Історія справи

Постанова ВССУ від 28.02.2024 року у справі №369/5625/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 369/5625/16-ц

провадження № 61-14850св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого дії адвокат Папазова Галина Анатоліївна, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Волчка А. Я. від 16 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., від 14 вересня 2023 року і виходив з наступного.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 04 червня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він передав останньому грошові кошти у сумі 34 000,00 дол. США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 15 липня 2013 року. Факт передачі коштів відповідачу зафіксовано у розписці відповідача від 14 червня 2013 року.

3. Вказував, що відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, що дає підстави стверджувати про намір ухилитися від виконання зобов`язання.

4. З огляду на наведене та ураховуючи уточнення позовних вимог,

ОСОБА_1 просив суд: стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості у розмірі 1 585 972,25 грн, з яких: 1 243 332,40 грн - сума заборгованості за позикою, 342 639,85 грн - 3 % річних.

Стислий виклад позиції відповідача

5. ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач повинен був розраховувати заборгованість за курсом іноземної валюти на день платежу, вказаного у вищезазначеній розписці - 15 липня

2013 року. Крім того, зауважував про неправомірність проведення розрахунку розміру штрафних санкцій за період понад три роки.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

6. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 936 489, 57 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

7. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 26 травня 2021 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Трубнікової К. В. про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 02 листопада 2016 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

8. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 16 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

9. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 34 000,00 дол. США, що становить 1 243 332,40 грн, а також три проценти річних у розмірі 342 639,85 грн, що в загальній сумі становить 1 585 972,25 грн.

10. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань, а тому з нього на користь позивача підлягає стягненню сума позики та 3 % річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання. Крім того, судом першої інстанції зауважено, що відповідачем не надано доказів недійсності указаного правочину, призначена за його клопотанням судово-почеркознавча експертиза не була проведена з вини останнього. Про застосування наслідків пропуску позовної давності відповідачем не заявлено.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

12. Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого

2023 року залишено без змін.

13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 , зазначивши, що відповідач не довів, що грошові кошти ним не отримувалися у позику або, що такі кошти були повернуті кредитору. Посилання відповідача на виконання останнім заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 року не підтверджені належними та допустимими доказами, у той же час питання про зарахування грошових коштів, сплачених при виконанні вказаного вище заочного рішення у виконавчому провадженні, підлягає вирішенню в порядку, передбаченому нормами ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження».

Узагальнені доводи касаційної скарги

14. 16 жовтня 2023 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат

Папазова Г. А., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

15. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без врахування висновків щодо застосування

норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц,

від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, постановах Верховного Суду

від 02 лютого 2022 року у справі № 203/1330/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди розглянули справу за його відсутності, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин, не врахували, що договір позики між сторонами укладено не було, а наявна у матеріалах справи копія розписки не є борговим документом. Суди попередніх інстанцій не перевірили факт наявності у позивача спірних грошових коштів та їх передачі йому.

17. Зауважує, що у тексті розписки встановлено обмінний курс іноземної валюти, а тому стягнення боргу в еквіваленті іноземної валюти станом на день ухвалення судового рішення є незаконним. Крім того, зауважує про помилку у тексті розписки в частині гривневого еквіваленту суми боргу.

18. Зазначає, що на час ухвалення оскарженого судового рішення, в межах виконавчого провадження, відкритого на виконання заочного рішення у цій справі, було реалізоване належне йому нерухоме майно, а отримані від реалізації кошти направлені на задоволення вимог ОСОБА_1 .

19. Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо не заявлення ним про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог про стягнення 3 % річних, з огляду на зміст додаткових пояснень від 02 лютого 2023 року. Крім того, вважає, що нарахування 3 % здійснено на неправильно визначену суму основного боргу (неправильний еквівалент іноземної валюти, не врахування сплачених ним сум).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

21. Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 369/5625/16-ц, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення виконання судового рішення.

22. 01 грудня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

23. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2024 року, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ступак О. В., справу перерозподілено судді-доповідачу.

24. Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. 14 червня 2013 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір позики, згідно з яким передав останньому грошові кошти у сумі 34 000,00 дол. США, які ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 15 липня 2013 року.

26. Факт передачі позивачем коштів відповідачу зафіксовано розпискою від 14 червня 2013 року.

27. Свої зобов`язання відповідач не виконав.

28. За клопотанням відповідача ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року було призначено судово-почеркознавчу експертизу. Стороні відповідача було запропоновано надати зразки підписів ОСОБА_2 відповідно до клопотання судового експерта і сплатити вартість проведення експертизи. Однак відповідач своїм правом не скористався, відповідних доказів не надав, вартість проведення експертизи не сплатив.

Позиція Верховного Суду

29. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

30. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

31. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

32. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

33. Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

34. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

35. Відповідно до вимог статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

36. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

37. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

38. Згідно зі статтею 1046 ЦКУкраїни за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

39. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

40. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

41. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц).

42. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

43. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі

№ 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду

від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

44. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі

№ 200/1897/15-ц).

45. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

46. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17)

47. Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20.

48. Встановивши, що 14 червня 2013 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 у позику грошові кошти у розмірі 34 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до 15 липня 2013 року, на підтвердження чого написав відповідну розписку, оригінал якої знаходиться у позивача та дійсність якої не спростована, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин та наявності у відповідача обов`язку з повернення отриманих у позику грошових коштів.

49. Судами попередніх інстанцій було належним чином досліджено доводи відповідача щодо не підписання спірної розписки та не отримання указаних у ній сум, призначено відповідну судово-почеркознавче експертизу, яка не була проведена з огляду, зокрема, на ненадання відповідачем зразків підпису та почерку, а також непроведення оплати призначеної судом експертизи. Подане до суду апеляційної інстанції клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-почеркознавчої експертизи було залишено без розгляду, з огляду на відмову представника відповідача від нього з підстав неможливості забезпечення надання зразків підпису та почерку ОСОБА_2 . Натомість судом апеляційної інстанції оглянуто в судовому засіданні оригінал спірної розписки, який знаходиться у позивача, та засвідчено відповідність наявної у матеріалах справи копії письмового доказу оригіналу.

50. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

51. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

52. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

53. В частині доводів касаційної скарги щодо неправильно визначеної валюти спірного зобов`язання, колегія суддів зауважує наступне.

54. Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).

55. В постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

56. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові кошти, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).

57. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц викладено правовий висновок про те, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

58. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

59. Встановивши, що сторони у розписці визначили валютою позикового зобов`язання долар США, а звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд стягнути заборгованість за договором позики у доларах США в гривневому еквіваленті станом на 20 вересня 2022 року (дата подання заяви про збільшення позовних вимог), суд першої інстанції правильно виходив з того, що виконання договірного зобов`язання з повернення позики має здійснюватися в іноземній валюті з визначенням гривневого еквіваленту належних до стягнення сум.

60. Посилання заявника на необхідність сплати суми боргу відповідно до визначеного у розписці гривневого еквіваленту отриманих у позику коштів на час надання позики є неспроможними, з огляду на те, що згідно зі змістом спірної розписки від 14 червня 2013 року, сторони погодили, що валютою зобов`язання є долар США, а зазначення в дужках, як уточнення, гривневого еквіваленту отриманої у позику грошової суми, без визначення обов`язку погашення позики у гривні, не змінює валюту зобов`язання. Крім того, з огляду на те, що зобов`язання залишається невиконаним, безпідставними є доводи касаційної скарги щодо необхідності визначення гривневого еквівалента заборгованості станом на 15 листопада 2013 року.

61. За приписом першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, яке визнано такими, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2022 від 22 червня 2022 року, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

62. Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

63. Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня

2018 року у справі № 758/1303/15-ц).

64. За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

65. При обчисленні 3 процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

66. Такий висновок містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 373/2054/16.

67. З огляду на невиконання відповідачем свого обов`язку з повернення позики у встановлений у договорі строк, законними та обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з позичальника 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання.

68. Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності за вимогами про стягнення 3 % річних, про що відповідач заявляв у суді першої інстанції (додаткові пояснення на позовну заяву від 02 лютого 2023 року), є неспроможними, з огляду на те, що строк виконання зобов`язання з повернення позики було визначено сторонами до 15 липня 2013 року, у той же час, позовна заява у справі, що переглядається в касаційному порядку, подана

13 червня 2016 року, тобто у межах визначеного законом трирічного строку позовної давності.

69. Водночас, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо необхідності врахування при визначення суми боргу за договором позики

від 14 червня 2013 року сум, які були фактично сплачені відповідачем на користь позивача на виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 року у цій справі, яке у подальшому було скасовано ухвалою цього ж суду від 26 травня 2021 року у порядку перегляду заочного рішення суду за заявою відповідача.

70. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_2 зазначав, що у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 369/5625/16-ц, виданого 16 червня 2017 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, в рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , а саме на суму

392 980,00 грн, було передано стягувачу ОСОБА_1 належне ОСОБА_2 майно (земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221810100:01:289:0186, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 ). Крім того, відповідач звертався до суду першої інстанції із заявою про поворот виконання рішення суду, яка була повернута йому без розгляду.

71. З огляду на часткове виконання відповідачем у січні 2020 року зобов`язання, яке виникло на підставі договору позики (розписки) від 14 червня 2013 року (постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дутки І. В. про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 29 січня 2020 року, ВП № НОМЕР_1), відсутності правових підстав, визначених статтею 444 ЦПК України, для повороту виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 року, недопустимості подвійного стягнення, зазначена сума підлягає врахуванню при визначенні розміру заборгованості за спірним договором позики.

72. Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, а суд апеляційної інстанції залишив питання невирішеним, зазначивши, що така сума буде зарахована у порядку, передбаченому нормами ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження».

73. Слід взяти до уваги, що принцип розумності є характерним як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

74. З урахуванням наведених вище умов щодо виконання грошового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті, сума неповернутої позики за розпискою від 14 червня 2013 року підлягає зменшенню на суму, зараховану у ВП № НОМЕР_1 у рахунок погашення зобов`язання з повернення позики, у розмірі 392 980,00 грн, що на день здійснення такого платежу становило 15 896,99 дол. США. Відтак, сума боргу за спірним позиковим зобов`язанням, яка підлягає до примусового стягнення, становить 18 103,01 дол. США (34 000 - 15 896,99). З урахуванням розміру заборгованості підлягають нарахуванню заявлені ОСОБА_1 до стягнення 3 % річних.

75. З огляду на повно встановлені у справі обставини, враховуючи строки розгляду справи в судах попередніх інстанцій (справа перебуває в провадженні суду з 2016 року), колегія суддів вважає за можливе здійснити розрахунок 3 % річних відповідно до визначеної вище суми основного грошового зобов`язання.

76. Так, за заявлений позивачем період з 16 липня 2013 року по 20 вересня 2022 року розмір 3 % річних за прострочення виконання спірного грошового зобов`язання становить 8 102,62 дол. США (34 000*3%*2383/365 (за період з 16 липня 2013 року по 29 січня 2020 року) + 18 103,01*3 %*970/365 (за період з 30 січня 2020 року по 20 вересня 2022 року).

77. Враховуючи зміст заявлених позовних вимог (стягнення боргу саме у гривнях станом на 20 вересня 2022 року) та межі касаційного оскарження, визначені у статті 400 ЦПК України, сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 26 205,63 дол. США (18 103,01 дол. США (сума боргу за договором позики) + 8 102,62 дол. США (3 % річних)), що в гривневому еквіваленті станом на 20 вересня 2022 року за заявленим позивачем курсом долара США (36,5686 грн) становить 958 303 грн 19 коп.

78. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

79. Ураховуючи наведене, оскаржені судові рішення підлягають зміні у частині визначення суми заборгованості за договором позики, зменшення суми позики з 34 000,00 дол. США до 18 103,01 дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на 20 вересня 2022 року за заявленим позивачем курсом долара США (36,5686 грн) становить 662 001 грн 73 коп., три проценти річних з 342 639 грн

85 коп. до 296 301 грн 46 коп. Загальна сума заборгованості підлягає зменшенню з 1 585 972 грн 25 коп. до 958 303 грн 19 коп.

Щодо розподілу судових витрат

80. Згідно з положеннями частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

81. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

82. Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції було вирішено питання про розподіл судового збору, сплаченого позивачем у суді першої інстанції у розмірі у сумі 12 405,00 грн.

83. Ураховуючи, що наслідками касаційного перегляду справи, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій змінено в частині стягнутих з відповідача сум, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пропорційному зменшенню.

84. Ураховуючи, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 просив стягнути грошові кошти у загальному розмірі 1 585 972,25 грн, а за результатами касаційного перегляду справи такі вимоги підлягають до задоволення у розмірі 958 303 грн 19 коп. (60,4 %), сума судового збору, яка підлягала стягненню при розподілі судового збору, понесеного позивачем у суді першої інстанції, становить 7 495,56 грн (12 405,00 грн*60,4%).

85. У той же час вимоги касаційної скарги ОСОБА_2 вважаються задоволеними на 39,6 %, у зв`язку з чим на його користь підлягає відшкодуванню судовий збір, понесений у суді апеляційної інстанції (12 405 грн*150 %*39,6 %) та у суді касаційної інстанції (13 780,00 грн (фактично сплачена сума)*39,6 %) у загальному розмірі 12 825 грн 45 коп.

Керуючись статтями 402 403 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого дії адвокат Папазова Галина Анатоліївна, задовольнити частково.

2. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 16 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

від 14 вересня 2023 року змінити в частині сум заборгованості та судового збору, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

3. Визначити, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню частина суми позики у розмірі 18 103,01 дол. США, що еквівалентно662 001 грн 73 коп., три проценти річних у розмірі 296 301 грн 46 коп., а всього 958 303 грн 19 коп., а також судовий збір у розмірі 7 495,56 грн.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку розподілу судових витрат суму судового збору, понесеного відповідачем у судах апеляційної та касаційної інстанції, 12 825 грн 45 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович