П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_16 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», товариства з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест», третя особа - Міністерство фінансів України, про стягнення грошових коштів за заявою ОСОБА_16 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року

в с т а н о в и л и:

У жовтні 2013 року ОСОБА_16 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Зазначав, що 12 січня 2006 року між ним та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - ПАТ «АКБ «Київ»), товариством з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест» (далі - ТОВ «Систем-Інвест») було укладено інвестиційну угоду, за умовами якої позивач взяв участь у фінансуванні будівництва квартири за адресою: АДРЕСА_1. За умовами договору ТОВ «Систем-Інвест» зобов'язалося протягом місяця після введення будинку в експлуатацію передати позивачу квартиру. Дата введення будинку в експлуатацію - ІV квартал 2007 року, термін заселення - І квартал 2008 року. Він виконав умови договору, повністю сплатив вартість квартири в розмірі 1 млн 390 тис. 718 грн, проте відповідач порушив терміни будівництва, будинок в експлуатацію не введено.

Умови інвестиційної угоди передбачали можливість позивача розірвати дану угоду в односторонньому порядку до передачі проінвестованої квартири у власність шляхом повідомлення ТОВ «Систем-Інвест» через ПАТ «АКБ «Київ». ТОВ «Систем-Інвест» відповідно до умов угоди зобов'язане на підставі заяви позивача повернути проінвестовані ним кошти за вартістю інвестування 1 кв. м. ПАТ «АКБ «Київ» зобов'язане у випадку дострокового розірвання з позивачем інвестиційної угоди протягом 90 днів виплатити йому вартість проінвестованої загальної площі на день подачі заяви про розірвання угоди.

ОСОБА_16 листом від 16 травня 2013 року повідомив ТОВ «Систем-Інвест» про дострокове розірвання інвестиційної угоди, оскільки ПАТ «АКБ «Київ» залучало кошти у довірче управління, за відповідне залучення та довірче зберігання яких ПАТ «АКБ «Київ» несе відповідальність своїми коштами.

Позивач вважає, що в цьому випадку існує солідарне зобов'язання відповідачів щодо виплати йому 3 612 462 грн 64 коп. фактично проінвестованої вартості загальної площі квартири відповідно до інвестиційної угоди від 12 січня 2006 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 9 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2014 року, позов ОСОБА_16 задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Систем-Інвест» на користь ОСОБА_16 грошові кошти в сумі 3 612 462 грн 64 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_16 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року ОСОБА_16 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення його позову з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 526, 541, 543, 629, 1000, 1003 та 1009 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_16 посилається на постанови Вищого господарського суду України від 27 липня 2006 року, від 4 жовтня 2006 року, від 24 квітня 2007 року, від 27 червня 2007 року, 14 січня 2009 року, від 18 травня 2011 року та від 20 березня 2013 року, на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2012 року, від 10 липня 2013 року та від 13 серпня 2014 року та на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2014 року.

ОСОБА_16 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_16 - ОСОБА_17, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 січня 2006 року між ТОВ «Систем-Інвест», повіреним АКБ «Київ» (правонаступником якого є ПАТ «АКБ «Київ») та інвестором ОСОБА_16 було укладено інвестиційну угоду № 34-03-161 про інвестування у житлове будівництво. Предметом цієї угоди є участь інвестора у фінансуванні будівництва квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Запланована дата введення будинку в експлуатацію - IV квартал 2007 року, термін заселення - I квартал 2008 року.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 даної угоди інвестор здійснює фінансування капітальних вкладень у житло, що будується, за поточною на момент інвестування вартістю вимірної одиниці площі (1 кв. м); товариство доручає, а повірений приймає на себе виконання обов'язків щодо залучення від імені та в інтересах товариства коштів інвестора та акумулювання цих коштів на рахунках повіреного для здійснення операцій, пов'язаних з фінансуванням капітальних вкладень у житлове будівництво.

Судом встановлено, що ОСОБА_16 повністю здійснив фінансування капітальних вкладень за поточною на момент інвестування вартістю вимірної одинці площі (1 кв. м) в загальному розмірі 1 390 718 грн. Будинок в експлуатацію не введено, квартиру ОСОБА_16 не передано.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2008 року за ОСОБА_16 визнано право власності на об'єкт незавершеного будівництва - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 141,91 кв. м.

Листом від 16 травня 2013 року ОСОБА_16 повідомив ТОВ «Систем-Інвест» про дострокове розірвання інвестиційної угоди.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_16, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що інвестиційна угода від 12 січня 2006 року № 34-03-161 про інвестування у житлове будівництво є змішаним правочином, який поєднує у собі елементи інвестиційного договору та договору доручення. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_16 до ПАТ «АКБ «Київ», суди виходили з того, що останнє, як повірений ТОВ «Систем-Інвест» забезпечило прийняття та акумулювання на рахунках коштів від інвестора, зарахування вказаних коштів на рахунки ТОВ «Систем-Інвест», повністю виконавши взяті на себе зобов'язання за договором, підстави для солідарної відповідальності банка відсутні.

Проте зміст судових рішень, на які посилається заявник, обґрунтовуючи підстави подання ним заяви, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дають підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстави позову, змісту позовних вимог та встановлених фактичних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин ухвалив різні за змістом судові рішення.

Так, суд касаційної інстанції у постанові від 27 липня 2006 року погодився з висновками судів про відмову в стягненні суми авансу за договором доручення, оскільки позивач не виконав роботи, передбачені договором.

Постанови від 24 квітня 2007 року та 27 червня 2007 року ухвалені щодо спорів між повіреним та довірителем з приводу виконання умов договору.

Суд касаційної інстанції в постанові від 14 січня 2009 року погодився з висновком судів, що між сторонами укладено договір про спільну діяльність.

У справі, рішення у якій переглядається, та у справах, рішення в яких надані як зразки неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, зокрема в постановах від 18 травня 2011 року, 20 березня 2013 року, ухвалах від 18 червня 2012 року, 10 липня 2013 року наявні різні предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені різні фактичні обставини (про стягнення коштів за договором підряду; про зобов'язання вчинити певні дії - відкрити в банку поточні рахунки; про стягнення за депозитним вкладом).

В ухвалі від 13 серпня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновком судів, які відмовили в позові про стягнення коштів за договором доручення, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження факту передачі грошей та укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 3602 , 3603 , 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви ОСОБА_16 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:Н.П. Лященко В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема