 та від 05.07.2010 № 7673/64-004; вирішення даного спору має значення, насамперед, для визначення статусу обсягів природного газу, які є предметом договору, спір щодо визнання укладеним якого розглядається судом у межах даної справи, що обумовлює відповідні юридичні наслідки дій у відносинах сторін, а також на ринку видобутку та реалізації природного газу у спірному періоді (строку дії договору, про укладення якого вирішено спір у справі).

Судом апеляційної інстанції також прийняті надані позивачем додаткові докази у справі (з посиланням на приписи статті 269 ГПК України) - копію акта від 01.02.2010 прийому - передачі газу в газотранспортну систему Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» за угодою від 03.09.2007 № 29/117-376/199-Г, укладеною представником Качанівського ГПЗ ВАТ «Укрнафта» та представником Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» стосовно того, що у січні 2010 року подано через ПВГ в газотранспортну систему УМГ «Київтрансгаз» 77 990,614 тис.куб.м газу, з яких 3 470,694 тис.куб.м - газ за договором від 24.12.1997 № 999/97, та копію акта від 01.03.2010 прийому-передачі газу в газотранспортну систему Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» за угодою від 03.09.2007 № 29/117-376/199-Г, укладеною представником Качанівського ГПЗ ВАТ «Укрнафта» та представником Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» стосовно того, що у лютому 2010 року подано через ПВГ в газотранспортну систему УМГ «Київтрансгаз» 75 402,063 тис.куб.м газу, з яких 3 104,316 тис.куб.м - газ за договором від 24.12.1997 № 999/97.

Одним з доводів касаційної скарги АТ «НАК «Нафтогаз України» є посилання названого Товариства на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо її застосування, а саме, скаржник зазначає про те, що мало місце застосування приписів статті 269 ГПК України та прийнято докази на стадії апеляційного розгляду без надання позивачем обґрунтування та доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції. При цьому АТ «НАК «Нафтогаз України» посилається на висновки, викладені у постановах від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та від 13.01.2021 у справі № 264/949/19.

Так, норми процесуального права, зокрема, положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 зі справи № 909/722/14.

У розгляді питання щодо прийняття додатково поданих позивачем доказів суд апеляційної інстанції виходив з такого.

23.02.2021 управляючим за договором від 24.12.1997 № 999/97 НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» до суду апеляційної інстанції надано копію акта від 01.02.2010 прийому - передачі газу в газотранспортну систему Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» за угодою від 03.09.2007 № 29/117-376/199-Г, укладеною представником Качанівського ГПЗ ВАТ «Укрнафта» та представником Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» стосовно того, що у січні 2010 року подано через ПВГ в газотранспортну систему УМГ «Київтрансгаз» 77 990,614 тис.куб.м газу, з яких 3 470,694 тис.куб.м - газ за договором від 24.12.1997 № 999/97, та копію акта від 01.03.2010 прийому-передачі газу в газотранспортну систему Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» за угодою від 03.09.2007 № 29/117-376/199-Г, укладеною представником Качанівського ГПЗ ВАТ «Укрнафта» та представником Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» стосовно того, що у лютому 2010 року подано через ПВГ в газотранспортну систему УМГ «Київтрансгаз» 75 402,063 тис.куб.м газу, з яких 3 104,316 тис.куб.м - газ за договором від 24.12.1997 № 999/97.

Приймаючи додатково подані позивачем докази, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що врахував надані позивачем пояснення щодо неможливості подання до суду першої інстанції додатково поданих доказів та виходив з того, що в бухгалтерському обліку СІД від 24.12.1997 № 999/97 (уповноважена особа - НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта») не відображалися вказані акт від 01.02.2010 прийому-передачі газу в газотранспортну систему Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» за угодою від 03.09.2007 № 29/117-376/199-Г та акт від 01.03.2010 прийому-передачі газу в газотранспортну систему Лубенського ЛВУМГ УМГ «Київтрансгаз» за угодою від 03.09.2007 № 29/117-376/199-Г, оскільки відповідно до змісту актів здійснювався загальний облік всього видобутого природного газу ПАТ «Укрнафта» на транспортування разом з газом СІД від 24.12.1997 № 999/97, у зв`язку з чим СІД від 24.12.1997 № 999/97 не було відомо про існування цих документів. Суд прийняв зауваження позивача - СІД від 24.12.1997 № 999/97 про те, що раніше вказані документи не могли бути надані, оскільки позивач - СІД від 24.12.1997 № 999/97 не мав окремо укладеного договору на транспортування газу з відповідачем (філією); належним чином засвідчені копії вказаних актів СІД від 24.12.1997 № 999/97 отримано від ПАТ «Укрнафта» безпосередньо перед судовим засіданням у даній справі у суді апеляційної інстанції, при цьому їх оригінали було віднайдено ПАТ «Укрнафта» лише 15.02.2021.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

У справі, яка розглядається, рішення суду першої інстанції було ухвалене у 2011 році.

Додатково подані позивачем докази (які не подавалися до суду першої інстанції) суд апеляційної інстанції прийняв у другому новому розгляді цієї справи у 2021 році (тобто майже через 10 років з дня ухвалення рішення судом першої інстанції), поклавши, у тому числі, їх в основу оскаржуваного судового рішення.

Так, докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і, виходячи з принципу змагальності сторін (який відносився до засад господарського судочинства й згідно з ГПК України у редакції, чинній станом на 2011 рік), сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи № 916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи № 909/965/16, від 26.02.2019 зі справи № 913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

На порушення вимог процесуального законодавства, зокрема статей 80 269 ГПК України, апеляційний господарський суд викладеного не врахував, а фактично прийняв подані позивачем докази, які не були предметом розгляду місцевим господарським судом, при цьому: винятковості випадку, що є підставою для прийняття таких доказів, у розумінні зазначених положень, із підтвердженням цього документально, не встановив; оцінки доводам позивача, запереченням відповідача щодо прийняття додаткових доказів не надав, обмежившись констатацією письмових пояснень позивача; аргументованих мотивів прийняття таких доказів не навів.

У наведеному контексті поза увагою суду апеляційної інстанції залишено і те, що судом першої інстанції вирішено спір між сторонами та прийнято відповідне рішення, з урахуванням позовних вимог, за встановлених судом першої інстанції обставин та на підставі поданих до місцевого господарського суду доказів. У свою чергу, суду апеляційної інстанції належить, зокрема, перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Відповідно до положень статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, доводи касаційної скарги АТ «НАК «Нафтогаз України» в частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, приписів статті 269 ГПК України, знайшли своє підтвердження.

Щодо вимог касаційних скарг АТ «Укртрансгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України» про необхідність формування висновків Верховним Судом стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме приписів статей 638 641 ЦК України та статей 180 181 ГК України в контексті наявності /відсутності предмета договору (у зв`язку з непереданням відповідних обсягів природного газу на зберігання до підземних сховищ АТ «Укртрансгаз»), наявності/відсутності всіх істотних умов договору зберігання, дотримання процедури переддоговірного спору, Верховний Суд зазначає таке.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 03.11.2020 у справі № 920/611/19 від 24.02.2021 у справі № 910/1873/20.

Проте, суд апеляційної інстанції у новому розгляді справи не виконав вказівок Верховного Суду про: необхідність встановлення обсягів переданого позивачем відповідачу газу, видобутого у січні - березні 2008 року та січні - березні 2010 року; зазначення, на підставі яких саме доказів суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що станом на момент звернення позивача до відповідача з позовом у даній справі залишок належного до передачі відповідачу на зберігання газу (частина газу, якою позивач не розпорядився) становила саме ту кількість, яка зазначена позивачем у Проєкті договору (що викладений у позовній заяві), відповідно апеляційний господарський суд не встановив обставин, які підлягають з`ясуванню у вирішенні цього спору, зокрема, ті обставини, які пов`язані з обсягом вже переданого (за твердженням позивача) газу в газотранспортну систему відповідача, що також є предметом договору від 05.05.2010 № 658/10/ін зберігання природного газу (який позивач просить визнати укладеним у судовому порядку), окрім того газу, який позивач планує видобути та передати відповідачу, як зберігачу. Переданий (за твердженням позивача) газ в газотранспортну систему відповідача фактично і є предметом спору у цій справі, оскільки умови договору зберігання, який просить укласти позивач, поширюються не лише на газ, який буде видобутий і переданий відповідачу на зберігання у майбутньому, але і на той газ, який, за твердженням позивача, вже був переданий в газотранспортну систему відповідача (що, у свою чергу, заперечується останнім).

У зазначеному контексті, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, залишилося поза увагою суду і питання щодо обрання позивачем належного способу захисту порушеного права у тій частині, яка стосується питання переданого, за твердженням позивача, газу в газотранспортну систему відповідача (що не визнається останнім), оскільки згідно з частиною першою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Посилаючись на те, що встановлені у справі № 42/392 обставини щодо передачі до газотранспортної системи позивачем відповідачу природного газового ресурсу, зокрема видобутку січня - березня 2008 року та січня - березня 2010 року в загальному обсязі 26 532,726 тис.куб.м за правилами частини четвертої статті 75 ГПК України не потребують повторного доказування, суд апеляційної інстанції не врахував того, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18).

Отже, не виконавши вказівок Верховного Суду, суд апеляційної інстанції у новому розгляді справи не дослідив належним чином зібрані у справі докази, не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, з огляду на предмет, підстави позову, кваліфікацію спірних правовідносин, що у відповідності до положень частин четвертої статті 310 ГПК України є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Допущені порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 ГПК України.

З огляду на мотиви скасування постанови суду апеляційної інстанції, розгляд інших доводів касаційних скарг АТ «Укртрансгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України» (зокрема і щодо необхідності формування висновків Верховним Судом стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме приписів статей 638 641 ЦК України та статей 180 181 ГК України), Суд вважає передчасним.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та передати справу повністю або частково на новий розгляд, у тому числі за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Частиною четвертою статті 310 ГПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційні скарги АТ «Укртрансгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України» слід задовольнити частково (касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз» - з мотивів, наведених у цій постанові), постанову суду апеляційної інстанції - скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300 308 310 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги акціонерного товариства «Укртрансгаз» та акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 зі справи № 46/603 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко