П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І, суддів Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Романюка Я.М.,Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя; за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_9 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу за заявами ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він з 18 вересня 2001 року до 26 січня 2012 року перебував із ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі, за час якого ними набуто у власність рухоме та нерухоме майно, у тому числі 5/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці.

Під час розгляду справи ОСОБА_7 змінив позовні вимоги та просив визнати за ним та ОСОБА_8 право власності на зазначений будинок, а саме по 5/24 частин за кожним, а також поділити рухоме майно та вирішити питання розподілу судових витрат.

У квітні 2013 року ОСОБА_8 звернулася із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_7, у якій просила суд залишити в її власності

5/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці, а ОСОБА_7 виділити у власність предмети побуту, набуті ними за час шлюбу.

Під час розгляду справи ОСОБА_8 збільшила й уточнила позовні вимоги та послалась на те, що під час шлюбу із ОСОБА_7 ними набуто у власність 5/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці. У зазначеному будинку (літ. «А») проведено ремонтні роботи за спільні кошти, внаслідок чого збільшилась його вартість, змінились якісні й кількісні характеристики. Крім того, у 2007 році подружжя приватизувало земельну ділянку загальною площею 0,10 га за цією ж адресою, на якій здійснило будівництво житлового будинку (літ. «В»), що становить 68,84 % готовності. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_8 просила визнати 7/12 частин будинку (літ. «А») розташований за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_7, визнати за нею право власності на 7/24 частин будинку

(літ. «А») та на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку (літ. «В») за тією ж адресою, поділити предмети побуту, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

У березні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу, посилаючись на те, що 7 лютого

2006 року він надав останнім позику в розмірі 38 тис. доларів США для оформлення приватизації земельної ділянки, купівлю будівельних матеріалів, про що ОСОБА_8 склала відповідну розписку із застереженням про повернення коштів на першу його вимогу, а ОСОБА_7 надав усну згоду та був присутнім при отриманні коштів.

Під час розгляду справи ОСОБА_9 збільшив позовні вимоги та посилаючись на те, що зазначені кошти були отримані та використані в інтересах сім'ї, однак його письмову вимогу про повернення боргу позичальники не виконали, просив визнати суму позики спільним боргом колишнього подружжя ОСОБА_8 і ОСОБА_7 та стягнути з останніх на його користь зазначену суму боргу, а саме по 19 тис. доларів США з кожного, що еквівалентно 222 тис. 878 грн 74 коп., а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 6 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_7, зустрічні позовні вимоги

ОСОБА_8 та позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_9 задоволено частково: визнано за ОСОБА_7 право власності на 5/24 частин житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці, що належить на праві власності ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 12 липня 2005 року, визнано за ОСОБА_8 право власності на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку (літ. «В») за тією ж адресою; здійснено поділ між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 предметів побуту набутих ними за час шлюбу; стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 Ѕ частину заборгованості за договором позики в сумі 19 тис. доларів США, що еквівалентно 222 тис. 690 грн 75 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 липня

2014 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від

6 червня 2014 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 про визнання права власності на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку (літ. «В»), за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1, стягнення із ОСОБА_7 судових витрат, а також рішення в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,

ОСОБА_9 про стягнення боргу та судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 та позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_9 відмовлено; в іншій частині рішенням місцевого суду залишено без змін; вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від

6 червня 2014 року в частині, залишеній без змін рішенням апеляційного суду, та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 24 липня

2014 року залишено без змін.

У квітні 2015 року до Верховного Суду України звернулись

ОСОБА_9 та ОСОБА_8 із заявами про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ОСОБА_8, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 331, 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 61 і 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

ОСОБА_9, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 1046, 1047, 1049-1051 ЦК України, просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги про стягнення боргу задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заявах доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заяви підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 18 вересня

2001 року ОСОБА_7 . та ОСОБА_8 перебували у шлюбі.

12 липня 2005 року між ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого остання придбала 5/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці (т.1, а.с. 5).

При цьому ОСОБА_7 на праві власності належить 7/12 частин цього будинку з відповідною часткою господарських будівель, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25 січня 1995 року та договором дарування від 10 жовтня 2001 року.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 26 січня

2012 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розірвано (т.1, а.с. 4)

У матеріалах справи міститься копія розписки ОСОБА_8 про те, вона позичила в ОСОБА_9 38 тис. доларів США. Розписка скріплена підписами двох свідків. (т.1, а.с. 220).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від

31 січня 2014 року в житловому будинку (літ. «А») було проведено ремонтно-будівельні роботи; вартість робіт, будівельних матеріалів, машин та механізмів, які було здійснено, використано та застосовано при ремонтно-будівельних роботах у житловому будинку (літ. «А») з прибудовами, з урахуванням фізичного зносу становить 49 тис. 10 грн 40 коп.; ступінь будівельної готовності незавершеного житлового будинку (літ. «В») станом на час проведення дослідження становить 68,84 %; технічний стан конструктивних елементів відповідає стану «добрий, пошкоджень і деформацій немає, є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елемента й усуваються під час ремонту», вартість будівельних матеріалів, машин та механізмів, які було здійснено, використано та застосовано при будівництві житлового будинку (літ. «В»), з урахуванням фізичного зносу становить 171 тис. 693 грн 12 коп. (т.1, а. с. 145-199).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що 5/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в

м. Вінниці є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки набуте подружжям за час шлюбу; 7/12 частин зазначеного будинку є особистою власністю ОСОБА_7, оскільки набуто ним до шлюбу в порядку спадкування та за договором дарування; ОСОБА_8 не надала суду належних доказів того, що за рахунок її грошових та трудових затрат істотно збільшилась вартість спірного будинку та що саме за рахунок її коштів проводився капітальний ремонт будинку, а не поточний ремонт, як вона стверджувала; будівництво будинку (літ. «В») на земельній ділянці, що належить ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на праві власності, здійснювалося за час шлюбу, ступінь готовності становить 68,84 %, тому позовні вимоги ОСОБА_8 в частині визнання права власності на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва, підлягає задоволенню; сторони фактично визнали обсяг спільно нажитого майна, яке підлягає поділу відповідно до запропонованого ОСОБА_7 варіанта, проти якого не заперечувала ОСОБА_8; ОСОБА_12 та ОСОБА_8 не доведено, що позику зі складанням розписки було отримано останньою в інтересах сім'ї.

Апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про визнання права власності на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку, та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_9 про стягнення боргу, дійшов висновку, що до правовідносин, пов'язаних із самочинним будівництвом, не застосовуються положення статті 331 ЦК України, такі відносини регулюються статтею 376 цього Кодексу, яка не допускає визнання права власності на конструктивні елементи, будівельні матеріали та інше майно, що використовується у процесі самочинного будівництва нерухомого майна. Позов ОСОБА_9 є необґрунтованим, оскільки договір позики має безгрошовий характер; факт отримання ОСОБА_8 грошей за договором позики не доведено на підставі статей 10, 60 ЦПК України; єдиним свідченням його укладення та реального виконання є твердження ОСОБА_9 та свідчення осіб, які перебувають з ним у родинних відносинах, що не може використовуватись як належний доказ за приписами статті 1051 ЦК України.

У заявах ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зазначають, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Як приклад неоднакового застосування норм матеріального права заявники надали рішення та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2011 року,

29 лютого і 27 листопада 2012 року, 27 березня, 4 й 5 червня, 16 липня,

22 жовтня та 5 листопада 2014 року, у яких містяться такі висновки:

- невиконання позичальником зобов'язань за договором позики є підставою для стягнення з нього суми боргу; договором позики не покладається обов'язок виконання на дружину позичальника, а надання нею згоди на укладення договору не покладає на неї солідарного обов'язку з боржником, і вона не може відповідати за зобов'язаннями позичальника; за змістом частини четвертої статті 63 та частини другої статті 73 СК України дружина може відповідати своєю часткою майна у спільній сумісній власності подружжя за умови, що договір був укладений в інтересах сім'ї, а одержане за договором використано на її потреби (рішення від 2 листопада 2011 року);

- оскільки кошти отримано чоловіком за договором позики й використано в інтересах сім'ї (купівля квартири), то подружжя є спільним боржником за договором позики (ухвала від 16 липня 2014 року);

- за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (ухвали від 22 жовтня та 5 листопада 2014 року);

- оскільки житловий будинок не введено в експлуатацію та право власності на нього не зареєстровано, то до завершення будівництва особа вважається власником будівельних матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва відповідно до вимог частини третьої статті 331 ЦК України (рішення від 29 лютого 2012 року); ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції залишав без змін рішення судів попередніх інстанцій, які, вирішуючи спори про поділ майна подружжя, визнавали право власності на частину будівельних матеріалів, використаних під час будівництва житлових будинків (ухвали від 27 листопада 2012 року, 27 березня й 4 червня 2014 року).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до вимог статті 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виникли правовідносини на підставі розписки, за змістом якої ОСОБА_8 позичила в ОСОБА_9 38 тис. доларів США, які він передав їй за місцем проживання.

З позовними вимогами про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення суми боргу звернувся ОСОБА_9

У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, якщо інше не встановлено судом.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди з'ясовують справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК України).

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Предметами права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 ЦК України), сукупності речей та майнових прав

(стаття 190 цього Кодексу).

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (стаття 317 ЦК України)

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України)

Земельна ділянка, на якій здійснено будівництво житлового будинку (літ. «В»), що становить 68,84 % готовності належить ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності, що підтвердується державними актами, виданими на підставі рішення Вінницької міської ради від 30 березня 2007 року (т.1, а.с.33-34).

Проте, суди апеляційної та касаційної інстанцій на зазначене уваги не звернули.

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня

2009 року № 534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Висновки суду апеляційної інстанції, з якими погодився суд касаційної інстанції, щодо неправильного застосування статті 331 ЦК України, яка визначає підстави та порядок набуття права власності на новостворені об'єкти незавершеного будівництва, не можна визнати обґрунтованими, оскільки ОСОБА_8 не зверталася з позовними вимогами про визнання права власності на незавершений об'єкт будівництва - будинок, а просила визнати право власності та матеріали й обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Суд першої інстанції, всупереч наведеним нормам матеріального права, визнав право власності на 1/2 частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку, без зазначення його найменувань.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні обставини, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили ці обставини, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Ураховуючи викладене, судові рішення, ухвалені у справі в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 про визнання права власності на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку, та позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_9 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від

24 липня 2014 року та рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 6 червня 2014 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 про визнання права власності на Ѕ частину конструктивних елементів, будівельних матеріалів, обладнання та іншого майна, використаного в процесі будівництва житлового будинку, та позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_9 про визнання позики спільним боргом подружжя та стягнення боргу скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема