Історія справи

Постанова ВССУ від 28.02.2024 року у справі №369/3122/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 369/3122/21

провадження № 61-16482св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - державний реєстратор Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області Гаращенко Володимир Васильович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Цілуванська Світлана Сергіївна, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року в складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5, ОСОБА_4 ,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області Гаращенко В. В., про скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та житловим будинком.

В обґрунтування позову вказав, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 березня 2020 року він є власником земельної ділянки площею 0,0638 га, кадастровий номер 3222410300:01:023:5136, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташованого на цій земельній ділянці житлового будинку.

Власником суміжної земельної ділянки площею 0,01 га, кадастровий номер 3222410300:01:023:0099, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, є відповідач ОСОБА_2 .

На підставі рішення виконавчого комітету Боярської міської ради від 13 грудня 2018 року № 76/6 ОСОБА_2 як фізичній особі-підприємцю видано паспорт прив`язки для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. Після цього відповідач на зазначеній земельній ділянці побудувала магазин з улаштуванням фундаменту та у розмірах, що згідно із наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» є капітальною, а не тимчасовою спорудою. При цьому відповідач не отримувала дозвільну документацію на розміщення капітальної будівлі магазину на своїй земельній ділянці.

Зазначена споруда разом з фундаментом (основою) зведена на місці проходження системи водопостачання належного йому будинку, пролягає на глибині всього 1,8 м від поверхні, що суперечить Державним будівельним нормам. Крім того, вказана споруда зведена таким чином, що її стіни знаходяться прямо на межі земельних ділянок сторін, а в деяких місцях навіть із заступом на його земельну ділянку, і над системою водопостачання належного йому будинку, що є грубим порушенням норм містобудування та, відповідно, його права власності.

Оскільки магазин побудований з порушенням вимог законодавства 11 листопада 2020 року відповідач незаконно зареєструвала право власності на нежитлову будівлю загальною площею 122,8 кв. м, що більше розміру її земельної ділянки. Водночас відповідач не вжила інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію його земельної ділянки, а навпаки - побудувала навіс, з якого атмосферні опади стікають саме на його земельну ділянку.

Вважає, що побудований ОСОБА_2 магазин є самочинним будівництвом, який підлягає знесенню як такий, що створює перешкоди у користуванні належною йому власністю.

З огляду на зазначене ОСОБА_1 просив суд:

- скасувати рішення державного реєстратора Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області Гаращенка В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 55123069 від 13 листопада 2020 року, припинивши право власності ОСОБА_2 на будівлю, нежитлову будівлю, магазин, загальною площею 122,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2220641732224;

- усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою площею 0,0638 га, кадастровий номер 3222410300:01:023:5136, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та житловим будинком за цією ж адресою, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 за власний рахунок знести будівлю, нежитлову будівлю, магазин, загальною площею 122,8 кв. м, розміщену на земельній ділянці площею 0,01 га, кадастровий номер 3222410300:01:023:0099, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області Гаращенка В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 55123069 від 13 листопада 2020 року, яким за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на будівлю, нежитлову будівлю, магазин, загальною площею 122,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2220641732224.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 0,0638 га, кадастровий номер 3222410300:01:023:5136, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та житловим будинком, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити межі до визначених відповідною технічною документацією із землеустрою та проведенням комплексу робіт із перебудовою частини магазину (літ. «А»), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме із перенесенням стіни тильного фасаду, яка фактично розміщена в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:01:023:5136 із дотриманням вимог нормативних документів, які діють в галузі будівництва. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, врахував висновок експертів за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27 січня 2023 року № 522/01-2023, а також заяву ОСОБА_2 про часткове визнання позовних вимог, та дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки належний відповідачу магазин за конфігурацією, габаритними розмірами, площею забудови, рівнем благоустрою прилеглої території, розташуванням відносно меж земельної ділянки та екстер`єром не відповідає паспорту прив`язки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У листопаді 2023 року через засоби поштового зв`язку адвокат Цілуванська С. С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та житловим будинком та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 вересня 2021 року в справі № 761/22150/19, від 30 жовтня 2019 року в справі № 390/131/18, від 17 липня 2019 року в справі № 523/3612/16-ц, від 06 листопада 2019 року в справі № 756/17180/14-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 635/8395/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору в цій справі суди попередніх інстанцій в порушення вимог процесуального права вийшли за межі позовних вимог, адже ні під час підготовчого провадження, ні під час судового розгляду цивільної справи позивач ОСОБА_1 не подавав до суду заяву про зменшення (збільшення) розміру позовних вимог, зміну предмету чи підстав позову, тобто він не просив суд зобов`язати відповідача ОСОБА_2 відновити межі земельної ділянки до визначених відповідною технічною документацією із землеустрою та проведенням комплексу робіт із перебудовою частини магазину. Отже, суди самостійно сформулювали зміст позовних вимог та задовольнили їх, чим порушили принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11 березня 2020 року ОСОБА_1 придбав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 3222410300:01:023:5136 площею 0,0638 га із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за тією ж адресою.

На підставі договору дарування земельної ділянки від 20 березня 2008 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0100 га на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником будівлі, нежитлової будівлі, магазину, об`єкт нерухомості загальною площею 122,8 кв. м на АДРЕСА_1 . Державна реєстрація права власності на зазначене приміщення була здійснена на підставі технічного паспорта та довідки про показники об`єкта нерухомого майна № 2437/2921, виданих 21 жовтня 2020 року ПП «Староконстинтинівське бюро технічної інвентаризації».

Запис про право власності за ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13 листопада 2020 року, індексний номер 55123069.

Рішенням Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14 травня 2009 року № 40/1892 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення власної земельної ділянки площею 100 кв. м у АДРЕСА_1 із земель для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель на землі для комерційного використання; зобов`язано ОСОБА_2 замовити в землевпорядній організації розроблення проекту відведення земельної ділянки у строк, передбачений договором для здійснення державної землевпорядної експертизи та подати його на розгляд і затвердження сесії Боярської міської ради.

Рішенням Виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 13 грудня 2018 року № 76/6 ФОП ОСОБА_2 надано паспорт прив`язки для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності у АДРЕСА_1 .

Згідно з листом КП «Боярка-Водоканал» Боярської міської ради № 14 травня 2021 року № 01-8/158 магазин, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розміщений на місці проходження системи водопостачання будинку АДРЕСА_1 . Переобладнання системи водопостачання до будинку АДРЕСА_1 можливе за умови дотримання вимог ДБН В.2.5-74:2013, ДБН 360-92*, СНиП ІІ-89 та інших нормативних актів та документів.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27 січня 2023 року № 522/01-2023, складеного судовими експертами ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз» на виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2022 року, магазин (літ. «А»), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за конфігурацією, габаритними розмірами, площею забудови, рівнем благоустрою прилеглої територією, розташуванням відносно меж земельної ділянки та екстер`єром не відповідає паспорту прив`язки, який видано 26 грудня 2018 року начальником відділу містобудування та архітектури-головним архітектором виконавчого комітету Боярської міської ради Романюком А. О.

Магазин (літ. «А»), що розташований за адресою: АДРЕСА_1, не підпадає під визначення тимчасової споруди, оскільки: площа забудови є більшою ніж 30,0 кв. м, а саме становить 89,6 кв. м; розташовується на фундаменті; конструктивні характеристики будівлі не забезпечують можливості її перенесення у просторі без знецінення будівельних конструкцій та матеріалів, а також втрати цільового призначення.

Усунення порушень меж землекористування можливо шляхом відновлення меж до визначених відповідною технічною документацією із землеустрою та проведенням комплексу робіт із перебудовою частини магазину (літ. «А»), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме із перенесенням стіни тильного фасаду, яка фактично розміщена в межах земельної ділянки.

Згідно із поданою 02 травня 2023 року заявою ОСОБА_2 остання частково визнала позов ОСОБА_1 - в частині скасування рішення державного реєстратора Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області Гаращенко В. В. (а. с. 103, т. 2).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з положеннями статей 386 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналогічні положення містить частина друга статті 152 ЗК України, згідно з якою землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил, з огляду на положення законів України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Такий правовий висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18).

Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову.

Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.

У справі, що переглядається, уповноважений на це орган, якому делеговані повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, із таким позовом в межах цієї справи до суду не звертався, натомість звернувся ОСОБА_1 як особа, яка вважає, що її права та інтереси порушено спірним будівництвом, обґрунтовуючи свої вимоги наявністю перешкод у користуванні належною йому власністю у зв`язку з проведеним відповідачем ОСОБА_2 будівництвом.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, підставно врахував висновок експертів за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27 січня 2023 року № 522/01-2023, а також заяву ОСОБА_2 про часткове визнання позовних вимог, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки належний відповідачу магазин за конфігурацією, габаритними розмірами, площею забудови, рівнем благоустрою прилеглої території, розташуванням відносно меж земельної ділянки та екстер`єром не відповідає паспорту прив`язки, а його фактичне розташування порушує містобудівні норми.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди підставно керувались тим, що установлені, зокрема і вказаним висновком експертизи, порушення відповідачем меж землекористування можливо усунути шляхом їх відновлення до визначених відповідноютехнічною документацією із землеустрою та проведенням комплексу робіт із перебудовою частини магазину (літ. «А»), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме із перенесенням стіни тильного фасаду, яка фактично розміщена в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:01:023:5136 із дотриманням вимог нормативних документів, які діють в галузі будівництва.

Відповідач ОСОБА_2 вказала про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та принципу диспозитивності цивільного судочинства у зв'язку із тим, що при вирішенні спору в цій справі суди вийшли за межі заявлених позовних вимог.

Оцінюючи вказані доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З огляду на викладене позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Згідно з принципом jura novit curia(«суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Таким чином, у випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проєкту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Спосіб захисту прав є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , пред`являючи негаторний позов, просив усунути йому перешкоди у користуванні належними йому житловим будинком та земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі, що належить ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належним йому будинком та ділянкою, зобов`язав відповідача ОСОБА_2 не повністю знести належний їй магазин, а частково його перебудувати з перенесенням стіни тильного фасаду.

За обставин цієї справи можливість та ефективність таких дій для відновлення порушеного права позивача були встановлені висновком комісійної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, проведеної у цій справі, та не суперечило заявленим позивачем підставам та предмету позову, а також не було вирішенням не заявлених позивачем вимог.

Аналогічного висновку у справі зі схожими правовідносинами дійшов Верховний Суд в постанові від 10 червня 2020 року в справі № 297/689/16-ц (провадження № 61-2268св20).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановахВерховного Суду: від 01 вересня 2021 року в справі № 761/22150/19, від 30 жовтня 2019 року в справі № 390/131/18, від 17 липня 2019 року в справі № 523/3612/16-ц, від 06 листопада 2019 року в справі № 756/17180/14-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 635/8395/15-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 415-419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович