Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., ̶розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Актабанк» Приходько Юлії Вікторівни (далі - Уповноважена особа Фонду) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Фонду та Уповноваженої особи Фонду щодо невключення її до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Актабанк» за рахунок Фонду (далі - Реєстр);

- зобов'язати відповідачів включити ОСОБА_6 до Реєстру;

- зобов'язати Фонд здійснити виплату (відшкодувати кошти) за вкладом ОСОБА_6 в ПАТ «Актабанк».

На обґрунтування позовних вимог послалася на те, що між нею та ПАТ «Актабанк» був укладений договір про комплексне обслуговування карткового рахунку та банківської платіжної картки № 347696. Відповідно до виписки по картковому рахунку станом на 4 вересня 2014 року на рахунку позивача рахувалась сума у розмірі 108 818 грн 14 коп. Розпорядженням Національного банку України (далі - НБУ) від 22 травня 2014 року № 299-р генеральна ліцензія від 5 жовтня 2012 року № 243-3 на здійснення ПАТ «Актабанк» валютних операцій відкликана у зв'язку із порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач направила кредиторську вимогу про визнання грошових вимог кредитора на суму 108 818 грн 14 коп. та визнання її кредитором. Однак при зверненні позивача до ПАТ «Банк Михайлівський», через який повинні здійснюватись виплати коштів вкладникам за договором з ПАТ «Актабанк», ОСОБА_6 було відмовлено у зв'язку із відсутністю її прізвища у Реєстрі. Позивач вважала дії відповідачів протиправними і такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, у зв'язку з чим просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2015 року позов задовольнив частково.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 травня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що процедуру ліквідації ПАТ «Актабанк» було розпочато 15 січня 2015 року (постанова Правління НБУ № 19 про відкликання ліцензії та ліквідацію ПАТ «Актабанк»). Оскільки із позовними вимогами позивач звернулася 29 грудня 2014 року, у відповідачів на той час не настав встановлений Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) строк, коли вони повинні були складати Реєстр.

Вищий адміністративний суд України постановою від 21 січня 2016 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове, яким позов задовольнив частково: визнав неправомірною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_6 до Реєстру, зобов'язав відповідачів включити її до нього та подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_6 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Актабанк» за рахунок Фонду. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Фонд звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви Фонд додав копію постанови Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2016 року (справа № К/800/54796/15), яка, на думку Фонду, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС однією із підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, касаційний суд виходив із того, що позивач не включена до Реєстру у зв'язку зі здійсненням перевірки законності правочинів та виявленням, що такі операції, на думку Уповноваженої особи Фонду, були здійснені банком унаслідок дроблення суми на рахунку іншого клієнта, що, у свою чергу, призвело до неплатоспроможності банку, надання позивачу переваг перед іншими вкладникам, що викликало необхідність звернення Уповноваженої особи Фонду до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Разом із тим доказів на підтвердження нікчемності зазначеного правочину (спрямованості його на порушення прав та свобод особи або держави, незаконне заволодіння майном) не надано.

Оскільки підстав для визнання правочину нікчемним немає та з огляду на наявність підстав для включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та Реєстру, колегія суддів ВАСУ дійшла висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими.

Водночас вимога позивача зобов'язати Фонд відшкодувати кошти є необґрунтованою у зв'язку з передчасністю її заявлення. Так, виплаті коштів Фондом передує низка процедур, які на сьогодні не виконано, зокрема не включено особу до Реєстру.

Натомість у рішенні Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2016 року, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції виходив із того, що уповноважена особа Фонду діяла в межах своїх повноважень, передбачених Законом № 4452-VI, зокрема, вживала дії щодо: перевірки правочинів, укладених банком; формування переліку вкладників, яким підлягають відшкодуванню кошти; повідомлення правоохоронних органів за фактом виявлення протиправних дій, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, а іншого тлумачення норм матеріального права, ніж у рішенні, яке переглядається, не наведено, то у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді:М.І. ГрицівО.В. Кривенда О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін